В'ячеслав ЮТКIН: Тепер буде не стрибок, а поступове посилення гривні

Ситуація на міжнародних фінансових ринках, які ми в Україні звикли вважати зразковими й не схильними до криз, сьогодні неоднозначна. Криза ліквідності створює нові ризики та проблеми. Так що і найближче майбутнє нашої країни багато в чому залежить від фінансистів, від їхнього вміння ухвалювати правильні рішення та прогнозувати ризики. Один із найдосвідченіших і яскравих українських банкірів, голова спостережної ради банку НРБ-Україна В'ячеслав ЮТКІН, схоже, реалізує в інтересах акціонерів і клієнтів цього банку проривне рішення, яке, можливо, матиме вплив на всю банківську систему країни. З цього й розпочалася розмова «Дня» з банкіром.

— У вашого банку тепер новий власник — Ощадбанк Росії. Чи позначилося це на політиці, пріоритетах, продуктах і, головне, фінансових результатах «НРБ»?

— На жаль, ще не можна говорити, що він уже новий власник — операція у стадії завершення. Але, незважаючи на це, є вже цілий комплекс підготовчих заходів, які майбутній новий власник планує оперативно запровадити. Це те, що називається стандартами Ощадбанку, й перехід на них для нас означає серйозне потрясіння й перебудову всіх робочих процесів. Ми сподіваємося закрити операцію до кінця жовтня — тоді вже можна буде говорити про те, що в нас абсолютно нові цілі, завдання. А сьогодні ми просто придивляємося до стандартів Ощадбанку, працюємо над новою структурою та плануємо значне збільшення штату, вихід у регіони. Рівень Ощадбанку Росії настільки високий, що нам без кардинальної перебудови, без переоцінки всього бізнесу не обійтися. Виходячи з цього, названі перші цифри — це збільшення статутного капіталу на два мільярди гривень, що буде, вочевидь, рекордом для української банківської системи з єдиноразового збільшення статутного капіталу. Сьогодні відбувається тестування всього керівного складу банку на відповідність стандартам Ощадбанку, розробляються перші спільні проекти консорціумного кредитування, коли ми виступаємо франтуючим банком, тобто таким, що бере на себе організацію роботи з видачі будь-якого кредиту або позики зі своїми можливостями у межах десяти мільйонів доларів на одного позичальника, а Ощадний банк, у цьому випадку, видає ще й кошти, яких бракує позичальнику, у необхідних розмірах. Таким чином, якщо у потенційних позичальників нашого банку (а це, як передбачено стратегічним планом у перспективі, переважно, великі російські компанії, що працюють в Україні) є необхідність прокредитуватися у національній українській валюті, то вони можуть зробити це з меншими фінансовими втратами. Раніше такої можливості не було, і ми були вимушені відмовляти цілому ряду клієнтів, які є надто перспективними для нас, незважаючи на те, що їхній бізнес нам був цікавий. Їм було незручно брати позики у 5—8 банках до потрібної суми. Сьогодні ми готуємося до того, щоб з моменту ухвалення рішення регулятором, тобто Нацбанком України, запрацювати на повну силу, задовольняючи запити найбільших клієнтів.

— Як я зрозумів, завершення операції вже не за горами.

— Так, ми сподіваємося на це, хоч процес і затягнувся на цілих два роки. Це відбувалося через безліч об’єктивних і суб’єктивних причин. Але сьогодні ми можемо говорити з упевненістю, що завершимо цю операцію не пізніше середини листопада. У результаті, на фінансовому ринку України з’являється дуже великий і серйозний гравець. У такій оцінці, можливо, є частка суб’єктивізму, але я вважаю, що з приходом Ощадбанку не лише наш, а й будь- який інший банк відчував би себе в абсолютно іншому статусі, або, використовуючи спортивну термінологію, в абсолютно іншій ваговій категорії. Тому, що Ощадбанк Росії — це важкоатлет, серйозно націлений на наш ринок і, я гадаю, що ринок це відчує й на це зреагує.

— На якому місці в рейтингу українських банків ви тепер бачите НРБ?

