Володимир ФІАЛКОВСЬКИЙ: Борги уряду Нацбанку практично не підлягають поверненню

Напередодні парламентських слухань кореспондент «Дня» звернувся до секретаря комісії ВР Володимира Фіалковського (його попереднє інтерв'ю на цю ж тему було опубліковане в «Дні» 11 березня) з проханням поінформувати читачів про нові «відкриття» його колег. 

— Найголовніше наше відкриття полягає в тому, що роботи в комісії ще непочатий край. По суті на сьогодні ми маємо більше запитань, ніж відповідей. Хоч і вони, звичайно, є. Але розкрилися такі епізоди, мова пішла про такі суми, що кінець роботи комісії дуже віддалився. Більше того, навіть зараз Нацбанк підкидає нові теми. Так, згідно з законом він був зобов'язаний відкликати ліцензії 37 комерційних банків, що не виконали умову про те, що їхній статутний фонд повинен становити не менше 1 млн. екю. Такої одиниці, як ви знаєте, вже немає. Введено нову єдину валюту країн ЄС — євро. І Нацбанк представив проект постанови ВР, що передбачає відмову НБУ від контролю над комерційними банками в цьому питанні. Природно, її відкинуть. Адже ми не можемо мати банки зі статутним капіталом в $5. При цьому пояснюючи, чому не було відкликано ліцензії 37 банків, заступник голови правління НБУ Ярослав Солтис вказав, що Нацбанк, як структура, найбільш компетентна в питаннях грошей, в питаннях валюти в цій державі, вважає, що оскільки зараз немає такої валюти, як екю, то Нацбанк не буде відкликати ліцензій. Я перепитав: це офіційна позиція НБУ? І дістав ствердну відповідь. Тут же виникло наступне запитання: а чи тоді не повинні сплачуватися акцизи, митні збори, оскільки їх також встановлено в екю?

— Провина Нацбанку тут полягає в тому, що він взяв на себе функцію тлумачення законів?

— Не тільки тлумачення. Керуючись своїм підходом, Нацбанк був зобов'язаний відкликати ліцензії в усіх комерційних банків України. Раз екю немає, то в жодного банку немає статутного фонду в 1 млн. екю. НБУ не просто трактує закони, він робить дії, дуже небезпечні для держави.

— Чи не дуже це формальний підхід з вашого боку?

— Коли найбільш компетентна в країні організація офіційно заявляє таке (і вона готова, за словами Я.Солтиса, зробити це також письмово), то тут не може бути формального підходу. Адже створюється прецедент. Наприклад, у вартості алкоголю і тютюну більше за 90% становлять податки. І якщо всі ці суми не будуть платитися... До речі, на цьому засіданні був присутній заступник глави податкової адміністрації Олексій Шитря. Він сказав, що коли вже такі заяви робить Нацбанк, тоді в нас все можливо...

— Але це все лише потенційна загроза. Що можна сказати про нові факти, що з'явилися в досьє комісії?

— Їх чимало. Всі вони прозвучать у доповіді Віктора Суслова. А зараз я можу назвати лише деякі. Скажімо, це колосальні стабілізаційні кредити банку «Інко». Які були підстави для їхньої видачі і куди вони поділися? Гроші були дуже великі, я навіть боюся називати суми, порядку трильйона карбованців. І, наскільки я знаю, колишнє керівництво банку «Інко» дуже не просто, м'яко кажучи, ставиться до керівництва Нацбанку. Вони дуже незадоволені тим, як вчинив Нацбанк, які він давав вказівки з використання цих кредитів. Але це — довгограюча тема. Дивіться, податкова інспекція може цілий рік перевіряти роботу організації, де лише десять працівників. Зрозуміло, що і нам потрібен час, щоб розібратися в стосунках цих банків.

У поле зору комісії потрапляли й факти видачі Нацбанком, за рахунок валютних резервів, валютного кредиту під смішні відсотки російському газпромівському банкові ($100 млн). І його не було повернено. Гроші були і їх — немає. Коли повернуться, незрозуміло. Особливо, якщо заставою слугують цінні папери (мабуть, облігації — «газпромівки»), ринкова вартість яких становить відсотків 15— 20 від суми кредиту. Навіщо його при такій заставі взагалі повертати?

І зовсім уже незрозуміла річ — виділення двома траншами 1996 року банкові «Україна» цільового кредиту DМ 175 млн. на виплати остарбайтерам. Якщо якийсь комерційний банк не зумів розпорядитися довіреними йому німецьким урядом грошима, то до чого тут держава, Нацбанк, банк «Україна»?

— Наскільки я пам'ятаю, там були відповідні ухвали уряду...

