Відцифровані емоції

Динаміка реального валового внутрішнього продукту (ВВП) — це макроекономічний показник, який важко в комплексі усвідомити не тільки звичайним громадянам, оскільки він далеко не завжди співставний з їхнiми повсякденними проблемами, турботами та емоціями, викликаними тими чи іншими успіхами або невдачами. Його можуть оцінити також далеко не всі роботодавці. Така вже наша ментальність: віримо лише тому, що можна помацати, а до всього іншого ставимося з певною недовірою. Такий підхід (скепсис щодо даних статистики) відчувається й до відмінних нинішніх темпів зростання ВВП, які набрала українська економіка. Однак емоціями тут не варто керуватися: вітчизняна статистика працює під пильним наглядом міжнародних фінансових організацій, якi мають величезний досвід і не допустять жодних приписок та навіть великих помилок.

Нагадаємо, що наші міжнародні та закордонні кредитори раніше час від часу висловлювали свої критичні зауваження до нашої статистики, та відповідних даних інститутів публічної влади. Сьогодні ситуація краща — суттєвих зауважень немає. Більше того, вже восьмий (!) рік поспіль всі неукраїнські кредитори української економіки не пов’язують надання позик із змінами у практиці планування та обліку фінансових показників. Простіше кажучи — вони довіряють нашим фінансовим установам та Держкомстату.

Жодних зауважень немає і не може бути й до даних нашої банківської системи, яка дозволяє щодобово фіксувати зміни у грошових потоках, тобто постійно відстежувати — як тепер говорять, моніторити динаміку відцифрованих емоцій. Банки можна вважати комп’ютерним томографом економіки. Адже тут кожного дня формуються баланси банківської системи в цілому, окремих банків, їх філій і відділень. Тобто, банківська статистика є максимально надійною та публічною. А оскільки левова частка грошових потоків, в тому числі і тіньових, не обминає банки, то перебіг соціально-економічних процесів за допомогою банківської системи можна відстежувати майже у повному обсязі. Велику довіру викликає також і те, що Нацбанк, котрий формує всі макроекономічні показники — політично (точніше, партійно) незалежна установа, яка відповідає, головним чином, за стабільність національної валюти — гривні. Для нашої країни цей факт є особливо вагомим.

Отож, дамо спокій ВВП і проаналізуємо ті економічні показники, які продукує банківська система, щодня оцифровуючи усі наші суспільні відносини та емоції, в тому числі такі важливі, як довіра до банківської системи, а через неї — до влади. І виходить, що українська нація вірить нашій владі та підтримує її політику. Досить сказати, що за останні три роки, попри всі гострі політичні сварки, всі iснуючi в Україні нарощували депозити в банківський системі. І вони приросли на 123,1 мільярда гривень. А це — сума однієї ваги з надходженнями до бюджету України (153,5 млрд. грн.). При цьому темп зростання депозитів просто шалений — 301% за три роки. Це значно вище інфляції за цей період, і говорить про досить потужне зростання депозитів, також, у реальному вимірі (таблиця 1).

Таблиця 2 показує, що всі «маленькі» і не дуже українці принесли в банки України 74,5 мільярдів гривень, що забезпечило 330% темпу зростання депозитів від 1 січня 2004 року до 1 січня 2007 року. Критикують українці і уряди та банки, і охорону здоров’я та мовну політику, і життя у цілому, а гроші несуть і несуть у наші банки — найнадійнішу систему держави.

Враховуючи критику деяких анонімів, хочу поставити їм запитання: невже ви щиро вважаєте, що такі прирости депозитів забезпечили наші мільярдери, невже вони, і тільки вони несуть гроші в банки? Якщо це так, то чому ж настільки швидко (в 1,5 — 2 рази щороку) зростає кількість користувачів банківських послуг, власників різних пластикових карток?

У нарощуванні депозитів в українських банках (а це — основа для розширення бази кредитування нашої економіки) є одна суспільно важлива особливість (таблиця 3). Із загального приросту депозитів за три роки (123,5 млрд. грн.) більшу частину, а точніше — 61% забезпечено за рахунок приросту депозитів фізичних осіб (74,5 млрд. грн.). Цей 61% красномовно підтверджує позицію громадян щодо влади. Це — підтримка!

