Винороби не бояться СОТ
Але дуже чекають ринку землі
Вступ України до СОТ стане одним із найбільш значущих чинників, що впливають на національну економіку. Безперечно, виноградарство й виноробство також отримають певний струс. Річ у тім, що Україна де-факто в цій організації вже декілька років (діють угоди про фактично безмитне ввезення підакцизних товарів із країнами — членами СОТ — Молдовою, Грузією та іншими). Але навіть за цих умов галузь може зустрітися з серйозними стратегічними ризиками.
Сьогодні в Україні не вистачає винограду для виробництва вітчизняних вин. Так, 2004 року було перероблено 194 тисячі тонн винограду. Якщо всю цю кількість було використано для виробництва виноматеріалу, то в країні його може бути зроблено дещо менше ніж 13,2 мільйона дал. Але потреба лише однієї коньячної галузі (з урахуванням обсягів виробництва і світових вимог маркування продукції за походженням) становить близько 11 мільйонів дал. 2005 року було розлито приблизно 4,9 мільйона дал. ігристих і шампанських вин, 13,6 мільйонів дал виноградних вин. Ще приблизно два мільйони дал використали виробники коньяку. При цьому не всі виноматеріали йдуть у хід наступного ж року після виробництва: частину коньячних виноматеріалів було перекурено 2004 року, частина залишається на витримку. Навіть із урахуванням імпорту сусла та виноматеріалів (приблизно 627 тис. дал) баланс — не на користь виноробів.
Дуже небезпечним і для виноробства і для громадян, які купують вина, стає масова фальсифікація. Вона виникає насамперед через відсутність державного контролю за походженням виноробної сировини. Для багатьох підприємств виробництво «других» і «третіх» вин — нормальне явище. Але, за умов вільної конкуренції в рамках СОТ, узаконені в Україні технологічні прийоми додавання цукру та спирту невиноградного походження неодмінно стануть об’єктом уваги світової виноробної спільноти.
Ще один чинник ризику пов’язаний iз позицією України щодо гібридних сортів винограду. У них у світі — негативний імідж, тоді як у нас до них підвищений інтерес, який може стати аргументом проти українського виноробства.
Невдовзi об’єктом уваги країн-членів СОТ можуть стати і українські «технології». Будь-які відхилення від світових вимог контролю якості, безпеки та походження стануть аргументом проти українських вин, для яких не лише не відкриються ринки зарубіжних країн, але й закриється доступ на традиційні ринки збуту, включаючи український.
Основою конкурентноздатності галузі може бути лише продукція, зроблена за технологіями, що гарантують високу якість і безпеку для споживача. Для підтвердження репутації вин необхідно зробити галузь прозорою для контролю з боку світових експертів і сертифікованих систем підтвердження якості та безпеки. Такі перетворення неможливі без державної підтримки.
Сьогодні за рахунок 1%-го збору в Україні компенсується приблизно 70% витрат на виноградні насадження, однак площі виноградників продовжують скорочуватися. Щорічно викорчовується до 7 тисяч гектарів виноградників, тоді як площі нових насаджень не перевищують 3—3,5 тисячі гектарів. А ось у Молдові з бюджету компенсується 25% витрат, і щорічний приріст площ виноградників обчислюється тисячами гектарів (2006 року — приблизно 7 тис. га). І все це — завдяки ефективному механізмові кредитування програм зі створення виноградних насаджень.
На додаток в Україні сьогодні діє мораторій на продаж землі, що гальмує прихід інвестицій до сільського господарства взагалі і, зокрема, до виноградної і виноробної галузі. Повернення до ефективної системи приватної власності на землю забезпечить нове піднесення цих галузей.
А ще у нас є так звана проблема родових назв виноробної продукції. Це — результат відсутності єдиної позиції як у галузі, так і на державному рівні й типовий випадок застосування подвійних стандартів з боку провідних виноробних країн — членів СОТ. Наша відповідь повинна бути єдиною: виробництво продукції на території України під європейськими родовими географічними назвами можливе за умови вказівки на місце їхнього походження (Україна), оскільки спосіб виробництва вин не залежить від умов місця їх походження, а це означає, що назви втратили свою безпосередню географічну прив’язку і стосуються способу виробництва. Розв’язання цього питання на користь України багато в чому залежатиме від тих, хто представляє нашу сторону на переговорах із членами СОТ.
Готуючись до вступу до СОТ, замість адаптації застарілих документів до сучасних реалій необхідно впроваджувати міжнародні стандарти, встановлюючи виробникам більш високі вимоги до якості і безпеки їхньої продукції. Співпраця з міжнародними організаціями та атестація продукції європейськими системами сертифікації спроможні знизити ризик для українського виноробства «російського сценарію», вже випробуваного на «неслухняних» Грузії та Молдові. Адже в міру інтеграції України до світової економічної спільноти контроль безпеки і якості продукції буде здійснюватися переважно на рівні споживачів. Альтернативи в України немає: щоб вижити в запеклій конкуренції, потрібно підвищувати рівень вітчизняних виробників. У іншому випадкові ми приречені на поступове вимирання під тиском зарубіжних конкурентів.