— У рейтингу, як відомо, цілий ряд позицій. І з одним збільшенням статутного капіталу в загальному рейтингу далеко не поїдеш. Я думаю, що після завершення операції за капіталом, ми посядемо місце не нижче п’ятого, щодо ряду інших позицій знадобиться час, щоб помітно поліпшити свої позиції. Природно, що капітал потягне за собою вперед і активи, тобто ми перемістимося з четвертого десятка у третій одразу ж, а згодом все залежатиме від кредитного й інвестиційного портфелів, від зростання валюти балансу. Звісно, після збільшення капіталу ми сподіваємося, що до банку прийдуть нові крупні клієнти, й я гадаю, що банку необхідно, за оптимістичними прогнозами, два, а за песимістичними 3—3,5 роки для того, щоб увійти у першу десятку українських банків. Далі прогнозувати складно, тому що решта банків також розвиваються, досить динамічно й багато що залежатиме й від реальних планів Ощадбанку. Якщо Ощадбанк бачитиме, що бізнес просувається успішно, я думаю, питання фінансування будь-яких операцій вирішуватиметься позитивно.

— Які завдання ставлять нові власники перед вашим банком і чи сприяла й чи сприяє їхньому досягненню політико-економічна ситуація в Україні?

— Головна мета — сконцентрувати свої зусилля на роботі з великими російськими фінансово-промисловими групами, які є клієнтами Ощадбанку в Росії, й інвесторами в Україні, одночасно. До таких сьогодні належать Запорізький алюмінієвий комбінат, Миколаївський глиноземний завод, група «Вімм-Білль-Данн», яка працює і в Києві, і в інших центрах України, різні торговельні мережі, які зараз активно виходять на український ринок, група «Євроцемент», яка займає монопольне положення в Україні за виробництвом цементу, а також ряд інших. У нашому, умовно кажучи, списку, який ми для себе склали за російськими компаніями, які цікавлять нас, як потенційні позичальники, їх понад 40. Якщо ми залучимо до себе на роботу навіть 20—25 із них, це вже буде великим успіхом, тому що ми автоматично у десятки разів збільшимо валюту балансу банку, а це одне з головних завдань.

— Тенденція приходу цих компаній у ваш банк вже очевидна?

— Так, ми лише на стадії завершення переходу прав власності, ми ще не є донькою Ощадбанку, але за рекомендацією Ощадбанку до нас вже пришли кілька великих груп, які відразу ж дали зростання всіх показників банку. Тобто ми бачимо абсолютно інший шлях розвитку, це вже не дрібні залучення акціонерів, які розраховані на десятиріччя, а системний підхід до розвитку банку. Друге за важливістю завдання — це розвиток регіональної мережі, принаймні, у всіх обласних центрах України, де присутній або планує бути присутнім російський бізнес. І третя — це самостійний вихід на ринки міжнародного капіталу. Міжнародні рейтингові агентства вже чекають остаточного приходу Ощадбанку (йдеться про документальне оформлення операції) для того, щоб підвищити наш рейтинг. І це, відповідно, також новий ступінь розвитку банку, що означає здешевлення зовнішніх позичкових, і одночасно зниження кредитних ставок, для українських позичальників.

— Ви маєте намір брати кредити за кордоном?

— І дуже активно.

— А що стосується політико-економічної ситуації в Україні в сенсі поставлених перед вами завдань?

— Вона, звичайно, постійно тримає у напруженні, але я вам повинен сказати, можливо, парадоксальну річ. У всіх країнах економіка дуже сильно залежить від політики, особливо коли відбуваються такі масштабні зміни, свідками яких ми є сьогодні в Україні. А у нас усе з точністю до навпаки: останні півроку, коли абсолютно незрозумілою була політична ситуація, економіка розвивалася, не звертаючи уваги на політику, не зменшуючи темпів. Стверджую на прикладі нашого банку: ми абсолютно не відчували в цей час жодних перешкод для розвитку бізнесу. Так, відчули міжнародну кризу ліквідності, іпотечну кризу в США, валютні коливання й багато іншого, а вплив нашої політичної ситуації, мабуть, був у цьому сенсі на останньому місці. Ми дуже довго пояснювали це росіянам. Вони хвилювалися, як практично кожний закордонний інвестор, але ми змогли їх переконати, що на щастя, коли політикам не до економіки, то це не найгірший варіант.

— Говорять, що зростання банківських депозитів останнім часом гальмується. Чимало банків змушені підіймати депозитні ставки, а слідом за ними, звісно, й кредитні. Вас це зачепило?

