Взуттєва конкуренція
Українські виробники не витримують китайського демпінгу
Від чого страждають місцеві бюджети? Чому малий та середній бізнес ще досі не став вирішальним чинником їх наповнення? Про ці та інші проблеми йшлося на нараді, проведеній цього тижня Київською облрадою за участю міського голови Броварів Віктора Антоненка та його заступників.
В. Антоненко, за браком часу, не наводив багато конкретних прикладів, але як не сказати про приватне підприємство «Капітон». Адже невдовзі цей вітчизняний виробник може припинити своє існування. Після тривалої судової тяганини з податковою адміністрацією взуттєвики фактично залишились «без чобіт». Програли тисяч. «Китай дорожче нашому урядові за власного виробника», — сказали «Дню» з цього приводу в міськраді.
Отже, після 15 років роботи на ринку взуття «Капітон» згортає виробництво. А було воно чималим: 8— 10 тисяч пар на місяць, грошовий обіг — —100 тисяч на тиждень. Очевидно, самі маленькі Бровари не можуть здолати величезний Китай, від якого стогне навіть Європа. За іронією долі, віднині підприємство возитиме в Україну... той же китайський ширвжиток. На парі взуття наш виробник має, в кращому разі, 15 — 20% прибутку. Якщо торгуватиме китайським — рентабельність від 100%, а також менше мороки з податками й утриманням працівників.
Утім, за даними міськвиконкому, в Броварах ще залишились два десятка взуттєвих підприємств. Звання взуттєвої столиці, таким чином, ще не втрачене. Однак тенденція до цього існує. Міська влада підприємців у міру своїх можливостей підтримує. Завдяки цьому на початку 2005 року приватне підприємство «Каман» (торгової марки Caman і Mayar) ввело в дію взуттєву фабрику на більш як 100 робочих місць. А починали 11 років тому з однієї швейної машинки, взятої у кредит. Тоді випускали три пари чоловічого взуття на день, а зараз декілька тисяч на місяць. Середня зарплата робітника в «Каманi», як розповів «Дню» директор підприємства Олег Потієнко, 600 — 700 гривень.
З робітничими кадрами в Броварах проблема, хоча це свідчить про те, що промисловість усе ж не лежить, а працює. Зокрема тут зосереджено багато взуттєвих виробництв, тому фахівці в дефіциті. «На сьогодні я міг би збільшити виробництво на 20%, якби в мене було достатньо кваліфікованих робітників, — каже О. Потієнко. — Тому намагаємося укласти трьохсторонні договори з технікумами: оплачуємо освіту студентам, домовляючись про обов’язковий відробіток на підприємстві протягом двох—трьох років».
Але найбільша перепона для бізнесу — податковий тиск. «Чим чесніше ми намагаємось заплатити податки, тим більше тиск податківців, — зазначає О. Потієнко. — При такому ставленні до бізнесу перспективи не райдужні». Молодий підприємець визнає, що останніми роками «прес зверху» став трохи меншим, але все-таки недостатнiм для того, аби вільно дихати.
Фірма «Каман» — суто український виробник. Саме тут вона купує всі комплектуючі. Підошви — в Запоріжжі та Львові. Шкіра теж на 80% українського виробництва, а решта 20% — з Італії. «Москва, — говорить він, — для нас особливого інтересу не становить: уже через рік-другий туди ніхто не возитиме взуття. Ведемо переговори з італійцями, американцями про постачання нашого взуття, — зазначає О. Потієнко. — Італійці, зрозуміло, є законодавцями мод, але й у нас є позиції, які можуть їх зацікавити. Наприклад, у нас є взуття, зроблене методом «Ідеал» (більш комфортне, з новим для українського ринку методом кріплення. — Авт. ).
На взуттєвому ринку Броварів — шалена конкуренція. Своїх також достатньо, але найбільша загроза з боку Китаю. Навіть Туреччина, порівняно з ним, уже не є небезпечним конкурентом. Розмах не той... Тим більше, що в Туреччини — свій сегмент: переважно літнє взуття. Раніше китайські вироби коштували 300 — 400 гривень, а тепер помітно здешевіли. Та О. Потієнко «бере» свою клієнтуру оперативністю. «Ми, якщо замовлення надійшло в понеділок, до п’ятниці його зазвичай виконуємо, — говорить він. — Я гадаю, що українська промисловість буде працювати за рахунок чіткості, високої якості та широкого асортименту».
Колега О. Потієнка по цеху, директор приватного підприємства «Єдність», що виробляє чоловіче взуття під торговою маркою «Kepper Shoes», Олег Телегін нову фабрику ще не побудував. Досі орендує приміщення. Але про подібний подвиг мріє. Чи вдасться йому накопичити мінімум півмільйона доларів в умовах, коли китайські фури борознять простори України — невідомо. Хоча шанси є. Міська влада в Броварах не просто прихильно ставиться до бізнесу, а й багато в чому йому допомагає. Принаймні не заважає й навіть намагається зняти бюрократичні перепони.
Головною своєю проблемою О. Телегін вважає відсутність підтримки з боку держави. «Зараз виробництво йде на спад через велику конкуренцію з боку Китаю», — констатує О. Телегін. Він навіть припускає, що більшість китайського товару приходить через той же російський кордон і розмитнюється в Україні по 30 центів за пару. Тобто завозять його здебільшого не за митними правилами, й це «вбиває» національного виробника.
«Єдність» на 90% орієнтується на вітчизняного споживача. Залишки відправляє в Росію. Хоча, як зізнається О. Телегін, на Росію працювати зараз стало зовсім невигідно. Знову таки, є проблеми з митницею. Та все ж «Єдність» не здається. Налагоджує зв’язки з дилерами в Росії, Молдові, Білорусі. Зітхає: «За якістю наше взуття краще, але при транспортуванні його ціна дуже підвiщується». Тому за кордоном наші нерідко «відпочивають»...
Важливо, що броварські взуттярі самі розробляють увесь модельний ряд, слідкують за модними тенденціями. «Якщо раніше всі працювали в чорному кольорі, то зараз народ прагне різноманіття». Зовнiшнiй вигляд взуття досить привабливий. А береш у руки й розумієш, що не «вибили» ще з нього всю дубовість. Чи то від обладнання залежить, чи то ціна повністю відповідає якості, чи то чоловічі черевики та туфлі й мають бути такими? О. Телегін зазначає, що взятись ще й за випуск жіночого взуття йому не під силу. «Головне наше завдання — вижити й заробити».
