Ціна відкладених рішень

7 вересня фахівці України і США провели на Запорізькій АЕС «спільні командно-штабні навчання з реагування на надзвичайну ситуацію державного рівня, пов’язану з радіаційною аварією». Насправді ніякої аварії, звісно, не було — звичайні навчання. Хоча анонс ДСНС, звідки наведено частину фрази, взяту в лапки, складений так, що не може не викликати тривоги уважного читача.

Утім, атомний комплекс України (встановлена потужність наших АЕС п’ята у Європі і сьома у світі), що успішно забезпечує цього року небувалий високий внесок у загальний об’єм вироблення електроенергії в нашій країні (58%), без проблем не обходиться. Зокрема, йдеться про поводження з ВЯП (відпрацьованим ядерним паливом, об’єм якого щороку збільшується на 300 тонн) і ядерними відходами, які, за оцінками учених, сягають майже 3,5 мільйона кубометрів і знаходяться головним чином (90%) у зоні зупиненої після аварії Чорнобильської АЕС.

У зв’язку з Чорнобилем відходів у нас навіть більше, ніж у Франції, у якої 56 атомних реакторів, і майже стільки ж, скільки в Росії, чиї ядерні відходи пов’язані з її військово-промисловим комплексом, зазначає старший науковий співробітник Інституту геохімії довкілля НАНУ Юрій ОЛЬХОВИК. Він вважає, що Україні потрібно оптимізувати систему захоронення відпрацьованого ядерного палива і радіоактивних відходів, що дозволило б країні заощадити дуже великі гроші. За його словами, відповідні рекомендації виконані групою європейських експертів і передані до уряду та до законодавчих органів. «За чутками, їх передбачається розглянути і внести відповідні зміни до законодавства України», — говорить учений.

Він цитує підписану Україною Об’єднану конвенцію з безпеки поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами. У ній сторони зобов’язалися забезпечувати достатніми фінансовими ресурсами для підтримки безпеки установок із поводження з ядерними відходами аж до зняття їх з експлуатації. «Україна, на жаль, забула про цей документ», — зазначає Ольховик. За його словами, 2008 року було створено Фонд поводження з радіоактивними відходами. Але вже 2011 року було втрачено його накопичувальний характер — гроші одразу зникали, а 2015 року було забуто й цільове призначення фонду — вони напряму потрапляли до держбюджету.

Основним платником фонду є НАЕК «Енергоатом», нагадує кандидат наук, і загальний обсяг відрахувань компанії вже становить понад 4,5 мільярда гривень, але реально цього фонду зараз немає, хоча його кошти призначалися для реалізації державної цільової екологічної програми поводження з радіоактивними відходами. Різниця між теоретичними і фактичними витратами на ці цілі дуже велика, підкреслює учений.

«Виконання програми, що закінчується цього року, — конкретизує він, — становить приблизно 10—12%, тоді як деякі її завдання взагалі не фінансувалися і, звісно, не виконувалися». Зокрема, за його словами, йдеться про науково-дослідні роботи з геологічного сховища відпрацьованого ядерного палива, яке має бути створене в Україні, оскільки у нас накопичені великі об’єми високоактивних відходів. Сьогодні це відкладене рішення. Вчений передбачає, що за нинішньої ситуації лише наші онуки можуть дожити до того моменту, коли геологічне сховище для відпрацьованого ядерного палива увійде в експлуатацію. Влітку цього року Президент України видав указ, який передбачає відновлення діяльності Фонду поводження з радіоактивними відходами. Учений сподівається, що указ не залишиться на папері.

«Радіоактивні відходи вимагають тих чи інших рішень щодо захоронення, чи буде воно при поверхневим, чи глибоким, — підтримує Ольховика доцент кафедри АЕС Одеського національного політехнічного університету Олег ЗОТЄЄВ. За його словами, ця проблема стає для України дедалі нагальнішою ще й у зв’язку з тим, що зараз уже шість блоків АЕС використовують паливо компанії Westinghouse.

«Якщо з РФ досі діє низка угод, згідно з якими Україна може відправляти туди на переробку відпрацьоване ядерне паливо, то з американсько-шведським паливом від початку було ясно, що «ніхто його назад до себе не візьме», — пояснює експерт. «І це стає головним болем для України», — говорить він. (Додамо: схоже, саме ця обставина заважає виконанню обіцянок нашого Президента про те, що на українських АЕС буде 55% палива Westinghouse).

