«Власник» працює на орендаря

У найближчі 10 місяців в Україні завершиться приватизація землі й буде видано близько 7 млн. державних актів права власності селянам. Приймаючи минулого тижня таке високе зобов’язання, Президент Віктор Ющенко також нагадав, що в 2006 році буде ініційовано прийняття в парламенті законів про відведення землі, що регулюватимуть її продаж, заставу та іпотечні механізми. А цей рік селянин має викреслити з життя? Адже сьогодні працювати на землі важко, а здавати її в оренду не вигідно.

Як розповіла керівник інформаційної й просвітницької роботи Проекту підтримки приватизації землі в Україні Олена Кочубинська, в Одеській області до цього часу є договори оренди, згідно з якими власник має безплатно працювати на орендаря. У противному випадку орендна плата зменшується на 50%. У Рівненській області селяни замість договорів підписують чисті бланки. Орендар без зайвих емоцій і докорів сумління заповнює їх на власний розсуд. Але найбільше свавілля у Вінницькій області. Там за оренду землі розраховуються трунами й ритуальними послугами.

Проте хто сказав, що похорони сьогодні дешеве задоволення? А згідно з указом Президента орендна плата за землю не може бути меншою, ніж 1,5% від нормативно-грошової оцінки. Значить, загалом законодавчих протиріч немає. І всіх, включаючи державу, все влаштовує. Або ж... проблема посилено ігнорується. Принаймні, заступник глави Держкомзему Володимир Жмутський намагався парирувати звинувачення Проекту підтримки приватизації землі типу «куди дивиться влада» заїждженою фразою «без коментарів». А потім додав, мовляв, керівництво держави зробило вже все, що було в його силах. Врегулювало відносини власника й орендаря земельним кодексом, законом про оренду землі, типовим положенням щодо підписання договорів, поясненнями. «Якщо старанно все виконується, таких кричущих фактів не трапляється, — майже в риму пояснює Жмутський. — Усе інше, договір і сума оплати — конфіденційна інформація. І держава не має права втручатися в ці відносини».

Логічно, звичайно. Але якщо уже факт має місце, чи варто за ним байдуже спостерігати?

Проте навіть в тому випадку, якщо за орендовану площу розраховуються не бартером, а грошима, то золотий дощ на власників земельних сертифікатів не падає. Порахуймо. За словами заступника глави Київської облдержадміністрації Анатолія Юркевича, всього в Київській області в оренду здано 915 тисяч гектарів землі. За минулий рік було виплачено близько 110 мільйонів гривень орендної плати (заборгованість становить близько 7—8 мільйонів гривень). Отже, в середньому розмір орендної плати — 132 гривні за гектар.

Як для найродючіших земель в Європі — надто мало. А ось в країнах, де земля давно стала товаром, її вартість (для сільськогосподарського призначення) десятки тисяч доларів за гектар, і розмір орендної плати не набагато нижчий. «Люди в Україні часто отримують цю орендну плату в натуральній формі тому, що до цього часу не закінчена земельна реформа, немає ринку землі, — вважає керівник Проекту підтримки приватизації землі в Україні Алан Слайфер. — Коли ж земельні сертифікати повністю замінять державними актами на право власності на землю, доходи від передачі землі в оренду виростуть у середньому на 35—50%».

При цьому Юркевич вважає, що в Україні штучно занижується вартість сільгосппродукції, що непрямо впливає на розмір орендної плати. «Якщо пшениця коштує 500 гривень за тонну, і фермер отримує виручку з одного гектара дві тисячі гривень, то віддати землевласнику він може гривень двісті-триста, не більше», — ділиться заступник губернатора своїми математичними розрахунками.

У розвинених країнах вартість такої продукції вища. До того ж її субсидують з держбюджету. Правда, не виключено, що роблять це не стільки для того, щоб розвивати сільське господарство, скільки для того, щоб не було перенасичування ринку. У будь-якому випадку, дотації приховано збільшують вартість землі й доходи землевласника. І поки в Україні не усвідомлюють, що сільгосппродукція має коштувати дорого, вартість землі й оренда землі не зростатиме.

Не виключено, що поки країна це усвідомлюватиме, дрібні землевласники, стомившись чекати великого орендаря-товаровиробника, можуть згадати про хутори чи просто посваритися з сусідами. У результаті з’являться на розпайованих гектарах, серед поля, хати. І тоді прощавайте інвестиції в агросектор. За словами Юркевича, в Київській облдержадміністрації сьогодні посилено думають, як запобігти таким процесам. І приходять до висновку, що без видачі держактів на землю, без фіксації паїв у натурі консолідувати земельні ділянки практично неможливо. Але держакти без бланків не видаси. Але, як розповів заступник губернатора, сорок тисяч бланків для області, де подали заявки 600 тисяч чоловік — це крапля в морі.

Справу гальмує Держкомзем. Проте, як завжди, з об’єктивних причин. Алан Слайфер запевняє, що закордон нам допоможе. Але для цього ми також маємо хоч що- небудь зробити. Прийняти законодавство, пов’язане з земельним ринком взагалі, а не з окремими його сегментами. Організувати на державному рівні видачу держактів і не лише на земельний пай, але й на присадибні ділянки. На думку Слайфера, це дозволить знизити вартість документів мінімум на дві третини. Використати нарешті за призначенням $85 мільйонів, наданих уряду України Всесвітнім банком для розвитку земельного кадастру. За розрахунками Проекту підтримки приватизації землі, цих грошей цілком досить для завершення земельної реформи.

Не зашкодила б й інвентаризація земель несільськогосподарського призначення. Адже «масовий реєстраційний процес» може «запустити» тільки розвиток ринку землі. Незавершеність земельної реформи, на думку Слайфера, затримуватиме надання Україні статусу країни з ринковою економікою.