Втеча від краху

 Недавно в донецькому регіоні вибухнули два гучні скандали у фінансовій сфері. Для більшості це стало великою несподіванкою, тимчасом як люди обізнані, передусім фахівці з місцевих ринків, вбачають у тому цілком пояснювану закономірність. 

Перший скандал пов’язано з арештом президента макіївського «Шахтекономбанку». Його звинуватили у зловживанні службовим становищем в особистих цілях. (Слідство повідомляє, що воно вже «накопало» на суму 100 тис. гривень. Під таку заставу банкіра і звільнили днями з попереднього ув’язнення). Згодом обласний арбітражний суд повідомив про початок процесу про банкрутство «Донвуглекомбанку». Ясна річ, усе це спровокувало не лише лавину чуток, а й потік позовів від охочих терміново забрати з банку свої грошенята.

Пік створення «шахтарських» банків припав на 1990 — 1992 роки, коли гірничодобувна галузь відверто жирувала, покриваючи видатки за рахунок масованих державних дотацій. Хоча підняте на-гора вугілля директори шахт і «генерали» виробничих об’єднань на повну котушку продавали на власний розсуд і, звісно, за вільними цінами. Тоді інтенсивно «приручали» лідерів страйкового руху — за допомогою гірничих страйккомів так зручно було «підсаджувати» у високі київські крісла висуванців із пролетарського краю. Ну а галузеві банки було покликано ділити й регулювати потік коштів, який, хоч і з перервами, та лився з центрального бюджету в Донбас.

Коротка історія донецького «Донвуглекомбанку» має всі елементи драми. Спочатку, згідно із законами жанру, — період бурхливого розквіту, коли ДВБ відкриває філії в Києві та Криму, бере діяльну участь у створенні страхової компанії «Згода» (очікувалося, що буде законодавчо запроваджено обов’язкове страхування шахт, й під це довелося б виділити величезні бюджетні суми), тісно співробітничає з місцевими паливно-товарними біржами (саме там, коли пригадати, вдавалося «знімати» різницю між державними й ринковими цінами на індустріальну продукцію).

Ще однією, проте, мабуть, останньою усмішкою долі для ДВБ стало право обслуговувати проект Всесвітнього банку з мікрокредитування шахтарів, котрих спіткало скорочення штатів у рамках «реструктуризації» вугільної галузі. Сьогодні офіційні власті Донбасу впівголоса визнають, що народжений на Заході проект із самого початку був, м’яко кажучи, відірваним від вітчизняної дійсності. Яке, приміром, нерухоме майно може запропонувати на заставу під 50-тисячний кредит пересічний вугляр? У результаті навряд чи кому вдасться розшукати сьогодні в далеких рудникових селищах хоч одного колишнього гірника, котрий відкрив за «зелень» від світового імперіалізму ремонтну майстерню, торговий кіоск чи, приміром, пивоварню. (Але кілька сотень тисяч «проектних» доларів у регіон надійшли, це точно відомо.)

А далі в свої права вступила проза підприємницького життя. Вугільні підприємства, які раніше охоче дали пай на створення галузевого банку, тепер вимагали від нього кредитів на пільгових умовах: потік держдотаційної «халяви» стрімко вичерпувався, і потрібно було шукати інші джерела для безбідного існування. Причому, вирвавши вигідну позику, такий співзасновник умить ішов обслуговуватись у який-небудь інший банк, як-то кажуть від гріха подалі. Тепер «Донвуглекомбанку» винні «по-серйозному» ряд великих шахт, а також десятки дрібніших позичальників. Лише прострочені відсотки за кредити перевищують 2 млн. грн.

ДВБ спробував було прищемити хвоста найзліснішим неплатникам, але тут далися взнаки деякі неприємні деталі нашого вітчизняного, вельми специфічного, законодавства. Виявилося, що шахта як суб’єкт стратегічно важливого паливного комплексу має серйозний імунітет від процедури банкрутства. До того ж директори-гірники здорово ошукали банкірів, надавши їм у заставу під кредити запаси добутого вугілля на своїх складах: сьогодні, слід сказати, Донбас затоварений дорогим і не вельми якісним паливом, і реалізувати його за заставну ціну немає найменшої можливості.

У відчайдушній спробі уникнути краху «Донвуглекомбанк» пішов на залучення коштів населення, чого ніколи раніше не робив. А щоб викроїти собі куточок у вже поділеній на той час ніші приватних депозитів, довелося обіцяти клієнтам нечувані річні відсотки — й почин у результаті вилився в чергову фінансову «піраміду».

І от несподівано на обрії перед потопаючою банківською установою замайоріла могутня, в прямому й переносному значенні, фігура одного з найбагатших підприємців регіону. Від імені очолюваної ним орендної шахти він начебто пообіцяв відступного ініціаторам арбітражу щодо банкрутства й навіть погодився скупити чергову емісію акцій ДВБ, ставши, таким чином, його крупним співвласником. Це відповідало озвученій нещодавно вимозі створити в регіоні потужну фінансову структуру, яка гарантувала б «цивілізований» хід модернізації вітчизняної паливної галузі. Усі присутні приблизно зрозуміли, про який банк може йти мова...

Як би там не було, якщо ДВБ подолає смугу неприємностей, це буде цілком інший банк. За нових умов вибір у старих вугільних «динозаврів», по суті, невеликий: пристосуватися чи вимерти.