— Добре. Тоді виникає запитання: а чи гроші, виділені на цей раз Нацбанком, отримано остарбайтерами? Насправді на них було куплено ОВДП. А остарбайтерам з прибутків за облігаціями було виплачено лише дуже невелику частину цієї суми. Крім того, у нас є підозра, що кредит «Україною» не повернено. Розслідування в цьому питанні не закінчене. Комісії ще працювати й працювати.

Однак повна ясність у нас є в питанні про те, як підтримує Нацбанк курс гривні. Улюблений метод: зробити гривню дорогою. Як? Дуже просто. Поставити облікову ставку Нацбанку в 3-5 разів вище, аніж рівень інфляції, хоч всім зрозуміло, що в інтересах створення нормально працюючої економіки ці цифри повинні відрізнятися лише ненабагато. А в нас ніхто не турбується про те, що економіка не зможе витримати такої високої ставки. В усіх підручниках світу написано, що високий відсоток є згубним для економіки. Але Нацбанк вважає інакше, хоч аргументів у нього практично немає. Він думає, що цим рятує гривню. А економіка країни свідчить про протилежне.

— Скажіть, а хто-небудь прораховував наслідки можливого різкого зниження відсоткової ставки Нацбанком?

— Цим насамперед повинен займатися він сам. У нього є такий аналіз. У нас все грунтується лише на потребі заткнути яку-небудь чергову дірку. Ось зараз, здавалося б, прекрасний момент для зниження ставки. Прийшли кредити міжнародних фінансових організацій, і гривня в зв'язку з цим навіть стала трохи зростати. Збільшуються й валютні запаси. А кредитна ставка, як і раніше, дуже висока. Й економіку повністю позбавлено оборотних коштів. Ніде не платяться гроші, довкола суцільні взаємозаліки. Це результат того, що у нас немає нормальної емісійної політики. А якби вона була і емісія провадилася за графіком, то це забезпечувало б справжню стабільність, тобто передбачуваність національної валюти.

— Чи з'явилися в комісії нові відомості про те, яким чином сталося скорочення валютних резервів?

— Почекаймо на доповідь. Я не маю права про це говорити. Але хочу все ж сказати, що відомо багато чого, аж до прізвищ. І виникнув цілий ряд нових запитань і епізодів. Ви навіть не можете собі уявити, наскільки все цікаво...

— Багато хто бачить інтригу також і в тому (і пояснюють цим прискіпливість вашої комісії), що Віктор Суслов, як кажуть, мітить на місце голови Нацбанку...

— Зверніть увагу, Віктор Іванович ще ні разу не висловлювався з цього питання. Він взагалі говорить, що не хотів би, щоб ця доповідь широко прозвучала, оскільки можливі втрати не лише для престижу Нацбанку, але й для всієї країни. І подумайте: комісія наводить цифри, факти, прізвища, а нам у відповідь не контраргумент, а, по суті, базікання.

А що можна заперечити проти такого факту? Нацбанк видавав кредити під відсотки, які були нижче за його ж облікову ставку. Такого ви не знайдете ніде в світі. Тільки за рахунок втрат за цими відсотками держава недоотримала більше за 90 млн. гривень.

— Чи був у Нацбанку офіційний привід видавати такі кредити? Скажімо, ухвала уряду...

— В рідких випадках. У переважній більшості кредити видавалися за ухвалою правління НБУ.

— А чи можливо, що тут діяло телефонне право, яке ще не віджите в нас?

— Не виключено. Але нехай тоді керівництво НБУ про це скаже.

— Таких заяв не було?

— Були, з певних питань. Припустимо, таке: від нас цього вимагав Мінфін. І ми це приймаємо як аргумент. Але в більшості випадків навіть цієї усної аргументації немає. Частіше за все можна почути: «Ми так вирішили тому, що так правильно».

— Чи мова йде про якісь дотації підприємствам, вливаннях у галузі?

— Ні. Нацбанк з 1995 р. видавав пільгові кредити або урядові, або комерційним банкам. Кредити часто не поверталися. Сьогодні Нацбанк показує позитивний баланс, і це при тому, що існують 13 млрд. гривень боргів уряду НБУ, які фактично не можна повернути і які повинні бути віднесені на збитки. Цей факт, безперечно, спростовує думку, що в НБУ все гаразд.

— А чи реально стягнути ці борги з уряду?

— Річ навіть не в цьому. Дуже дивно, що при негативному балансі з так званого прибутку побудовано розкішні палаци. Це колосальний банний корпус, будівля Київського управління НБУ — також палац. А багатоповерховий готель у самому центрі міста, де, до того ж, ніхто не живе? Його ж куплено й відремонтовано на якісь гроші. За даними комісії, це понад сім мільйонів гривень. Ці всі надмірності, розкіш, які незрозумілі в даній ситуації. Можливо, в цьому готелі, порожньому під час очікування великих чиновників, котрі зрідка приїжджають, жили постраждалі від стихії діти із Закарпаття? Таке нікому й на думку не спало!