Відпрацьоване ядерне паливо вимагає особливих умов зберігання тому, розповідає доцент, що в ньому «продовжує виділяється теплова енергія, що розігріває паливовмісну масу». На найпершому етапі тепловидільні складки зберігаються в так званих басейнах витримки, які є на кожному енергоблоці, упродовж п’яти, а тепер уже й семи років. Потім їх потрібно кудись вивантажувати. Найкраще це питання вирішене на Запорізькій АЕС. Там уже заповнена перша черга сховища — 100 бетонних вентильованих контейнерів. Зараз заповнюється друга черга сховища. Воно розраховане на весь термін експлуатації цієї станції навіть з урахуванням подовження використання всіх її енергоблоків.

«На Запорізькій АЕС «відкладене рішення» застосовне в повному обсязі, — констатує Зотєєв, — подальша доля цього палива перекладається на подальші покоління українців. Це не дуже правильно, але в умовах браку фінансових і матеріальних ресурсів — це єдиний спосіб».

«А найскладніша ситуація склалася сьогодні на Південноукраїнській станції, — продовжує учений. — Там є труднощі як із тепловидільними складками ТВЕЛ, так і Westinghouse. Відпрацьоване ядерне паливо треба вже вивантажувати з басейнів витримки. Але в активній зоні реактора ВВЕР-1000 знаходиться 163 складки. Щороку перевантажується 42 з них. Тобто приблизно 20 тонн відпрацьованого палива виймається з реактора і перекладається в басейн. І тепер ці басейни вже близькі до заповнення. І з урахуванням того, що на кожному блоці має залишатися достатньо місця для зберігання повністю вивантаженої зони, ці складки з «Південки» треба кудись перевозити».

«Куди? — запитує Зотєєв. — Перш за все, звичайно, я припускаю, їх везтимуть на сухе зберігання на Запорізьку станцію — іншого місця зараз просто немає. Тому що питання ЦСВЯП (Центральне сховище ядерного палива) тільки почало вирішуватися, і завантаження туди палива — це ще перспектива. А близькі до переповнення басейни на Південноукраїнській АЕС — це сьогоднішня болюча проблема. До того ж ця станція дещо відстає від інших у створенні комплексів із переробки радіоактивних відходів. На Запорізькій АЕС за допомогою інвесторів і спонсорів розвивається комплекс зі спалювання твердих відходів, який повинен увійти в експлуатацію вже наприкінці цього року, й інші комплекси. А на Південноукраїнській діють лише доволі малопотужні випарні комплекси, що зменшують об’єм рідких радіоактивних відходів».

Зотєєв говорить про ще одну проблему поводження з відпрацьованим паливом. «Те паливо, яке ми відправили на переробку до Росії, на комбінат «Маяк», у перспективі могло б бути джерелом цінних продуктів. Крім того, що в ньому накопичився плутоній і є достатня кількість неподіленого урану-235. Їх нескладно було б виокремити, — вважає учений. — А також там є і нептуній, який використовувався як паливо в ядерних реакторах малої потужності на космічних апаратах. Крім того, є елементи, які можна було б спалювати в реакторах на швидких нейтронах, які замикають ядерний цикл і дозволяють утилізувати уран-238. А його доволі багато у відпрацьованому ядерному паливі». Але в Україні створення замкнутого ядерного циклу обмежується дефіцитом фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт».

Оцінюючи Енергетичну стратегію України до 2035 року, голова Фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич зазначив, що в розділі атомної енергетики в ній зроблено пропуск до 2020-х років — доти, коли, можливо, з’являться нові науково-технічні рішення. Тому зі стратегії ми не дізнаємось, чи буде Україна добудовувати атомні блоки і будувати нові, які реактори на них використовуватимуться...

«День» запитав у Зотєєва, чи можливе створення в Україні закінченого ядерного циклу, з яким деякі політики пов’язують також і можливість повернення в розпорядження України атомної зброї? «Навіть у тому випадку, якщо ми зараз зможемо розвинути технології з переробки палива, тобто з виокремлення з нього плутонію-239... — не закінчив свою думку вчений і переключився на реактор Інституту ядерних досліджень у Києві: — В принципі, якби цей реактор працював у колишньому режимі, то ми могли б створити на ньому з десяток бомб класу хіросімських. Але там використовувався високозбагачений уран. А зараз нам різко обмежили можливості для збагачення урану. І я не думаю, що на цьому реакторі ми зможемо відновити свій ядерний потенціал. Теоретично це можливо. Але це — гігантські гроші...».