Технології для майбутнього

Технології дедалі більше стають однією з невід’ємних частин існування людства. Ще півстоліття тому лише думка про те, що невдовзі кожен зможе мати при собі портативний телефон з функціями комп’ютера, прирівнювалася чи не до футурологічних теорій. А про технології доповненої реальності й мови не було.

І вже сьогодні ми активно в повсякденному житті використовуємо технологічні досягнення, які вже мало кого дивують. Інтернет, розумні будинки, доповнена реальність, 3D-принтери, які здатні надрукувати самі себе чи ж навіть цілий будинок, — все це сприймається в наш час як щось навіть необхідне для життя і розваг.

Втім, чи не найбільше очікувань наразі — до створення технологічного інтелекту. Так, навесні в Китаї було представлено робота з мімікою. Андроїд Янґянґ має цілком подібне до людського обличчя і здатен виражати міміку із 43 рухів.

А днями співробітники Кембриджського університету (Великобританія) після довготривалих досліджень представити робота, який може еволюціонувати. Спеціальний апарат збирає і пересуває кубики з моторчиками всередині. Вчені назвали цей апарат «механічною матір’ю». Він складав із таких кубиків дітей-роботів, які могли пересуватись горизонтальною поверхнею. Надалі вчені вирішили працювати над створенням мислячих роботів, які можуть самостійно розвиватися.

Крім цього, в недалекому майбутньому на навколоземну орбіту вийде робот-павук. Він повинен буде будувати у відкритому космосі необхідні конструкції: антени та сонячні батареї. Запуск апарата планують провести протягом найближчих двох років.

Українці теж намагаються не відставати від світових трендів. І зважаючи на високий потенціал наукової галузі, їм це вдається. Наприклад, кілька років тому в Харкові створили першого українського робота на ім’я Дживко. Минулого року викладачі університету радіоелектроніки Олексій Резниченко та Володимир Шарковський спільно з випускниками ХНУРЕ та НТУ «ХПІ» представили унікального робота, який уміє ходити по стінах. Вігл поки що більше схожий на залізного жука. Однак творці обіцяють, що незабаром навчать знаходити аварійні ділянки на заводських трубах. Також навесні розробники представили унікального гуманоїда-офіціанта. Йоша, який може оголосити меню, прийняти замовлення, принести їжу і наливати напої.

«Гуртки робототехніки існують уже давно. Ще наші батьки ходили в так звані гуртки радіолюбителів. Але з появою мікроконтролерів робототехніка ступила на крок вперед, і займатися цим сьогодні стало набагато цікавіше», — розповідає один із засновників курсів робототехніки IntRobots Микола Ковбаса.

«У широкому розумінні робот — це будь-який автоматизований механізм, запрограмований на виконання певних функцій. Тому казати, що розробка роботів в Україні тільки починає зароджуватися, — не вірно. Літакобудування, машинобудування, оборонна промисловість давно і напрочуд вдало використовують роботів (звісно, вітчизняної розробки)», — додає голова оргкомітету фестивалю Robotica, методист напрямку «робототехніка» Дмитро Кондратенко.

Сьогодні в Україні лише декілька молодих компаній розвиваються в цьому напрямку, розповідає Микола Ковбаса. «Як правило, труднощі полягають у донесенні корисності цього курсу. Оскільки багато хто ще не розуміє, де вони можуть застосувати ці знання на практиці. Щоб наші люди більше розуміли цінність цих знань, знову ж таки, треба, щоб частіше відбувалися різні конкурси й виставки та інші подібні тематичні заходи», — каже він.

Також дедалі більшої популярності набувають різноманітні гуртки для дітей і дорослих, навчальні платформи. «Зазвичай труднощі, з якими стикаються засновники таких навчальних центрів, — розповідає Дмитро Кондратенко, — відсутність роботів, викладачів («ентузіастів, з огляду на новизну теми, необхідність самостійної освіти і рівень заробітної плати»), а також майбутнього в університеті в Україні.

