Уроки земельного скандалу
Аж ніяк не кожен житель столиці знає, що, в принципі, він має право на невелику ділянку (до 30 соток) під індивідуальну забудову в межах території Києва. При цьому трохи більше прав у ветеранів війни, афганців і чорнобильців. Питання лише в тому, чи легко ці права перетворити на конкретну землю. Пригадується, Київрада взагалі заявляла, що через дефіцит землі в столиці вона припиняє виділення ділянок для індивідуального будівництва. Але, очевидно, є певні категорії громадян, на які жодні правила не поширюються. Встановлений для киян граничний розмір ділянки для цих, більш рівних людей, узагалі не має значення. Земля для них виділяється не сотками, а гектарами. Причому, природно, не десь під трубами сміттєспалювального заводу, а в курортній зоні.
Проте в четвер Київська міська рада під тиском громадських протестів припинила дію чотирьох своїх рішень (від 27 травня, 30 вересня, 8 листопада і 21 листопада), що стосуються передачі в оренду будинку відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами (прозваного в народі «Дуся») 736 га земель заповідника Пуща-Водиця. За словами депутата Київради Віктора Іванченка, вартість земель, переданих 170 політикам і депутатам міськради, сягає одного мільярда доларів.
У прийнятому в четвер рішенні зазначається, що виконавчий орган Київради — Київська міськадміністрація — не повинен здійснювати яких-небудь дій щодо земельних ділянок, вказаних у рішеннях. Кількома днями раніше розпорядженням київського мера Олександра Омельченка в столиці створено комісію, якій доручено висловитися щодо правомірності прийняття рішень Київради. Назване рішення наказує Омельченку протягом місяця подати на розгляд сесії міськради висновки цієї комісії.
Як повідомив журналістам начальник Головного управління земельними ресурсами Київської міськадміністрації Анатолій Муховиков, з восьми рішень, що приймалися стосовно земель в Пущі-Водиці, припинені саме ті чотири, дія яких стосується власне землевідведення. У них йдеться про передачу території самої бази, друге — про передачу їй додатково 36 га, третє — про передачу додатково 500 га і четверте — про передачу ще 200 га землі. «Всі інші рішення — похідні від цих і без них не працюватимуть», — сказав А. Муховиков і, відповідаючи на запитання журналістів про те, як узагалі з’явилися ці рішення, розповів: «Це було прохання вищого керівництва країни». Голова парламентського комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Володимир Стретович пояснює, що ходаком у цій справі, який отримував усі необхідні узгодження та дозволи, була все та сама «Дуся». За словами начальника Головуправління, «завдяки зусиллям Київради та самого мера Олександра Омельченка до сьогодні не було видано жодного документа (про передачу землі в безпосереднє користування), не зрубано жодного дерева, жодного куща, не побудовано жодної будівлі — заповідні території збережені». Тим часом прокуратура столиці, що опротестувала рішення Київради, каже про збитки зеленим насадженням у курортній зоні, завдані незаконними забудовниками.
У листопаді столичний мер Омельченко не підтвердив цієї інформації. Він також наголосив, що «жоден акт на право володіння землею не оформлявся». Поки ще тримаються в таємниці імена всіх учасників «списку 170-ти», але відомо, що серед них чимало колишніх «провладних» народних депутатів, зокрема пани Шуфрич і Гавриш, які цього й не заперечують. Але є там і люди, яких у дні помаранчевої революції можна було побачити поряд із нинішнім Президентом.
Коментуючи ситуацію навколо роздачі землі в Пущі-Водиці, заступник голови Держкомзему Володимир Жмуцький запевнив «День», що комітет не причетний до всіх цих подій. Кажучи про причини скандалу, він наголосив, що не можна приймати рішення щодо передачі земель, не узгоджуючи їх із Держкомземом і його контрольними органами. Він нагадав про те, що кілька років тому Київська міськадміністрація створила своє кишенькове земельне управління. У Держкомземі аналогічний орган очолював усе той же Муховиков. Його перевели до Києва, підвищили заробітну плату. Ця структура сама приймає рішення і сама контролює їх виконання, говорить Жмуцький. «Ми про це попереджали і навіть із цього приводу судилися: контролюючий і розпорядливий орган не може існувати в одній особі, але Омельченко наполіг на своєму. А ось життя показало, що ми мали слушність».
Уся ця історія показала, що надійної ринкової системи продажу землі у країні немає. Або вона не працює, на відміну від схем тіньової «роздачі».