— Не можу погодитися з твердженням, що депозитні ставки зростають. Так буває лише в одному випадку — якщо банк стикається з проблемою ліквідності й змушений позичати на будь-яких умовах і за будь- які гроші. Це має насторожувати клієнта, і я знаю лише групу дрібних банків, їх десятки зо три, які сьогодні залучають гривню під 17 або 18% і, таким чином, підвищуючи кредитні ставки, тимчасово вирішують свої проблеми. Якщо ви подивитеся на першу групу з 20 банків, то побачите, що відсоткові ставки там знижуються й щодо долара, й щодо гривні, й цей процес неминуче триватиме. Тож прямого зв’язку між зростанням кредитних і депозитних ставок, як звичайно це бувало раніше, сьогодні немає. Так, спостерігається зростання ставок щодо долара, але знову ж причина — в кризі ліквідності на міжнародних фінансових ринках, наслідки якої, гадаю, Україна відчуватиме на собі ще рік—півтора. Друга причина — заходи, запроваджені регулятором для уникнення валютних ризиків на українському фінансовому ринку. Кредитування у валюті сьогодні ускладнене Національним банком, що призводить до збільшення відсоткової ставки. Немає валютних надходжень — бери кредит у гривні або плати підвищену ставку за ризик. А депозитні ставки від цього не залежать і продовжать плавне падіння в тих банках, де немає проблем з ліквідністю. Сьогодні у клієнта перевага: він може вибрати собі банк із сотні банків, звісно ризикуючи. Вкладаючи гроші в доларі під 12% або 12,5 % він легко може сьогодні їх втратити. До речі, наразі в Росії Ощадбанк стикається із ситуацією, коли він кредитує населення під досить низькі відсотки — від 9 до 11% — у рублях залежно від ризиків, а вилучені в кредит кошти розміщуються в інших банках, де вищі відсотки за депозитами, щоб заробляти на цій різниці. І банк змушений поступово коригувати свої програми, беручи до уваги системи прийому депозитів іншими банками, щоб населення не було зацікавлене в таких операціях, що згодом неминуче веде до неплатоспроможності клієнтів, які грають на такій різниці.

— Падіння курсу долара й перспективи створення «помаранчевої» коаліції загострили внутриукраїнську дискусію про курс гривні. Чого нам у цьому плані слід чекати в короткостроковій і середньостроковій перспективі, чи не бачите ви загрози для економіки в тому разі, якщо гривня сильно зміцниться, як дехто пропонує, адже в нас і без того досить великий дефіцит у зовнішній торгівлі? Чи можна чекати, що інвестиції його надійно перекриють, а вивозу капіталу не буде?

— Хороше запитання. Я вважаю, що ослаблення долара, яке відбувається зараз у світі, несе цілу групу ризиків для української фінансової системи. Передусім вона дуже міцно прив’язана до долара, й це один з найбільших ризиків для нас. Росія теж зазнає значних збитків через це. Але, наскільки я знаю, Росія перерозподіляє ризики й для цього намітила скорочення доларової складової у своєму валютному кошику. І, гадаю, рано чи пізно це доведеться зробити й Національному банку України, бо слабкий долар, у жорсткій прив’язці до гривні — це, без сумніву, значні збитки і втрати для української фінансової системи та економіки загалом. І те, що сьогодні, незважаючи на серйозне ослаблення долара, гривня мертво прив’язана до нього й продовжує залишатися на рівні 5,05, я думаю, явище не постійне. На мою думку, ми зіткнемося найближчі півроку — рік із зміцненням гривні щодо долара. Час ламати стереотипи й звичку пересічного українця тримати свої заощадження в доларах. Хто цього не усвідомлює сьогодні, приречений завтра на втрати. За моїми прогнозами, зміцнення гривні щодо долара неминуче. Але такого стрибка, як 2005 року, не буде.

— Ви все-таки думаєте, що зміцнення гривні знову відбуватимуться стрибкоподібно?

— Ні, цей процес, вважаю, не буде стрибкоподібним. Пам’ятаєте ту різку критику, що звучала минулого разу на адресу Нацбанку? Я думаю, що тепер буде поступове посилення гривні. Воно розпочнеться, швидше за все, наприкінці цього року, а можливо з січня, й це буде плавне підвищення до певної межі. Щоправда, багато чого залежатиме від поведінки долара. Як свідчать прогнози й післякризовий розвиток міжнародних фінансових ринків, на позначці 1,4—1,45 щодо євро падіння долара припиниться, бо це стає невигідним і Європі. Ймовірно, будуть вжиті заходи для захисту європейського фінансового ринку. Усе це має ще раз змусити українців зробити вибір на користь гривні проти заощаджень у доларах. Адже той, хто, наприклад, мав 100 тисяч заощаджень у доларах останні чотири роки, втратив на цьому щонайменше відсотків 40 від можливих прибутків на цю суму в гривні. Рекомендуючи своїм близьким і знайомим клієнтам, як поводитися із заощадженнями, я кажу, що вони мають бути на 60% у гривні, на 20% у євро й лише на 20% у доларі. Хоча, я думаю, наприкінці року їхня гривнева частина кошика має переважати й становити не менш, як 70%.

