«Втеча» від грошей

Темпи зростання реального валового внутрішнього продукту України у травні стали для країни хорошою звісткою. У порівнянні з травнем минулого року вони прискорилися до 7,2% у порівнянні з 6,7% у квітні. За підсумками січня — травня реальний ВВП виріс на 6,4%, тоді як за підсумками чотирьох місяців темп був нижчим — 6,2%.

Тож травневі індикатори свідчать про те, що підвалини економіки залишаються здоровими. Політика сильної гривні себе виправдовує. Зміни обмінного курсу додають тяги внутрішньому споживчому попиту і не завдають шкоди експорту. Переробна промисловість поки що не відчуває гальмівного впливу від посилення реального обмінного курсу гривні. Економічне піднесення не гальмується. Промисловий випуск нарощується швидше, ніж прогнозувалося. А ВВП зростає вже й без опори на погіршення бази порівняння.

Квітневе стиснення ліквідності не мало неприйнятного впливу на зростання економіки. Охолодження не спостерігалося. Проблеми в кредитуванні підприємства знешкодили власними фінансовими ресурсами, а не позичковими. Час дешевої гривні ще не прийшов, але й потреба в ній за умов цінового сплеску скоротилась. Адже суб’єкти господарювання отримали інфляційну «надбавку» до прибутків, а не лише до витрат.

Важливо, що економіка не охолоджується, а інфляція уповільнюється. Це означає, що для гальмування інфляції існує перспектива.

Однак не все так добре, як хотілося б. Динаміка ВВП занепокоює відсутністю бажаних позитивних змін щодо внеску сільського господарства, посиленням фіскального вилучення ВВП у фазі його розподілу, що закладається у ціни реалізації, продовженням стагнації в будівництві, зокрема, житловому. Тривожить також криза у нафтопереробній галузі.

Не радує, що номінальні доходи українців зростають у 2008 році історично максимальними темпами, тоді як темпи ВВП нижче лінії мегатренду, а 2007 року номінальний ВВП збільшувався у січні — травні вищими темпами, ніж номінальні доходи. Відповідно й інвестиції здійснювалися тоді динамічніше, ніж споживчі акції. Це означає, що нині інвестиційна активність значно поступається споживчій. Можна сказати, що випереджаюче зростання доходів пригнітило інвестиції й підштовхнуло інфляцію. Інвестиції в основний капітал у січні — квітні 2007 року зросли на 32,5%, а у січні — квітні цього року — на 10,2%. Що це означає? Економісти розцінюють таку тенденцію не інакше як загрозу для стійкості і тривалості середньострокових перспектив економічного зростання.

Неприємним висновком є також те, що номінальний ВВП цього року зростав більшою мірою через загальне підвищення цін, а не внаслідок нарощування обсягів реальної товарної пропозиції. До того ж не радує також те, що це супроводжувалося не прискоренням, а уповільненням динаміки реальних доходів. «Підніжку» зробила інфляція. Щоб впевнитися в цьому, варто порівняти дві наступні таблиці.

Як бачимо, 2007 року динаміка номінальних доходів поступалася динаміці номінального ВВП, а остання не зростала, а знижувалася (з 47,5% до 40,3%). Разом із тим динаміка реальних доходів залишилася стабільною й уповільнилася лише на 1,2% (з 11,7% до 10,5%).

Звідси, як бачимо, не випливає, що зростання номінального ВВП гарантує пропорційне підвищення реальних доходів. Цього не відбувається, якщо номінальний ВВП «накручується» цінами, а не збільшенням фізичного обсягу товарів і послуг. Тож нарощування споживчого потенціалу громадян за рахунок перетворення додаткових надходжень держбюджету (а вони здебільшого інфляційного походження) у нові номінальні доходи не прискорить динаміку реальних доходів. Триватиме її подальше уповільнення, тому що відстає зростання продуктивності праці.

Щоправда, в останні два місяці темпи зростання продуктивності (ВВП, промисловість) наблизилися до минулорічних, та все ж поки відстають. Тому слід вважати на те, що подальша соціалізація додаткових бюджетних доходів підштовхне інфляцію до більш високого рівня. Уповільняться й інвестиції. Динаміка зростання товарної пропозиції загальмується. А це — новий тиск на ціни.

