У кого земля – у того влада!

Чинна Конституція України вимагає реальної розбудови унітарної, суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, в якій забезпечуються права і свободи всіх громадян та гідні умови їхнього життя. Саме цього найбільше бояться наші зовнішні та внутрішні вороги. Тому постійно намагаються «взяти» владу і «переписати» наш Основний закон...

З огляду на це, нам необхідно насамперед якнайшвидше здійснити інституалізацію нереалізованих дотепер конституційних норм (ст. 13 і 14) щодо права власності українського народу на землю та її природні ресурси, — основне національне багатство, яке перебуває під особливою охороною держави і має безпосередній стосунок до всіх сфер її життя, включаючи економічну й енергетичну незалежність.

Адже питання землі та її природних ресурсів як єдиної конституційної норми стосовно об’єкта основного національного багатства держави і головного капіталу нації, який не продається («День» № 1—9 січня ц. р.), — є не лише юридичним, економічним, екологічним, соціальним і духовним, а й політичним, що має посідати головне місце, також — у діяльності Ради національної безпеки та оборони, яку очолює Президент України — гарант Конституції України.

Недарма вороги нашої незалежності та державності, особливо внутрішні реваншисти, узурпуючи інформаційний простір і обдурюючи громадян-виборців, нівелюють сутність самого слова «земля», яке уособлює всі природні об’єкти права власності українського народу, конституційно розташовані в межах кордону України, ба навіть по-варварськи знищують  його — самий кордон.

На жаль, звуження в уявленнях більшості громадян ролі «землі» до понять «поле» чи «ґрунт», що пов’язані з родючими угіддями і начебто лише — з «селянами» і з сільським господарством, паралізувало головні концепти становлення і розвитку державності.

Таким чином, створивши клоунаду з «мораторієм» на продаж землі як начебто з «дороговказом»... і надуманий хаос із «ринком» земельних паїв (земельних ділянок), дбаючи про власні інтереси, — фактично відсунуто на задній план головного власника землі як природного об’єкта права власності — український народ. Цим самим створено штучні перешкоди щодо можливого формування господарських одиниць, у процесі здійснення земельної реформи, для цільового функціонального призначення, в тому числі фермерських господарств, — на зразок європейських...

Водночас бездіяльність та відсутність державницького підходу з боку органів державної влади щодо створення цивілізованих ринкових земельних відносин у межах вимог Конституції України стосовно використання всіх інших категорій земель — завели земельну реформу в «глухий кут».

Щоб розв’язати цю проблему, насамперед, усі, особливо політики найвищого рангу, мають досконало знати, розуміти й адресно застосовувати це конституційно задеклароване значення слова «земля» як:

•  територія держави України — в межах кордону, включаючи прибережну смугу континентального шельфу виключної (морської) економічної зони (увесь простір літосфери, атмосфери й гідросфери — 3D (X-Y-Z) — до центра Землі і в Космос (своєрідна Національна земельна комора України — основного національного багатства), що є цілісною, недоторканною та унітарною державою;

•  природні ресурси, що уособлюють сукупність об’єктів і систем живої та неживої природи (скорочено — земля та її природні ресурси) і є природними об’єктами права власності українського народу — основне національне багатство, які містяться в усьому просторі Національної земельної комори і перебувають під особливою охороною держави;

•  земельна ділянка (межа) як об’єкт цивільного права власності (приватна, комунальна чи державна), що сформована для певного цільового функціонального господарського призначення: рільництва, садівництва, житлового, промислового та громадського будівництва, лісівництва, транспорту, зв’язку, енергетики, гірничо-видобувної промисловості, оборони, водно-господарської, природно-заповідної, природоохоронної, оздоровчої, рекреаційної історико-культурної та іншої діяльності.

Наявність земельної ділянки надає право в її межах лише користуватися (не володіти і не розпоряджатися) на платній основі за встановленими регламентами певними природними об’єктами (ресурсами) права власності українського народу відповідно до закону, як цього вимагає стаття 13 Конституції України. І якого (закону) досі немає...

При цьому маємо усвідомити головну роль природних чинників — землі та її природних ресурсів, сонячну, вітрову та інші енергії, а також мікробіоти й фотосинтезу, які постійно (щорічно) створюють додану вартість, що є інвестиційним природним капіталом нації, який становить абсолютну цінність. Такі непозичені кошти мають цілковито належати українському народу й повинні працювати на розвиток економіки, підтримання екологічної рівноваги і зростання добробуту всіх громадян нашої держави. Доведено, що де-юре всі «Українці — мільйонери!» («День» № 116 — 5 липня 2018 р.).

Проте де-факто — найбідніші в Європі, оскільки внаслідок нехтування цією конституційною вимогою навіть жалюгідні надходження до бюджетів у вигляді мізерного земельного податку та низької рентної плати — в Україні проїдаються...

Отже, не заперечуючи важливості ролі земель сільськогосподарського призначення для всіх нас, — чим славиться Україна, слід наголосити на тому, що ключ виходу з наявного «земельного стану» — у «політичній волі» до повноцінній імплементації згаданих конституційних норм — в усьому просторі Національної земельної комори України.

Сподіватимемось, що невідкладний старт цьому процесу дадуть президентські, а відтак і парламентські вибори. Адже: «Немає землі — немає людей — немає держави...» Безперечно, лише реальне об’єднання народу як єдиного джерела влади в Україні навколо своєї загальнонаціональної власності, яка слугує головним інтересом та об’єднавчим чинником, стане непоборною рушійною силою і разом з цим запорукою правильного голосування та обрання справжнього гаранта Конституції України.

Слід зауважити, що конституційною аксіомою (ст. 5 і 13) є формула: «У кого земля — у того влада». Тому нашим ворогам таке об’єднання — як «кістка поперек горла». Їм потрібні «януковичі» з необмеженими конституційно узурпованими правами...

Навіть із цих міркувань справді настала пора нашим керманичам оговтатися і почути бодай нашого пророка Тараса Шевченка, який уже тоді наголошував: «Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають, Людей запрягають...» Відлуння через віки цих актуальних для сьогодення дороговказів закликає також («Молю вас, — благаю...») починати жити і безпрецедентно діяти за нормами чинного Основного закону України як нормами прямої дії.