— Як позначиться зміцнення гривні на дефіциті зовнішньої торгівлі?

— Це, звісно, удар по експортерах. Але, як свідчить практика, іншого шляху просто немає. Треба буде шукати внутрішні резерви, знаходити можливості підвищення конкурентоспроможності й просування вітчизняної продукції на ринки, здешевлення її виробництва. Але експортери — це лише один сегмент української економіки, і якщо брати загальну картину, то він ніяк не може затьмарювати все інше.

— Очевидно, тут вихід лише один, це інвестиції, які можуть перекрити дефіцит у зовнішній торгівлі.

— Так, це головний шлях.

— Але інвестиціям протистоїть вивезення капіталу, що нерідко трапляється і в досить великих обсягах. А він, як і інвестиції, залежить від політичної ситуації.

— Вивезення капіталу є й буде. Воно закономірне. Хоча слід сказати, що в Україні досить жорстке валютне регулювання, й вивозити капітал без підстав на те дедалі складніше. Україна останні п’ять років розглядається інвесторами, як дуже перспективний ринок і приплив інвестицій все одно вищий, ніж вивезення капіталу, але низка речей, на які українська політична система практично не звертає уваги, ситуацію посилює й відкидає Україну назад, зважаючи на її можливості. Хоч би скільки ми говорили, зокрема й у багатьох інтерв’ю для «Дня», про те, що правила гри на інвестиційному ринку так і не вироблені державою, увага до питань захисту інвестицій залишається на вкрай низькому рівні. Так ставитися до інвестицій не можна. В Україні, як ніде люблять поговорити на тему захисту інвестицій, але далі розмов справа за останні сiм років не зрушила. І це, звісно, через нестабільність самої політичної системи. Вона, на жаль, відлякує, напевно, відсотків 40—45 гравців, які в моменти криз просто виводять усі свої активи, щоб убезпечити себе від ризиків. Західні інвестори чітко дотримуються рейтингів. Варто, наприклад, якому-небудь західному рейтинговому агентству знизити рейтинг України, як ми спостерігаємо відплив капіталу й вихід з інструментів українського фінансового ринку. І друге. Будь-яка зміна перших осіб, будь-яка необережна заява — для них сигнал. Для російських інвесторів, які добре розуміють український менталітет, це, як правило, тільки ще інформація для роздумів. У західних інвесторів абсолютно інший менталітет. Декілька днів тому, будучи у відрядженні в Москві, я прочитав інтерв’ю газеті «РБК-Дейлі» нашого політолога Михайла Погребинського. За його словами, зі зміцненням влади «помаранчевих» в Україні неминуче зміцниться негативне ставлення до капіталу російського походження порівняно з будь-яким іншим. Згоден, є такі тенденції. Їх не можна не помічати. Це, на жаль, може призвести й до відпливу російських інвестицій з України, чого ми зараз не спостерігаємо. Однак я впевнений, що все одно майбутнє за російськими інвестиціями, тому що в нас спільна мова, близькі культури, історія, нехай і не проста, менталітет, росіяни краще розуміють, як треба тут працювати. А умови в нас досить складні для інвесторів. Це й корупція, й нерозуміння величезної кількості адміністративних бар’єрів, і затягування передбачених законом термінів. Відлякуючи таким чином російських інвесторів, і покладаючи всі сподівання на західні інвестиції, можна серйозно помилитися. Можу сказати, що озвучені Погребинським настрої серйозно компрометують український ринок у конкуренції за інвестиції росіян і відлякують їх. Я навіть не кажу про західну Україну, де відбуваються незрозумілі для росіян процеси. Але чому про нелюбов до російських інвестицій говорять навіть українські політологи? І ми хочемо, щоб це не враховували російські інвестори, окреслюючи маршрути своїх капіталів?

