Теплоенергетика – у борговій ямі

Підприємства теплокомунальної енергетики вже не перший рік є найбільшими боржниками НАК «Нафтогаз України» за спожите «блакитне» паливо. Станом на 1 березня, за даними газового монополіста, їхня сумарна прострочена заборгованість становить 17,3 млрд грн, із них за 2016 рік — 1,6 млрд грн.

При цьому зазначено, що першість за сумарною простроченою заборгованістю посідають підприємства ТКЕ і ТЕЦ Донецької (5 млрд грн), Дніпропетровської (3,9 млрд грн), Харківської (1,2 млрд грн), Луганської (1 млрд грн) областей та Автономної республіки Крим (0,9 млрд грн). За результатами перших двох місяців 2016 року — підприємства Дніпропетровської (388 млн грн), Харківської (214 млн грн) та Донецької (204 млн грн) областей.

Середній поточний рівень розрахунків за природний газ для виробництва теплової енергії наразі становить 69%. Найнижчі показники фіксуються у підприємств Тернопільської (21%), Кіровоградської (23%), Донецької (27%), Луганської (28%), Херсонської (28%) областей. Найвищий — у підприємств Закарпатської (100%), Черкаської (100%), Сумської (86%), Чернівецької (82%) областей та міста Києва (100%).

Однак у накопичуванні заборгованості винні не так самі підприємства-боржники, як система, яка свідомо підводить тепловиків до боргової ями. Причинами накопичування величезних боргів є:

•  збитковий тариф до 2014 року та невідшкодована різниця в тарифах;

•  дебіторська заборгованість перед підприємством через несплату споживачами;

•  заборгованість держави за відшкодування пільг і субсидій;

•  «виведення» коштів через завищені закупівлі та інші корупційні дії самого підприємства.

Сьогодні мова піде лише про різницю в тарифах.

Різниця в тарифах — це компенсація з державного бюджету теплопостачальним підприємствам частини витрат на виробництво теплової енергії, яка донедавна не покривалася наявним тарифом на теплоенергію для населення. Для цього з усього обсягу реалізованого тепла абонентський відділ вираховує кількість реалізованого тепла населенню, бюджетним організаціям та юридичним особам. Після цього пропорційно вираховуються витрати на реалізацію тепла для населення. Витрати, закладені у тариф на реалізацію для населення тепла, — стала величина. Різниця між фактичними витратами для населення та розрахунковими (закладеними в тариф) — і є сума, яку держава повинна компенсувати підприємствам ТКЕ щомісяця.

2014 року було прийнято політичне рішення про підвищення тарифів на опалення для населення з метою приведення їх до рівня, який покриває собівартість, включає інвестиційну складову та мінімальний прибуток. Очевидно, що різниця в тарифах мала би зникнути як явище. Проте цього не сталося, оскільки фактичні витрати підприємств все одно перевищують розрахункові. До того ж, не вирішено проблем і зі старою заборгованістю.

16 липня 2015 року Президент України підписав Закон України № 626-VIII «Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг», відповідно до якого «встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, нижчих від розміру економічно обґрунтованих витрат на їхнє виробництво, не допускається». У прикінцевих положеннях цього Закону передбачено, що до 1 липня 2017 року Кабінет Міністрів України року повинен вжити заходів щодо відшкодування підприємствам у повному обсязі різниці в тарифах, які затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органом місцевого самоврядування до 1 січня 2016 року.

Згідно із Законом України «Про державний бюджет України», основними джерелами акумулювання коштів для надання державної субвенції на різницю в тарифах є надходження від податкових зобов’язань підприємств електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, підприємств, які надають послуги з виробництва, транспортування і постачання теплової енергії, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення.

Субвенція на погашення заборгованості з різниці в тарифах — це зобов’язання держави перед підприємствами ТКЕ. Підприємства ТКЕ, у свою чергу, мають зобов’язання перед підприємствами електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, податкові борги, що якраз формують джерела погашення субвенції на відшкодування різниці в тарифах. Таким чином, складається ситуація, коли у всіх учасників є спільні зобов’язання, які можливо закрити однією операцією. Постановою Кабінету Міністрів № 375 від 3 червня 2015 року було затверджено порядок проведення заліку за взаємними зобов’язаннями.

Але на практиці виникла ситуація, коли сума боргів держави перевищила суму боргів державі, тобто джерела покриття субвенції на відшкодування «різниці в тарифах» менші, ніж затверджена різниця в тарифах. У свою чергу, це призвело до накопичення боргів підприємств ТКЕ перед НАК «Нафтогазом».

