Тютюнець не нарізно, а в роздріб. Тютюновий пил — гуртом

Частка американської власності в статутному фонді АТ «Харківська тютюнова фабрика» (ХТФ) більш як 99,5%. Добре це чи погано? Щоб відповісти на це запитання, наш кореспондент побував у цехах ХТФ.

«Американський капіталізм» починається тут одразу за прохідною, де відвідувачеві чіпляють на груди бирку «Візитер» і забирають сигарети харківського виробництва.

У цехах — ідеальна чистота. Начальник лабораторії якості Людмила Поліщук сказала, що раніше після виходу в цех обов’язково треба було витрушувати халат. Тепер тютюн іде трубопроводами, а в тих небагатьох місцях, де він за технологією повинен з’явитися на відкритому повітрі, працюють могутні витяжки, які збирають пил і осаджують його в накопичувачах. Пил теж знадобиться, його запакують і продадуть у сільське господарство для боротьби з хворобами рослин. Засоби індивідуального захисту робітникам теж про всяк випадок видано. Так вимагають інструкції, а до них тут ставляться з несовковською набожністю. Не тільки цехи, а й кімнати відпочинку, душові — усе зроблено за американськими стандартами. Багатьом з нас не скоро вдасться зібрати стільки грошей, аби облаштувати свої ванні кімнати так, як на цій фабриці обладнано душові.

Люди на фабриці якось непомітно змінилися. Мають спокійний і впевнений вигляд, часто усміхаються. Пояснити це не складно. Тут регулярно, день у день, платять зарплату (середня — еквівалент 250 доларам), крім того, видають талони на харчування в їдальні, а щомісяця — по два блоки сигарет. Працюють дві бази відпочинку. На Печенізькому водосховищі може побувати кожний бажаючий, у Криму минулого літа за путівками відпочив кожний четвертий. Усе це записано в колективному договорі адміністрації з профспілкою. Остання, щоправда, не влаштовує соцзмагання, зате стежить за виконанням колдоговору. Тому влаштуватися на «тютюнку» важко, і роботою люди дорожать.

«Філіп Морріс» вклав у підготовку кадрів два мільйони доларів з двадцяти двох, інвестованих у фабрику. Інженери і робітники практикувалися на підприємствах корпорації у Швейцарії, Чехії, Санкт-Петербурзі. І сьогодні підвищення кваліфікації заохочується. Скажімо, за освоєння англійської працівник одержує додаткові бали.

То що ж приніс підприємству американський капіталізм? Добру роботу для чотирьохсот харків’ян. Чималі надходження до держбюджету — торік фабрика сплатила 56 мільйонів гривень податків і зборів (приблизно чверть всієї дохідної частини бюджету міста). Голова обласної адміністрації Олег Дьомін назвав фабрику найсправнішим платником податків. Крім того, минулого року за договорами з ХТФ працювало 492 підприємства України, які постачили їй товарів і зробили послуг на півтора мільйони гривень. Це означає, що іще кілька тисяч чоловік мали роботу. Нагадаємо: фабрика спонсорує ще й харківський «Металіст».

Трохи ніяково журналістові, який пам’ятає, що «у радянських — власна гордість», розхвалювати чуже. Схоже, це стереотип, який уже віджив себе. Сьогодні прийшов час вважати своїм не того, у кого паспорт український, а рахунок швейцарський, а того, хто платить тут податки, не зазираючи у свій паспорт. Харківська тютюнова фабрика, виходячи з цього принципу, і є найсправжнісінький вітчизняний виробник. Жодна копійка з її прибутку за океан не попливла. Поки що все вкладається в розвиток виробництва, в нарощування потужностей. Нинішнього року буде інвестовано ще 15—20 мільйонів доларів.

Невдовзі «Філіп Морріс» почне будувати в Україні нову тютюнову фабрику вартістю $150—200 мільйонів. Рада директорів ще не обрала міста, але вже тепер зрозуміло — ще тисяча наших громадян отримає високооплачувані робочі місця.

То добре чи погано «Філіп Морріс»? Відповідь зрозуміла. Хоча попередження МОЗ, що куріння небезпечне для здоров’я, залишається в силі...