— Чи можливо, щоб унаслідок зростання курсу гривні кредитні й депозитні ставки в гривні й доларі зрівнялися? Який час для цього знадобиться?

— Давно відомо, що ми на два—три роки відстаємо від Росії, але йдемо тим же шляхом. Там рубль відсунув долар вже приблизно на 15%. І це за останні два з половиною роки. Сьогодні росіяни задаються питанням: а навіщо нам долар? Він уже коштує менше аніж 25 рублів проти 30 півтора роки тому. Причому рубель зміцнився і щодо євро. І сьогодні в російських банках рублеві і доларові ставки практично зрівнялися. А це те, до чого завжди прагнув і український ринок, щоб не було спокуси кредитуватися в доларах, а депозити мати в гривні. І щоб у разі кризи ліквідності на Заході, яка сьогодні спостерігається, це раптом не спровокувало б кризу на українському ринку. Зміцнення нашої національної валюти стане причиною зростання попиту на неї, її подорожчання як платіжного засобу і як засобу накопичення, що дуже важливо. І в результаті це приведе до зрівнювання кредитних ставок. Різниця може бути всього лише піввідсотка — відсоток. Якщо це не імпортно-експортні контракти, то в Росії вже всі вважають за краще кредитуватися в рублях. Так незабаром буде і у нас.

— Скільки часу знадобиться, щоб і в Україні виникла така ситуація?

— Я гадаю, що на початку цього процесу має бути ухвала про відмову від прив’язки до долара. Якщо це станеться, то відлік можна буде вести від часу прийняття такої ухвали. А щоб пройти той шлях, який пройшов рубль щодо долара, потрібно, на мою думку, два — два з половиною роки.

— При цьому нам потрібно буде прив’язатися до кошика валют?

— Безперечно. Без цього не обійтися. Важко збагнути, чому цього так довго не відбувається. Увесь хід подій у економіці протягом останнього року підказує таке рішення. Очевидно, у Нацбанку є якісь стримуючі мотиви. Чи то дуже велику доларову масу накопичено в резервах, чи то боязнь різких стрибків, оскільки основні заощадження населення зроблено в доларах — адже євро порівняно молода валюта. Але найбільш грамотні гравці вже давно перевели свої заощадження в євро чи в гривню. А ті, хто своєчасно цього не зробив, тепер не наважуються — це дуже болісно на піку зростання євро.

У Росії долар вам уже ніде не зустрінеться як платіжний засіб. Це заборонено офіційно, але часом на побутовому рівні це було. А сьогодні — геть зовсім немає. Бо долар щодня втрачає у вазі. Всі хочуть мати справу лише з рублем. Це — велике досягнення росіян. А якщо ввійдуть у силу пропозиції, згідно з якими Росія збирається надалі торгувати своїми корисними копалинами виключно за рублі, то ця грошова одиниця різко зміцниться. Я насмілюся на прогноз, що долар там коштуватиме 21—22 рублі вже за рік. Відбувається все це в Росії дуже плавно, але практично щодня. Населення це приймає.

— Нарівні з банківською сферою ви добре розбираєтеся і в енергетиці. Яким чином Україна може, на вашу думку, розрахуватися до 1 листопада з газовим боргом у 1,3 мільярда доларів і звідки він раптом узявся?

— Природа його походження зрозуміла — це хронічні неплатежі кінцевих споживачів газу, які нагромаджуються і в один далеко не прекрасний день обвалюються на «Нафтогаз України». Якщо пригадати історію виникнення газових боргів із 1995 року, то все це результат втрат на стадії спожитого газу і неповернення боргів кінцевими споживачами. А те, що ми довідуємося про це з російських засобів масової інформації — це, звичайно ж, шок. Це наводить на думку, що відповідна інформація приховується. І навіть після того, як борг було визнано на рівні «Нафтогазу», ми не знаємо, хто ж основні боржники. А те, що борг існує, — це безперечно. Проблему швидко врегулювали за рахунок запасів газу в сховищах, але імена неплатників на суму понад млрд. ми так і не дізналися.

— Чи не позначиться операція з відшкодування газової заборгованості на зростанні дефіциту нашого бюджету і чи не стане стимулом для подальшого розкручування інфляційного механізму?