Тож урядові не варто б змінювати в сторону підвищення прогноз номінального ВВП (більше ніж на величину ресурсу, мінімально необхідного для адресної допомоги і дотримання мінімальних стандартів, обчислених з врахуванням прогнозу інфляції до 16%. Натомість було б доцільним скоротити видатки бюджету на соціально незахищені статті на 10 мільярдів гривень. І як наслідок цих та інших заходів, зменшити дефіцит держбюджету до 1% ВВП. А от повернутися до питання чергового перегляду інфляційного прогнозу можна лише після оприлюднення індексу зміни споживчих цін у січні — серпні. І тоді можна, за необхідності, внести корективи.

Чому ми тримаємося за цей прогноз?

Інфляція — домінуюча загроза макростабільності економіки. Причому вона не в останню чергу психологічний фактор. Тож нині дуже важливо не стимулювати негативні очікування щодо неї, які сформувалися у 2006—2007 роках після короткострокової корекції 2005 року.

Якщо ж уже в червні закласти в прогноз інфляцію 20% або й вище (до грудня), то це призведе до подальшого збільшення споживчих видатків і річна інфляція може оновити історичний максимум 2000 року (25,8%).

Тезу щодо необхідності реалістичного прогнозу важко заперечувати. Але є обставини, які дають підставу утриматися від спроб нового «більш правильного» прогнозу. Тому що досі не було зафіксовано жодної корекції прогнозу інфляції в зеніті господарського року. Більше того, всі раніше здійснені подібні прогнози у 1996—2007 роках не знайшли підтвердження. На жаль, у нас немає провидця, який уже сьогодні міг би оцінити вірогідність літньої дефляції продовольчих цін. Те ж стосується перспектив паливної інфляції. Немає гарантій і щодо незмінності газових цін. За цих умов можна домогтися лише одного: нереалістичний прогноз замінити ще менш реалістичним. Водночас за нинішніх умов «більш реалістичний» прогноз призводить лише до більшого прогнозного зростання споживчих цін. А чим вищим він буде, тим із більшим запасом у бік перевищення його зафіксують в своїх цінах виробники. Споживачі ж відреагують додатковим нарощуванням очікувань і прискорять «втечу» від грошей у споживчі товари.

Однак довіра до нового, «більш реалістичного показника» протримається недовго. І перманентна зміна прогнозів на ще більш реалістичні нагадуватиме гру в піддавки. Ця «забава» не для державних інституцій. Їм слід налаштовуватися на інфляцію менше 10%, чи хоча б меншу, ніж у 2007 році. Не варто й суспільство готувати до нових переглядів інфляційної загрози. В усякому разі Нацбанк стоятиме осторонь від цих небезпечних політичних ігор, бажаних лише тим, хто заробляє свої дивіденди лише на конфліктах. Нацбанк має триматися своєї пріоритетної лінії — на формування впевненості громадян України у тому, що Центробанк залишається стійким прихильником цінової стабільності. Однак довгострокові інфляційні очікування формувалися роками. Згасити їх буде нелегко. Довіра не відновлена. Потрібні додаткові зусилля, щоб очікування подальшого розкручування інфляційної спіралі вщухли. Манери поведінки Нацбанку на монетарному терені мають залишатися стриманими. Це буде ознакою їх адекватності ситуації все ще високого інфляційного тиску. Обмін бюджетними й монетарними ін’єкціями ліквідності має бути й надалі об’єктом більшої скоординованості дій Нацбанку й Мінфіну. Останній вже може дещо «попустити» кран грошового потоку, явно пережатий казначейським рахунком. Натомість Нацбанку, після травневої паузи час уже продовжити обмежувати свою участь у валютних інтервенціях на міжбанківській біржі. Якщо не відбудеться літнього сезонного уповільнення інфляції за межу 1%, то вже у серпні слід вдатися до посилення резервних вимог і підвищити вартість ресурсів рефінансування.