Так, згідно з листом-відповіддю НАК «Нафтогазу» № 26-464/1,2-16 від 26 січня 2016 року, заборгованість теплокомуненерго за спожите «блакитне» паливо у період з 2013-го до 2016 року була відшкодована різницею в тарифах лише частково.

Зокрема, 2014 року держава компенсувала теплокомуненерго 10,79 млрд грн різниці в тарифах за наявної заборгованості у розрахунках підприємств за спожитий газ на початок року в 17,15 млрд грн, а 2015 року — лише 3,15 млрд грн за наявної заборгованості на початок року в 13,8 млрд грн. Відповідно, на початок 2016 року борг ТКЕ склав 17,65 млрд грн.

Примітно, що всі борги ТКЕ за «блакитне» паливо включають у себе не лише тіло простроченої заборгованості підприємства, а й нараховані НАК «Нафтогазом» штрафні санкції та пені за несплату чи часткову оплату спожитого газу, які компанія довела в судах.

При цьому слід звернути увагу на таке: розподілення бюджетних коштів на відшкодування різниці в тарифах відбувалося нерівномірно. У більшості областей обсяг наданої компенсації не перекривав наявної заборгованості.

Тоді як в окремих регіонах обсяги виділеної різниці в тарифах перевищували наявну заборгованість підприємств за спожитий газ. Або навіть покривали не лише суму основного боргу підприємств, а й штрафні санкції та пені.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 375 від 3 червня 2015 року, головним розпорядником та відповідальним виконавцем бюджетної програми з відшкодування різниці в тарифах є Міністерство регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства. Пункт 2 постанови передбачає, що перерахування субвенції здійснюється на суму заборгованості, що утворилася на початок місяця, в якому проводяться розрахунки, і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків. Таким чином, сума субвенції не може перевищувати суму боргових зобов’язань. Очевидно, що розподіл коштів на відшкодування різниці в тарифах відбувався у «ручному режимі». А тим часом загальна заборгованість підприємств за спожите «блакитне» паливо зростала.

Варто зазначити, що за умови відшкодування державою різниці в тарифах підприємствам ТКЕ борги перед «Нафтогазом» разом зі штрафними санкціями можна було б покрити. У 2014—2015 роках для багатьох підприємств теплокомунальної енергетики така можливість була втрачена. Якщо не вжити заходів, вона буде втрачена й цьогоріч.

Можна зробити висновок, що механізм відшкодування різниці в тарифах неефективний та не досить прозорий. Держава через наявність боргів із відшкодування цієї різниці сприяє нарахуванню НАК «Нафтогазом» додаткових штрафних санкції та пені підприємствам ТКЕ, які, у свою чергу, не мають іншого джерела покриття заборгованостей, крім розрахунків споживачів за теплову енергію. Як наслідок, борги за спожитий газ примножуються, підприємства втрачають обігові кошти, закладені у тариф на розвиток підприємства, оскільки всі вони списуються на рахунки НАК «Нафтогазу». Це унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та податків, модернізацію та поточний ремонт мереж. Послуги надаються неналежної якості, тим часом як тарифи на комунальні послуги постійно зростають і населення замислюється над їхньою оплатою. Таким чином підприємства із прибуткових стають збитковими. А це свідчить про те, що їх можуть рано чи пізно продати за копійки.

Крім того, схема розрахунку різниці в тарифах робить можливими корупційні схеми. Для організації взаєморозрахунків, відповідно до Постанови № 375, підприємствам ТКЕ необхідно затвердити і погодити обсяг заборгованості у газового монополіста. Він вирішує, якому підприємству яка кількість боргів буде «закрита» різницею в тарифах. За наявності боргів «Нафтогаз» подає до суду і накладає арешт на рахунки підприємств ТКЕ, що створює перешкоди стабільній роботі ТКЕ. Тому існує спокуса «домовитися» про розмір боргів.

Частково виправити ситуацію може ухвалення Верховною Радою проекту закону № 2007 «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування суб’єктів господарювання у сферах теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення». Цей документ передбачає встановлення мораторію на нарахування і стягнення неустойки (пені, штрафу) та інших фінансових санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за використаний природний газ і послуги з його транспортування та електричну енергію суб’єктам господарювання, для яких тариф на теплову енергію і послуги з централізованого водопостачання та водовідведення було встановлено нижче від собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності та повністю не відшкодовані втрати і збитки внаслідок встановлення таких тарифів, а також не відшкодовані збитки внаслідок надання пільг з оплати за спожиту теплову енергію окремим категоріям споживачів до моменту отримання ними відшкодування втрат і збитків в установленому порядку. Однак, незважаючи на те, що цей законопроект був зареєстрований у парламенті майже рік тому, наразі його лише готують до другого читання.