Випробування долі,

Дивлячись услід черговому спливаючому року з його провалами та невдачами (чомусь успіхи не пригадуються), так і хочеться запропонувати — а чи не час нам у нашій Консерваторії щось змінити, аби раз і назавжди забути про таку регулярну Подію року, як фінансова криза? До речі, близько 30% українців, згідно зі щорічними соціологічними опитуваннями, готуються в наступаючому році саме до гіршого. І, слід сказати, вони ще ні разу не помилилися. І, очевидно, не помиляться й цього разу.

Коли простежити досвід кількох десятків криз останніх 30 років у різних країнах, які призводили до різкої девальвації національних валют, то всі вони були наслідком однієї й тієї самої хвороби. Польський професор Марек Домбровський вказує на дві головні причини цієї загальної для всіх біди — по-перше, це фіскальна незбалансованість бюджету (тобто податків збирається мало, а видатки держави великі), яка спровокувала 70%—80% усіх криз, і, по-друге, слабкість банківського та промислового секторів економіки (коли підприємства та банки «нежорстко» відповідають за свої борги й не можуть встояти перед спокусою зловживань). За словами пана Домбровського, для одних країн вистачило якоїсь однієї передумови, а такі країни, як Болгарія, Росія і трішки меншою мірою Україна, дістали кризу внаслідок дії обох чинників.

В Україні, напевне, вже немає людини, яка не чула б, що коріння всіх наших проблем у незбалансованому бюджеті. І в Україні, мабуть, немає політика (котрий перебуває при владі, певна річ), який не сподівався б якось примудритися обійти цей постулат. Більше того, можна навіть узагальнити: вся економічна історія України — не що інше, як історія спроб «обдурити» економіку, історія спроб витратити незароблене й не повернути позичене... Таким чином, з 1992 року країна жодного разу не мала збалансованого бюджету, хоча схеми фінансування дефіциту (тобто перевищення видатків над доходами) регулярно змінювалися, що й видавалося, кінець кінцем, за проведення ринкових реформ.

Тим часом, діагноз доктора Домбровського невблаганний: саме фіскальний дефіцит, згідно з аксіомами макроекономічної теорії, завжди призводив і надалі приводитиме до фінансових (і політичних) криз. Так, схема емісійного фінансування фіскального (і бюджетного) дефіциту в 1992—1993 роках призвела до вже класичної української гіперінфляції. Інший варіант «неемісійного» фінансування дефіциту розпадається на кілька схем (у різні роки випробуваних в Україні): фінансування внутрішніми інвесторами, котрі купують держпапери (кінець 1995—1996 рр.), фінансування нерезидентами (які також купують держпапери — 1997 р.), кредитування уряду нерезидентами (1997 р. — початок 1998 р.). Однак усі ці схеми, натикаючись на неспроможність уряду стягнути податки, обертаються або також класичним (але поки що тільки російським) «дефолтом», або, обминувши «дефолт» по-українськи (осінь 1998 р.), поверненням до традиційного емісійного фінансування уряду центробанком. Слід сказати, що друкування грошей за держзамовленням — рано чи пізно стає єдиною, за словами експерта-макроекономіста Домбровського, альтернативою збалансованому бюджету. Причому, за його ж оцінкою, Україна почала сповзати до емісії зовсім не 1998 року, коли почалася відкрита дискусія з цього приводу, а набагато раніше — наприкінці 1997-го. Тому торішній крах національної валюти, зростання інфляції, падіння виробництва та прибутків населення — це закономірний результат м'якої та безвідповідальної бюджетної політики, яку завжди проводять в Україні.

Необхідність емісійно-інфляційного фінансування бюджетного дефіциту наступного року не викликає сумнівів. А розмір дефіциту, що про це не говорили б урядовці, буде — і чималий. Особливо влітку перед виборами. Як же його збираються фінансувати? На рівні декларацій це виглядає так: 1999 р. Мінфін планує розмістити векселів та облігацій внутрішньої позики на 2120 млн. гривень. Учасники грошового ринку більш реалістичні і вважають, що уряду й Національному банку не потрібно чекати повернення на український ринок ні вітчизняних, ні іноземних інвесторів, перші з яких не вірять уряду, а другі не вірять ще більше. Одним словом, «неемісійного й неінфляційного фінансування», скоріш за все, не буде. «Нерезиденти не повернуться, принаймні не запеклі спекулянти. Наступного року дуже висока вірогідність дефолту за зовнішнім боргом і це відлякуватиме людей із Сіті», — сказав агентству Українські новини начальник управління цінних паперів одного з банків, які раніше обслуговували велику кількість іноземних інвесторів.

Таким очікуванням співзвучні й прогнози Міжнародного валютного фонду, які виходять із реалій, а не з авантюрного «якось пронесе». «Економічний спад в Україні наступного року триватиме, попри зусилля подолати фінансову кризу, яка розвивається за російським сценарієм», — говориться в оприлюдненому 21 грудня прогнозі розвитку світової економіки Міжнародного валютного фонду. 1999 року виробництво в Україні може скоротитися на 3,5% порівняно з 1,7% цього року, інфляція — збільшитися до 32% з 11%, — вважає МВФ. «На становищі України нарівні зі скороченням торгівлі з Росією позначаються незбалансованість бюджету і недостатні зусилля у проведенні реформ», — говориться в прогнозі МВФ. Незважаючи на схвалення МВФ трирічної програми кредитування на суму $2,2 млрд., прогноз розвитку української економіки песимістичний, — говориться у прогнозі МВФ.

Навпаки, згідно з проектом грошово-кредитної політики на 1999 рік, складеним Нацбанком, прогноз на наступний рік не такий гнітючий. Проте голова НБУ підкреслив, що оптимізація монетарної політики 1999 року можлива тільки за умови зменшення кредитування Нацбанком уряду шляхом купівлі облігацій внутрішньої позики. «Якщо ми матимемо, незважаючи на кризу, унікальну тенденцію збільшення монетизації (тобто зростання довіри до гривні. — Авт.), яка сьогодні відбувається, якщо ми збережемо ці речі, то, безумовно, більше 7%—9% річної девальвації ні бажати, ні хотіти не потрібно», — сказав він. Фактично, Нацбанк заявив про своє бажання припинити емісійне фінансування бюджетного дефіциту. Та хто йому дозволить це зробити?

Практикуючі політики з сусідньої Польщі дуже в цьому сумніваються. Оптимістичний прогноз на наступний рік польські економісти Станіслав Гомулка й Марек Домбровський зв'язують лише з одним чинником — усуненням бюджетного дефіциту (порівняйте з позицією Нацбанку, котрий пропонує дефіцит просто не фінансувати!). Лєшек Бальцерович, у минулому прем'єр доби «шокової терапії», а нині міністр фінансів Польщі, копає ще глибше. За його переконанням, тільки радикальна реформа бюджетної системи (податкова + соціальна) може серйозно вилікувати економіку постсоціалістичної держави від періодичних криз. Та поки що все це нам не загрожує. Тож практикуючі радники з Гарвардського інституту міжнародного розвитку радять нашим законодавцям хоча б ухвалити закон, який обмежить розмір відсотків за кредити для уряду в наступаючому Році Виборів.

Тож свідомого вам вибору, дорогі товариші депутати! І вам також, товариші-виборці Президента! А там, дивись, і в «консерваторії», тобто в українському менталітеті, щось зміниться.