— Я гадаю, що такої небезпеки немає, оскільки борг не державний і бюджету він не стосується. Але на стані якихось окремих споживачів це може серйозно позначитися. Ми їх сьогодні не знаємо й конкретно говорити на цю тему важко. Але це — однозначно не бюджет. Значить, не буде емісії, різких виплат із бюджету, тому на інфляційному тлі це не повинно позначитися. У результаті справа закінчиться випуском якогось фінансового інструмента і, відповідно, боргами перед «Нафтогазом» цих споживачів, або знову піде мова про підвищення тарифу на транзит російського газу українською територією, якщо «Нафтогаз» знайде можливість взяти ці борги на себе.

— І, наостаток, трохи про політику. Як в українських банківських колах оцінюють підсумки виборів у плані впливу нової політичної диспозиції на економіку? Я розумію, що тут не може бути однозначних оцінок, але про що вам говорить наш нещодавній історичний досвід?

— Як показує практика, будь-які різкі зміни закінчуються спробами нових лідерів виконати свої обіцянки. Наша преса підрахувала суму обіцянок пані Тімошенко. Це — сто мільярдів гривень. А при нашому бюджеті як виконати ці обіцянки? Я пам’ятаю 2005 рік, коли для виконання обіцянок було без попередження ліквідовано вільні економічні зони, як було підвищене податкове навантаження на підприємства, як у березні було змінено закон про бюджет. І країна промовчала... Можливо, це була плата за те позитивне, що дала революція. Особисто я, виходячи з такого досвіду, більше за все побоююся непрогнозованих змін... Але й це можна було б пережити. Найстрашніше, якщо раптом знову буде повернення до політики реприватизації. Хотілося б вірити заявам Юлії Володимирівни, що з цим покінчено. У цьому випадку можна навіть вважати, що результати виборів в основному позитивні. Якщо припустити, що Тимошенко стане прем’єр-міністром, то для фінансового сектора країни найголовніше, щоб нова влада не порушила стабільності. І чомусь віриться, що Юлія Володимирівна могла б подолати те фінансове зло, яке викликає залежність фінансового сектора від неповернень податку на додану вартість. За останні п’ять—сім років про це було дуже багато сказано. Але все закінчилося розмовами. А сьогодні ми стикаємося взагалі з небаченими явищами. Якщо ви хочете, щоб вам компенсували ПДВ, сума якого перевищує мільйон гривень, то ви автоматично стаєте об’єктом нападок податкової, об’єктом найжорстокіших перевірок. І тут багато хто задумується: а може і взагалі не зв’язуватися з цією справою, нехай гроші пропадають. Держава в цьому питанні поводиться не згідно із законом. З цією практикою потрібно покінчити. Адже головне гасло переможців: «Закон один для всіх».

— Чи не це стримує експорт і призводить до негативного балансу в зовнішній торгівлі?

— І це теж. Візьміть статистику судів. У них десятки тисяч справ щодо ПДВ. На практиці, пройшовши в Криму один із таких судів протягом шести років, і вигравши його зрештою у Верховному Суді, ми могли пересвідчитися, як працює ця система. Якщо лише одна компанія дає бюджетові два мільйони гривень у безоплатну розстрочку на шість років, а таких компаній у країні десятки і сотні тисяч, то як цим державі та урядовцям не скористатися? Так наповнюється наш бюджет, і в статистиці ми бачимо абсолютно спотворені цифри. З кінця 90 х минулого тисячоліття світові фінансові інститути говорили Україні, що в цьому — головне зло. Але в нас нічого не змінюється. Кожен уряд, маючи намір поліпшити свої результати, не знаходить нічого іншого, окрім як посилювати адміністрування ПДВ. І дуже хочеться вірити заявам Тимошенко, що вона наведе в цьому порядок. Це — найбільша проблема нашої економіки.

— Мені почулися нотки оптимізму?

— Я вважаю, що друге пришестя завжди мудріше за перше. Якби я був у лавах радників Тимошенко, я б порадив їй більше спілкуватися з бізнесом, як це свого часу робив президент Кучма. Я був на чотирьох засіданнях консультативної Ради з питань іноземних інвестицій при президенті, і можу сказати, що це була відверта розмова. У кожного інвестора була можливість висловити свої претензії, поговорити про наболіле. І тут же був присутній пан Азаров, і тут же відповідав, і все це бралося на контроль. З приходом команди Ющенка це все перетворилося просто на профанацію. Нічого не змінюється. Зрозуміло, що Білл Гейтс може бути членом української ради інвесторів, але це майже те ж саме, що запросити попрацювати в нашому парламенті англійську королеву. Змін на краще в такому випадку очікувати не варто.