Троянди навколо шахт

На цьому тижні, як обіцяв заступник міністра палива і енергетики Анатолій Корзун, може бути створено НАК «Національна вугільна компанія». Не виключено, що прем’єр-міністр Віктор Янукович оголосить про це під час свого візиту в Донбас на святкування Дня шахтаря. Що чекає шахтарів і всю Україну після створення чергового НАК? За словами заступника міністра, значного зростання цін на вугільну продукцію чекати не варто. У той же час, за його словами, для збалансування економіки вітчизняних вугільних підприємств без втручання держави ціни необхідно підвищити в середньому на 28— 30%. Зараз вугільні підприємства покривають різницю між собівартістю вугілля і ціною його реалізації на 85%, при цьому державна підтримка становить 10%. З решти формуються збитки.

Чи можуть вугільні підприємства протистояти їм? Досвід державного підприємства «Львіввугілля» показує: така можливість все ж таки є. За сім місяців поточного року державне підприємство «Львіввугілля» виробило 778,5 тисяч тонн товарної продукції на 115,9 млн. гривень. Зростання за цей час порівняно з минулим роком становило 27,9 млн. грн. При цьому на підприємстві істотно зменшується сума збитків. За підсумками роботи за шість місяців вона становила 14,2 млн. грн., тоді як за аналогічний період становила 31,3 млн. грн. Шахтарі Львівщини налагодили плідну співпрацю з енергетиками, стали учасниками оптового ринку енергетичного вугілля, і 90% продукції постачається на ПЕС в Добротворі та Бурштині.

Шахти Червоноградського вугільного басейну почали нарощувати оберти. Робітникам очисного забою тут сьогодні платять у середньому по 1200 гривень. Але рук бракує, і на шахти беруть назад усіх, хто кілька років десь літав, а тепер, мов птах після зимівлі, повертається до рідного гнізда. Про відродження західноукраїнського «Донбасу» «День» розмовляв із генеральним директором державного підприємства «Львіввугілля» Віктором ШАЙТАНОМ.

— Якщо запасів вугілля в цій землі лежить на 35—40 років активного вугледобування, за оцінками експертів — 118 млн. тонн, то, природно, можна планувати діяльність на роки вперед. Навколо Червонограда і Сокаля є чимало вже розвіданих запасів, і в ідеалі варто б було починати будувати нові шахти. Але дефіцит грошей не дає можливості по-справжньому розпрямити плечі. Борг за кредити становить 30 мільйонів гривень. Більшого зараз не потягнути. Минулого року кредитів не брали. Зате погасили заборгованість із зарплати в 6,7 мільйона гривень. Із 25 млн. заборгованості із регресів (компенсації гірникам за отримані в шахті каліцтва та профзахворювання) залишилися неоплаченими лише 11 мільйонів. Шахтарська пенсія зросла до тисячі гривень. І все це обумовило головне — люди почали вірити в стабільність.

— Здається, ще роки три тому в Червонограді панував трохи інший настрій…

— На наш регіон особливо звернули увагу рік тому, після приїзду колишнього міністра Сергія Єрмілова та прем’єр-міністра Віктора Януковича. У результаті вперше за роки незалежності були виконані всі зобов’язання бюджету, і ми отримали 106 млн. гривень. Плюс — додаткова допомога уряду на погашення боргів із зарплати. Звичайно, все це подіяло. За півріччя видобуток перевищив 160 тисяч тонн. У грошовому еквіваленті це перевершує аналогічний показник минулого року на 16 млн. гривень.

Як відомо, шахтне обладнання дуже дороге, тому технічний парк оновлюється, як і скрізь, слабко, чесніше буде сказати — практично не оновлюється. Кілька років тому пішли на таку новацію — організували на базі ремонтно-механічного заводу ділянку із конвеєрного ремонту очисних механізованих комплексів, тих, які вже були в експлуатації. На отакому рівні вирішували проблему переобладнання лав… Із цього приводу можна іронізувати, а можна й сказати: люди не сиділи на місці, очікуючи біду. Вони, як могли, боролися.

— Чим пояснити, що в Червоноградському басейні травматизм й аварійність нижчі, ніж в інших регіонах?

— Скажу коротко: працювати треба. Але заспокоюватися не можна. Україна першою серед республік колишнього Радянського Союзу ухвалила закон «Про охорону праці», таким чином заявивши, що це питання зараховане до категорії особливої державної та суспільної значущості. Цього року, судячи з того, скільки коштів виділили на охорону праці й головне — на оновлення основних фондів на червоноградських шахтах, можна говорити, що перший крок від декларативності у бік реальних дій зроблено. Тільки на обладнання лав на трьох шахтах держава додатково виділила 14 мільйонів гривень. Хто знає, скільки коштує шахтне обладнання, скаже: крапля в морі. Треба вдесятеро, вдвадцятеро більше. Потрібна серйозна державна програма оновлення червоноградських шахт. Інакше шахтарі й надалі житимуть і працюватимуть, мов на пороховій бочці. Навіть у каналізаційних міських мережах концентрації газів, як показують прилади, достатньо для вибуху. А що казати про шахти?

— Схоже, так звана реструктуризація вугільної галузі вдарила по шахтарському заходу не так сильно, як по сходу України, де шахти закривалися мало не одна за одною?

— Це так. А крім того, шахтарі Червонограда здебільшого — жителі навколишніх містечок і сіл. Коли зарплату не виплачували, вони виживали за рахунок присадибних ділянок. На наших шахтах працюють хазяйновиті господарі. Вони копійку на вітер не пустять. Тому й живуть в особняках, а навколо — квітники...

— Невідомо лише, як підприємливі, розсудливі галичани погодилися на те, щоб наземні споруди і весь соцкультпобут однієї із двох закритих червоноградських шахт були буквально стерті з лиця землі.

— Такими були умови іноземних інвесторів, які виділили грант. Тепер багато хто нарікає (яка дурість!), але ви ж пам’ятаєте анекдот: пізно, Васю! Зате тепер, коли йдеться про закриття шахти «Бендюзька», думаємо, що з нею робити, як задіяти в міській інфраструктурі. Червоноград виріс не на пустому місці. На місці міста був колись маєток коронного гетьмана Речі Посполитої Фелікса Потоцького, закладений ще в 1692 році. Місто то розцвітало, то згасало, — залежно від того, які дули вітри. Польське, російське, австрійське панування наклало на місто свої відбитки. Хочемо, щоб і нинішній період не минув для нього безслідно. Раніше Червоноград славився своїми квітами. Сподіваємося відродити цю традицію.