В’ячеслав МОСКАЛЕВСЬКИЙ: «Не потрібно бути патріотом революції»

Дехто з дієтологів радить: якщо у вас поганий настрій, з’їжте шматочок шоколаду. А допоможе? Якщо ви хочете знати більше про бізнес одного з керівників помаранчевої революції, колишнього голови РНБОУ Петра Порошенка, поспілкуйтеся для початку з генеральним директором кондитерської корпорації «Roshen» В’ячеславом Москалевським. Що «День» і зробив. Дещо прояснилося...

— Росія запровадила мито на ввезення шоколаду. Чи після цього український експорт скоротився?

— Я такі речі не планую. Я маю намір боротися до останнього, але наскільки в мене скоротився експорт, не скажу. Не скоротиться! Вони не дочекаються! А коли мене зупинять — подивимося.

— Коли росіяни вперше спробували обмежити ввезення на свою територію українських кондитерських виробів, ви хвалилися, що знайшли вихід, купивши кондитерську фабрику в Липецьку. Чи не плануєте часом купити ще одну кондитерську фабрику в РФ?

— Ми б не хотіли купувати велику кількість російських фабрик. Ми б хотіли наростити потужності однієї, якою володіємо. Зараз Липецька кондитерська фабрика випускає 7 тисяч тонн ласощів на місяць. Плануємо збільшити виробництво до 10 тисяч тонн до кінця наступного року.

— А як щодо придбання нових потужностей в Україні чи в далекому зарубіжжі?

— Поки що і це не планується. За кордоном — можливо, потрібно просто розуміти, навіщо. Є підприємства в Центральній Європі, які зараз продаються. Але вони ж продаються не даремно. Все те, що продається, означає, що попередній власник не може заробити прибуток на цьому обладнанні. Виникає запитання: а ми зможемо? Я не знаю, навіщо купують металургійні заводи в Польщі. Мабуть, потрібно. Ось поки я не розберуся: навіщо нам кондитерська фабрика в Польщі, — не купуватиму.

— Можливо, вона знадобилася б, щоб полегшити вихід на європейські ринки?

— Сьогодні ми продаємо свої кондвироби і в Західній Європі, і в Центральній. Але серйозно поки що ще цим питанням не займалися. Мабуть, були розбещені більш легкими грішми, які є на пострадянському ринку. Проте найближчим часом ми плануємо відновити наші обсяги продажу в Прибалтиці. Вони були досить значними (до півмільйона доларів на місяць) до їхнього цукрового скандалу. А як почала Єврокомісія з’ясовувати, скільки в тамтешніх кондитерів залишилося цукру за старими цінами… Мовляв, правила гри мають бути однаковими для всіх: 600 євро тонна, так 600. Але до наступного року ситуація вляжеться. Потім непогано було б наростити обсяг продажу в Польщі та Угорщині.

Все, що випускає «Roshen», за винятком «Київських» тортів, орієнтовано і на експорт, і на внутрішній ринок. Просто другий дуже маленький, щоб займатися виключно ним. Наше головне завдання сьогодні — переорієнтуватися на високотехнологічну продукцію. Зайняти на ринку ніші більш еластичні в ціні, проводити те, на що не буде серйозно впливати наявність чи відсутність експортного мита. До того ж ціна на цукор зростатиме. І це тоді, коли ефективність вітчизняної цукрової промисловості дорівнює нулеві. А всі зайняті лише тим, що мітингують біля Кабміну.

— За якою ціною вигідно купувати цукор, щоб не знижувати рентабельність виробництва і не підвищувати ціну на кондитерські вироби?

— Чим менше, тим краще. А якщо серйозно, то вигідно — за дві гривні. Сьогодні ми купуємо за три. І, виходячи з цього, виставляємо ціни. Коли ми користуємося таким цукром, у нас змінюється обсяг продажу на експорт.

— Зменшується?

— Відразу зменшується. Коли ми прийшли на ринок Середньої Азії, там були російські кондитери. Сьогодні їх там немає. Якщо ми підвищуватимемо ціни, вони з’являться.

