Висока напруга

Природні чинники та політична ситуація поставили українську енергетику у складне становище. Проблема полягає в тому, що вимоги протиборчих політичних сил не дозволяють проводити в галузі єдину технічну політику. Каталізатором конфліктів у галузі може стати проблема додаткової емісії акцій ВАТ «Дніпроенерго», яка, як вважають аналітики компанії «Трійка Діалог Україна», у світлі прийдешніх парламентських виборів може стати предметом політичних суперечок.

Президент, якого ніхто в країні вже не відокремлює від НУ НС, заробляє додаткові бали, декларуючи необхідність захисту енергетичного сектора від тіньової приватизації. Але й Партія регіонів, яка очолює урядову коаліцію, не може залишити без захисту інтереси фінансово-промислових груп, які стоять за нею. «Ми, як і раніше, вважаємо, що ДТЕК все ж таки об’єднається з Дніпроенерго, однак не виключено, що цей процес буде ускладненим», — коментує ситуацію аналітик Ірина Цегельник. За її словами, про це свідчить президентський указ №678/2007 від 2 серпня, який, зокрема, піднімає питання про те, чи відбудеться злиття Дніпроенерго з Донбаською паливно-енергетичною компанією (ДТЕК) за допомогою розмиваючої емісії.

Тим часом значення нашої електроенергетики останнім часом вимірюється також її зростаючим експортним потенціалом. За січень—липень цього року, Україна, за оперативними даними, збільшила, в порівнянні з аналогічним періодом 2006 року, експорт електроенергії на 591,6 млн. кВт.г (на 10,8%) — до 6,7 мільярда кВт.г. Лише в Росію за цей час поставлено майже мільярд (957,3 млн.) кВт.г. Поставки в Молдавію зросли на 27,8%, Польщу — на 0,7%, Румунію — у 7,3 рази. Одночасно зростає і транзитний потенціал української енергосистеми.

На піку уваги інвесторів сьогодні, як і раніше, залишаються генеруючі компанії. Ухвала уряду призупинити продаж боргу Центренерго, зазначає Цегельник, вселяє оптимізм щодо цілісності електроенергетичного сектора України. Проте, наголошує експерт, це також свідчить про те, що питання боргів і подальшого розвитку української генерації багато в чому залежать від політичної кон’юнктури. Нестабільність і відсутність загальноприйнятого плану реформ, на думку експертів, цілком виправдовують 61-вiдсотковий дисконт, з яким ринок оцінює українські генеруючі підприємства відносно російських аналогів. Проте за останні три місяці котирування акцій українських електрогенеруючих компаній зросли у середньому на 33%. Разом із тим більшість іноземних електроенергетичних підприємств вертикально інтегровані (тобто володіють як генеруючими, так і активами зі збуту), і порівнювати з ними українські генеруючі компанії можна лише з певною натяжкою. Українські генеруючі компанії, на думку експертів ринку, коректно порівнювати в основному з російськими аналогами. І ті, й інші будувалися та функціонували в радянські часи в рамках однієї енергетичної системи.

Так що сьогодні при оцінці української енергетики, як і раніше, можна користуватися співвідношенням між вартістю підприємства та встановленою потужністю його генеруючого обладнання. При цьому експерти прогнозують, що приблизно до 2012 року надлишку генеруючих потужностей у нашій країні не буде, і вже у 2010— 2011 роках з’являться перші ознаки їхнього дефіциту. Це стимулюватиме прискорення процесу державного реформування галузі й поступово послаблюватиме значення тарифного регулювання.

Імовірно, в політиці Партії регіонів, якщо їй удасться знову сформувати урядову коаліцію, значною мірою використовуватиметься російський досвід реформування та лібералізації ринку електроенергії. Загроза дефіциту електроенергії, яка зробила необхідність фінансових вливань до електроенергетики більш очевидною, змусила Росію активно залучати до цієї галузі стратегічних інвесторів, яким був обіцяний гідний рівень рентабельності вкладень. Рік тому, після зняття тарифних обмежень, російські генеруючі компанії отримали можливість продавати на відкритому ринку 10% електроенергії, що виробляється ними. До 2011 року Росія планує повністю лібералізувати ринок електроенергії для промислових споживачів. Українським же підприємствам як і раніше доводиться працювати в умовах регульованих тарифів (витрати плюс фіксований прибуток) і так же жорстко регульованих цін на паливо. Це негативно позначається на показниках рентабельності та не сприяє надходженню до галузі вагомих інвестицій.

І тут уже працює своєрідне замкнуте коло: рівень завантаженості потужностей теплових генеруючих компаній не перевищує 37% (тоді як в Росії він становить 51% при максимально допустимому рівні 60%). У свою чергу, такий низький КВВП стримує українську владу від рішучих дій, направлених на реформування галузі.

Певна надія з’явилася в середині травня, коли Мінтоп- енерго розробило концепцію приватизації електроенергетичного сектора. Однак неоднорідний за своїм складом уряд, в якому значну кількість місць займали соціалісти, її досі не затвердив. Нинішній уряд після парламентських виборів має хороші шанси залишитися при владі й уповні можливі зміни у його складі, однак енергетичні інвестори немов би по інерції з обережністю ставитимуться до розробленої міністерством концепції.

Разом із тим ситуація з Дніпроенерго свідчить про те, що прихід на підприємство стратегічного інвестора може істотно сприяти розвитку компанії. Однак такий варіант не завжди сприятливий для міноритарних акціонерів. Особливо в тому випадку, якщо збережеться тенденція жертвувати їхніми інтересами заради укрупнених інтересів. Не кращим чином такий підхід позначається і на котируванні українських електроенергетичних підприємств.

Цегельник переконана, що дефіцит електроенергії, яке насувається, підштовхне державу до лібералізації тарифів і реформування галузі. Ці заходи, у свою чергу, призведуть до поліпшення фінансових показників енергетичних підприємств і зроблять виправданими вкладення у будівництво нових потужностей. Якщо уряд хоче залучити до галузі інвесторів і наблизити котирування генеруючих компаній хоча б до ринкових оцінок російських підприємств, він повинен якнайшвидше виробити та затвердити стратегію реформ.