Послідовне співставлення даних цих трьох таблиць не може не привернути увагу до наступної особливості. Найбільший ривок у нарощуванні депозитної бази спостерігався у 2005 році (депозити всього — 160%, депозити фізичних осіб — 176%). Можна зафіксувати два визначальних макрофактори, котрі обумовили стрибок депозитної бази у 2005 році. По-перше, це суттєве зростання доходів населення. Другий фактор можна дослідити за допомогою нашого графіку 1, який показує, як скоротилися депозит восени 2004 року.

Графік 1 показує, що після вересня-2004 обсяг депозитів у банках України почав скорочуватися і опустився від 87,6 до 83 млрд. грн. на кінець 2004 року. Абсолютний обсяг скорочення склав 83-87,6 = — 4,6 млрд. грн., або —5,25%. Тобто, якби не події жовтня — грудня, то, цілком імовірно, що на 1 січня 2005 року в банках було б не 83 млрд. грн. депозитів, а бiля 100 мільярдів. Тобто, обсяг депозитів березня 2005 року банки України досягли б ще, приблизно, за підсумками грудня 2004 року. І, відповідно, приріст депозитів за 2004 рік склав би не 21,6 мільярд гривень, а суттєво більшу величину — мільярдів 35.

Передбачаю, що знову отримаю чергове зауваження у стилі «ваш улюблений Янукович», але не можу не заявити наступне: українська нація посилює свою підтримку соціально-економічній політиці влади та політиці (стратегії розвитку) банківської системи. Критиків адресую до графіку 1 та до наступної аналітики (таблиця 4).

Отже, підтримка нацією влади та банків уречевлюється у високих темпах зростання обсягів депозитів у банках (140,8%), котрі складаються переважно за рахунок депозитів фізичних осіб (149,6%). Приріст депозитів фізичних осіб у прирості всіх депозитів становить карколомних 69%. Відтак питання про те, кого ж підтримує нація, є просто зайвим, риторичним.

Бурхливі події 2004—2006 років не зупинили стрімкого нарощування кредитування української економіки, а отже — фінансування піднесення виробництва і зростання добробуту небагатих верств нашої нації. Кредити в економіку приросли на 177,4 млрд. грн., а темп зростання досягнув 362%. Сам по собі приріст кредитів є вельми значним для нас — він більше за надходження до бюджету 2007 р. За ці 177 млрд. грн. можна побудувати приблизно 35-40 млн. квадратних метрів житла і розмістити в ньому або половину мешканців Києва, або півтори Одеси.

Прошу, також, звернути увагу на те, що, на відміну від депозитів, розвиток кредитування економіки України не уповільнювався у 2006 році. Навпаки! І саме у 2007 році темп зростання кредитів був найвищим! Знову скажуть, що я підлабузник Віктора Януковича. Але так складається динаміка кредитування. Чому? Повернемося до цього питання трохи пізніше. А поки що з особливою приємністю хочу акцентувати увагу на космічно швидкому розгортанні кредитування фізичних осіб. Вони приросли на 69,6 млрд. грн., що забезпечило небачений темп зростання цього виду кредитування (874%). Кредитування фізичних осіб є найактивнішим сектором нашої економіки. Якщо ж врахувати обережність, консервативність, прискіпливість банків у наданні кредитів та зважити на значну тривалість цього процесу (3 роки!), і не забути про бурхливість цього періоду, то можна з повною відповідальністю заявити приблизно наступне. Добробут української нації зростає високими темпами! Якщо на початок 2004 року кредити, надані «фізикам», складали тільки 13% загального обсягу кредитів, то на початок 2007 року їх питома вага піднялася до 32%, а в загальному прирості кредитів їх частка становила 39%. Забезпечено це, головним чином, протягом 2006 року.

А на звершення, хочу привернути увагу читачів до наступного. Прокоментовані тенденції не є українським винаходом. Ми маємо чудову можливість спостерігати, як в Україні твориться «звичайна», зрозуміла всьому світові економіка. Відтак ми стаємо більш зрозумілими нашим існуючим і потенційним партнерам. І це підкріплює наші шанси на тривалий і яскравий успіх. Стабільне зростання України неминуче.