Розвиток роботехніки в Україні сьогодні має багато перспектив і дасть країні потужний поштовх. «Починаючи від появи конкурентоздатних людей і закінчуючи входженням інвестицій у наші проекти, що не може сприятливо впливати на економіку нашої країни», — каже Микола Ковбаса.

Однак, каже Дмитро Кондратенко, як і будь-яка наукоємна область, роботехніка може приносити користь державі лише за умови, що в ній (державі) є розробники технології. «Просто закупити роботів і сказати, що наше виробництво стало роботизованим, а тому сучасним — шлях вірний, але тільки для старту. Без паралельної розробки власних технологій бути просто користувачем — безперспективно», — переконаний він.

Для цього потрібно, як мінімум, переглянути застарілі методи навчання, вважає засновник курсів роботехніки IntRobots. Освіжити і впровадити нові, сучасні знання в цю спеціалізацію, проводити ще більше конкурсів та виставок на цю тематику.

Також необхідно взагалі визначитися, для чого взагалі потрібні роботи, додає Дмитро Кондратенко. «Так, з одного боку, ми отримуємо прогнозовану і постійну якість роботи. Будь-де: на заводі, на касі в супермаркеті, в інших громадських містах. Але якщо зміна лінії на заводі призведе до того, що кілька тисяч працівників втратять роботу, потрібно знати, що з ними робити. Хоча б тому, що свого часу держава вклала гроші в їхнє навчання. Не кажучи про соціальний захист населення, хоч би як це звучало для нашої держави. А після цього за прикладом Китаю можна направляти студентів на навчання по всьому світу, які мають повернутися і розвивати технології на батьківщині. Принаймні, з китайським менталітетом і законодавством це працює», — каже він.

До слова, для заохочення українців займатися роботехнікою в Україні теж робиться чимало. Наприклад, уже кілька років поспіль відбувається науково-технічний фестиваль ROBOTICA-2015. Цієї весни він відбувся уже всьоме. Фестиваль об’єднує збирає разом здібну українську молодь, надає їй можливість демонструвати свої знання, вміння у побудові роботів чи створенні творчих моделей з конструктора LEGO.

Такий перспективний напрямок інноваційних розробок можна підтримувати і на державному рівні. Тим більше, що сьогодні в економіці України владою проголошений курс на розвиток ІТ. «Держава повинна займатися пропагандою навчання, а так само забезпечувати надходження інвестицій у розвиток навчальних центрів», — вважає Микола Ковбаса. Втім, зазначає Дмитро Кондратенко, все залежить від того, яких цілей держава бажає досягти. «Якщо є бажання проіснувати ще хоч якийсь час, то є сенс розвивати технології. Починаючи з дитячого садка і закінчуючи виробництвом», — говорить він.

«Для того щоб чогось досягти в роботехніці, потрібна світла голова і, щонайбільше, кілька років — якщо проект досить складний, типу автономних авто. На мою думку, прогнозувати щось на більший строк немає сенсу. Конкретно в Україні за останні п’ять років у цьому напрямку не змінилося нічого. Якщо нічого не робити, то й у наступні п’ять років нічого не зміниться», — додає Кондратенко.

Більш оптимістичний у прогнозах — один із засновників курсів роботехніки IntRobots. «Якщо подивитися, як до сьогодні все нестримно розвивалося, то можна припустити, що в майбутньому нас очікує багато цікавого. З’являться розумні будинки. Відтак управління клімату, поливу газону, прибирання приміщення, і навіть приготування їжі істотно спростяться. Безпілотне управління автомобілями, дрони-поліцейські. Роботи, що доглядатимуть за людьми похилого віку. Все розвивається за ланцюжком. Досить поглянути на розвинуті країни і зрозуміти, чого нам очікувати в найближчому майбутньому», — каже Микола Ковбаса.