Розумієте, коли ви ведете бізнес, то вас цікавить тренд. Якщо він зростає, значить ставити на дешеві вироби з високим вмістом цукру безглуздо. Вам просто не дадуть заробити на цьому. До речі, сьогодні найбільша рентабельність у виробів у індивідуальній упаковці: рулети, коробки цукерок, шоколадна плитка. Безперечно, для їх виробництва потрібно менше цукру, але секрет у іншому. Вам складно розібратися: почім ви купуєте даний виріб. Адже коли ви заходите за покупками, то, звичайно, намагаєтеся розібратися: що почому? Але в наших крамницях навіть не завжди є місце для цінників. Там такий легкий бардак. Тому частина речей купується усвідомлено, а частина — від безвиході.

— Чи не маєте наміру випустити продукцію, наприклад, за назвою «Помаранчева революція»?

— Ні, — різко відрубав Москалевський. — Знаєте, чому такий популярний «Київський» торт? Він не прив’язаний до жодної політичної події. Наша кондитерська корпорація намагається створювати національні бренди...

— А «Помаранчева революція» — якраз такий...

— Але, ви знаєте, у нас є фабрика й у Маріуполі... Річ же не в помаранчевій революції. Потрібно бути патріотами своєї країни. Історія французької революції говорить про те, що не потрібно бути патріотом революції. А щоб виразити свої патріотичні почуття, ми маємо на увазі й надалі ставити дитячі майданчики для нових громадян України.

Нічого іншого (у доказ патріотизму. — Ред. ), окрім дитячих майданчиків, нам на думку не спадало. Бо на відміну від «Немірофф» нас із боксом не асоціюють, з футболом — теж. Наша аудиторія — діти. Тому ми вирішили в маленьких містечках, у яких, мабуть, ще довго ніхто нічого не поставить, будувати дитячі майданчики. Щоправда, виявилося, що навіть такі маленькі речі виливаються у пристойну суму. Якісний дитячий майданчик потребує: а) — грошей і б) — часу. Адже це — інженерна споруда. Але в Херсоні та Рівному ми просто не змогли їх поставити. Постало питання про збереження. А ми лише вимагали, щоб протягом 7 років вона стояла і щоб місто виділило двірника. Ця елементарна вимога стала непереборною перешкодою.

А міський голова Рівного сказав, що він не заплатить ПДВ з цього майданчика. Який ПДВ? Ми лишень плечима знизували. Але майданчик вивезли. А міський голова, під девізом «як би чого не вийшло», «нагнув» усіх підприємців міста. Вони всі скинулися й придбали хто гойдалку, хто гірку та підписали... Ось уявіть собі, напис: ТОВ «Зірка» — гойдалка.

А міський голова Кременчука дійшов іншого висновку: «всі, всі попалися». Тепер якщо хтось хоче відкрити ресторацію чи ще що-небудь, спочатку повинен поставити дитячий майданчик. У цьому випадкові ми виступаємо провокаторами.

— Чи планує корпорація виходити на зовнішній фінансовий ринок?

— Ми наразі не бачимо в цьому сенсу. У нас є певні плани, пов’язані з розвитком компанії. Ми хочемо побудувати єдиний логістичний центр під Києвом. А вихід на фінансові ринки — це один із видів позик. І всі так урочисто про це оголошують. Безперечно, тут є якась новина, народ до цього ще не звик. Він починає бурлити, кипіти. А насправді що відбувається? Ви позичаєте гроші в банку під відсотки і починаєте гордо про це розповідати. Щокроку... IPO — це також позики. Ви продаєте частину компанії, але назад ви її вже ніколи не отримаєте.

Ми вважаємо, що сьогодні нам виходити на зовнішні фінансові ринки зарано, бо поки що не час продавати. А навіщо продавати за заниженими цінами?

— А за рахунок яких джерел ви фінансуєте свої плани?

— Поки що за рахунок обігових коштів. На логістичний центр (це близько 15—20 мільйонів євро), мабуть, залучимо кредити. Почнемо його будувати наступного року і повністю здамо років за два.

— Який ваш прогноз щодо солодкого ринку на наступний рік?

— Ми дійдемо до маразму в галузі цукру. Бо зараз цукор з урахуванням курсу долара коштує $600 за тонну. У Європі ціна — EUR600. Сьогодні всі вимагають, щоб в Україні цукор коштував три з половиною гривні за кілограм. Це якраз 600 євро за тонну. Український споживач нікуди не подінеться й купуватиме ласощі, виходячи з того, що їх зроблено на цукрі за 3,5 гривні. Отже експорт кондитерських виробів, у собівартості яких левову частку займає цукор, припиниться.