Відстояти українське вино

Під час нещодавнього візиту до Києва депутатів Європарламенту пригостили десертними винами однієї відомої української торговельної марки. Гості були приємно вражені й запитували у присутніх представників заводу-виробника, де в Європі можна придбати ці вина. Але це була, на жаль, тільки їхня приватна позиція. Коли мова заходить про захист інтересів своїх товаровиробників на міждержавному рівні, європейці непохитні: до Європи конкурентів не пускати. Більш того, українським винарям намагаються нав’язати правила, тотожні забороні на виробництво вітчизняних вин і вдома. Адже Євросоюзу не вигідно мати такого хай і потенційного, але конкурента. Тому нам намагаються заборонити виробництво вин відповідно до українських традицій. Ставлять заслін використанню чистісінького зернового спирту-ректифікату в десертних винах, що допомагає повністю розкрити смак і букет вина.

І тут немає нічого дивного — конкуренція! Українські вина в Європі здатні потіснити навіть знамениті бордоські або ельзаські. Дивує позиції української делегації при веденні переговорів про приєднання України до зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Зокрема, навмисно слабка позиція при відстоюванні інтересів українського виноробства. Враження таке, що наші високопоставлені чиновники, що входять до переговорної групи, просто грають зі своїми європейськими візаві в піддавки. Зрозуміло, що ці люди далекі від виноградарства та виноробства, але чи слід їм так пристрасно та відверто демонструвати багатолітню звичку розпластуватися перед будь-яким «старшим братом» чи то Росія, як колись, чи Європа як зараз. Горезвісний комплекс неповноцінності, «меншовартості», диктує їм: все закордонне — краще. Питання лише в тому, чи є це помилкою або осмисленим, а отже, злочинним підходом?

Італія та Франція заслужено гордяться своїми винами й навіть називають їх кращими у світі. Іспанія, Португалія, країни Нового Світу також знають і пропагують цінність своїх вин. А Україна в державному масштабі немовби соромиться своїх виноробних традицій. І коли вітчизняне вино завойовує винагороди на міжнародних конкурсах в Європі, то середній українець вважає, що перемога досягнута тому, що на конкурс або на експорт відправляють якісь спеціальні партії. Громадськість введена в оману. У нас безпідставно перемогла думка, що в Україні хороших вин немає — всі підряд порошкові або фальсифіковані.

Насправді українські вина в більшості своїй — високої якості. Виноград, що виростає на півдні нашої країни, надає їм неповторного смаку й аромату. Оптимальні умови для зростання винограду в нашій півкулі можна знайти між 40 та 50 градусами, і саме там розташовані південні області України. Невипадково вітчизняні вина вже більше століття завойовують винагороди престижних міжнародних конкурсів. Чому ж ми схильні вірити лобістам чужих інтересів, які не зупиняються ні перед чим, у тому числі перед звинуваченнями у фальсифікації, аби нас дискредитувати?

Найгірше, що лобістами чужих інтересів нерідко виступають наші власні чиновники. Але не лише вони. Як виявилося, в країні діють сильні угруповання, що ставлять за мету знищення українського виноробства. Проти десертних і кріплених вин виступають деякі найбільші вітчизняні алкогольні корпорації. Це величезні імперії з виробничими потужностями, дистриб’юторськими мережами та власним роздрібом. Вино також є в їхньому портфелі, але займає значно менше 10-ї частини. Такі «винарі» використовують свої бездонні маркетингові ресурси й планомірно протягом уже кількох років послідовно вкладають в голову українців просте посилання: «Все українське десертне вино — шмурдяк».

Цей міф, що сам себе ганьбить, на українському виноробному ринку — окрема й улюблена тема. Причому «виноненависники» прекрасно знають, що в роздрібних мережах України такого напою не зустрінеш. Вони добре знайомі з процесом виробництва ординарних кріплених вин і розуміють, що їхнє виготовлення допомагає підвищити рентабельність виробництва всіх вин, оскільки для їхнього здобуття беруться пресові фракції, що залишилися від виробництва сортових, сухих, напівсухих і напівсолодких вин. Вони не можуть не знати й того, що цього не уникнути, оскільки технологічний процес виробництва десертних вин вимагає великих витрат енергії на підігрівання мезги. Але їх це не цікавить, адже в них інший основний бізнес. В його інтересах їм потрібно поставити на коліна українське десертне та кріплене виноробство.

Для цього не потрібно великих зусиль — варто законодавчо закріпити обов’язкову норму, що приписує кріпити вина виключно виноградним спиртом, а також ухвалити законопроект 4067 «Про внесення змін до Закону України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої». Цей документ прирівнює десертні вина до міцного алкоголю. Варто цю норму реалізувати, як українське виноробство буде знищене. Й автори названого законопроекту, і його лобісти усвідомлюють, що всі їхні заходи направлені на те, аби підняти роздрібну ціну на звичайний «Кагор» до 30—45 гривень, в той час, як пляшка 40-градусного «напою» стоїть лише 20. Чи потрібно запитувати: що купуватиметься? І чи не перейде в умовах кризи частина покупців на сурогатні напої?

Королі міцного алкоголю та їхні «винарі» не говорять споживачеві ще одну правду, яка їм невигідна: майже всі виноробні підприємства сьогодні вкладають величезні засоби у власні виноградники, створюють тисячі робочих місць у сільській місцевості та нерідко містять інфраструктуру невеликих городків і селищ. Не говорять вони і тому, що багато працюючих виноробних підприємств інвестують у модернізацію виробництва, яке перейшло їх у спадок із радянських часів, і вже пройшли атестацію на відповідність вимогам сучасних систем управління якістю. Їм невигідно, аби українці знали про те, що на відміну від виробників фальшивої горілки, всі виноробні підприємства справно платять акцизний збір. Вони замовчують, що знайти вино-фальсифікат у торгівельних мережах так само складно, як і справжній самогон.

Вістря багатьох маркетингових досліджень і їхні цинічні висновки направлені нині головним чином на те, щоб переконати чиновників: у Україні необхідно законодавчо знищити кріплені та десертні вина. Із цією метою запускаються дискредитаційні кампанії у масштабах усієї країни. Із їхньою допомогою хочуть вкласти у вуха народних депутатів, а потім і в їхні виступи негативні вислови про вітчизняне вино, змусити їх виконати всі вимоги наших європейських конкурентів і просто знищити вітчизняне виноробство, у тому числі його особливу гордість — десертні вина.

Серед внутрішніх причин гонінь на вітчизняні вина — ще й спроби переділу ринку, що скоротився через кризу. Річ у тому, що горілчаний ринок в Україні вже давно структурований і насичений. А винний — ні. Тому він дуже уразливий. Але дійсні мотиви цієї колізії приховані. Заїжджена пластинка недобросовісних конкурентів обертається безупинно: все українське вино неякісне, не пийте десертне та кріплене вино — отруїтеся...

Біда ще й у тому, що нерідко біля керма виноробної частини алкогольних корпорацій стоять досвідчені винарі. Вони — експерти галузі, до них прислухаються, і вони, на жаль, формують ставлення простого українця до вітчизняних вин, хоча є лише розумним інструментом у руках господарів...

У основних виноградарських регіонах України завершений збір урожаю. Але у селян є робота — зараз вони готують виноградники на зиму або закладають нові. Це — нелегка праця, яка вимагає не лише сил і знань, але й любові до своєї справи. Знищуючи вітчизняне виноробство, виробники міцних напоїв і чиновники, які підіграють ним, можуть домогтися того, що українські виноградарі та винарі стануть на своїй землі зайвими.