В Україні — дефіцит правдивих радників та інформації

Політичні провідники зазвичай не є професійними економістами і в своїх економічних рішеннях покладаються на пораду фахівців. Тому є питання: чому було ухвалено протилежне рішення тим обґрунтуванням щодо переваг вступу до ЄС, які довгий час пропагувалися політиками, економістами і висвітлювалися у ЗМІ? Це результат неадекватності економічних дорадників?

Відомий американський економіст українського походження І. С. Коропецький зазначає, що основною функцією економічних дорадників Президента є формулювання кількох варіантів його економічної політики і навіть їх упорядкування згідно зі своїми пріоритетами. Успішність же діяльності цих дорадників полягає в їхньому швидкому реагуванні на ту чи іншу чергову економічну проблему, її глибокому розумінні та ясному поданні президентові й громадськості. Як бачимо, все ясно, як божий день.

Так що, у нас брак компетентних дорадників? І хто у цьому винен? Вся проблема в тому, що наші економічні дорадники, як перехідний Червоний прапор за часів СРСР, передаються від одного президента до наступного. Наприклад, сьогоднішній консультант нашого Президента, академік НААНУ П. І. Гайдуцький для першого Президента (Л. М. Кравчука) обґрунтовував двохкратні переваги фермерських господарств над великотоварними, наступному, Л. Д. Кучмі, — величезні 19-кратні переваги дрібних господарств на 0,5 га, В. А. Ющенку — про необхідність будівництва доріг з твердим покриттям до кожної селянської садиби (після запровадженої реформи щорічно зникає 17 населених пунктів, а не лише садиби), а вже останньому Президенту — про 2—5-кратні переваги холдингів на 100 і більше тис. га землі порівняно з фермерськими господарствами. Ось так, наприклад, академік «обґрунтовував» об’єктивну необхідність знищення великих тваринницьких ферм і комплексів (які зараз за державний кошт відновлюють): «їх приміщення стали віддаленими від малих сіл, від людей, які там проживали. Селяни не могли ходити на роботу за кілька кілометрів...» (Джерело: Аграрна реформа в Україні. — К.: ННЦ ІАЕ, 2005, с. 70). Таких «наукових шедеврів» дуже багато і дефіцит — системних розрахунків.

Тому немає нічого дивного, що наш Президент розвернув на 180 градусів вектор економічного руху. Швидше за все, з існуючими економічними поводирями вектору як такого не було в природі. Якби у нас були розрахунки на міжгалузевих балансах за основними галузями (і навіть потужними промисловими підприємствами) у взаємодії з іноземними країнами, то була б чітка картина: скільки нам необхідно коштів у визначений і конкретний технологічний процес, як це відобразиться на зростанні ВВП, працевлаштуванні молоді тощо. Також можна визначити, яким саме підприємствам і на вирішення яких проблем необхідно надати допомогу на період їх технічного і технологічного переозброєння тощо. Розробка міжгалузевих моделей за балансовою методологією і їх використання в державному управлінні дало б можливість прораховувати, наскільки відмова, наприклад, Росії від українських окремих промислових ресурсів може спричинити негативний вплив на вітчизняну економіку і як швидко такі аналогічні ресурси вона може знайти (а може, й ні) в інших країнах. Ми б визначилися, як підтримати наші підприємства, які можуть постраждати від політичної невизначеності інших країн тощо. Проте про такі моделі і розрахунки нічого не чути. В ситуації, коли всі «дають поради» (як-не-як, а колишня країна Рад) або надають лише одні липові «обґрунтування» за відсутності моделювання політичних і економічних ситуацій і шляхів їх вирішення, приймати виважене рішення одному — Президенту — дуже важко, а швидше неможливо. І знову ж звернемося до згаданого нами І. С. Коропецького: нестача компетентних спеціалістів і в результаті нестача професійної поради є однією з причин неефективної економічної політики уряду України та є однією з перешкод до впровадження ґрунтовно продуманих і перманентних економічних реформ.

У нашому випадку знову ж виникає питання: чому наших президентів влаштовують такі економічні дорадники? Хто у цьому винен? Невже нікому не потрібні серйозні розрахунки? І невже думають, що можна нескінченно, до кінця світу керувати державою методами ручного управління? В Україні є потужний науковий потенціал, і при нинішній загрозі незалежності необхідно спробувати знайти молодих науковців, які зможуть розробити моделі управління структурною перебудовою країни та її адаптації до навколишнього політичного і економічного середовища.

На мою думку, держава повинна на науку, яка буде аналізувати і прогнозувати розвиток майбутнього економіки, виділити більше коштів, ніж зараз. Ще більшу підтримку повинні надати інформаційній інфраструктурі — створенню і веденню різних баз даних і знань. В Японії, наприклад, для потреби розробки стратегії розвитку національної економіки в прогностичних розрахунках використовують інформацію трьох статистичних організацій. У нас же колишнє Міністерство статистики скоротили до Державної служби статистики. Тоді якість розрахунків непомірно зросте. Одночасно можна буде розробляти більш складні моделі для потреб державного управління. І нарешті повинен бути якийсь профільний економічний інститут як базовий, а всі інші функціонально йому підпорядковані. До того часу, доки всі інститути функціонують самі по собі і незалежні один від другого, а ще гірше — їх теми не є складовою національної економічної системи, незалежні одна від іншої або ж десятки разів дублюються, ми ніколи не змоделюємо чіткої картини нашого як сучасного занепаду, так і майбутнього розвитку. Але стає зрозумілим, що далі так керувати не можна, якщо хочемо бути чи то у Європі, чи то у Митному союзі. В будь-якому середовищі буде свій попит на продукцію і ресурси, тому будуть стояти завдання структурної перебудови економіки. На одних «порадах» вічних дорадників ми із завданням структурної перебудови не впораємося.

У разі вступу в Митний союз економіка України буде сировинна і нетрудомістка, в ЄС інша — розвиток технологій дасть сотні тисяч робочих місць нашим студентам і молоді.

І знову повторюся — країні необхідні серйозні розрахунки. Подальший рух економіки без чітких дороговказів та аналітичних засобів його підтримки є великою загрозою щодо існування України як такої.