Як «будівництво сторіччя» перетворити на нормальний процес

Проблему довгобудів у країні збираються розв’язувати... приватизацією. Відповідний законопроект у середу 4 листопада  розглядав уряд. З неофіційним текстом проекту документа, який звучить як Закон про зміну до законодавства з питань приватизації та державної реєстрації прав на об’єкти незавершеного будівництва вже   можна ознайомиться на сайті www.ligazakon.ua. У пояснювальній записці за підписом глави Фонду Держмайна Ігоря Білоуса вказано, що прийнявши цей документ, уряд зможе «збільшити кількість приватизованих довгобудів і, відповідно, доходів до держбюджету». Так само в ній указано, що актуальність цього законопроекту в тому, що наразі в країні спостерігається дуже низький попит інвесторів на об’єкти незавершеного будівництва. А таких, за різними підрахунками в Україні близько 20 тисяч.

У рамках спільного проекту економічного відділу газети «День» та Інституту соціально-економічних досліджень  — «Приховані можливості України» — ми вивчили, власне, як з’являються «довгобуди». і чому такі дорогі в Україні «метри квадратні».

За експертними оцінками, лише впорядкування ціноутворення в частині вартості будівельно-монтажних робіт може привести до її скорочення на 20% і в основному за рахунок наближення цін до реальної вартості товарів і послуг. Враховуючи очікувані в країну інвестиції — отримаємо мільярди гривень економії.

КОМЕНТАР

Всеволод НIКОЛАЄВ, експерт ІIнституту суспільно-економічних досліджень:

— Весь бізнес у сфері інвестицій, землі, будівництва та нерухомості заснований на контролі вартості та плануванні ціни учасниками ринку. Проте, сьогодні, зважаючи на недосконалість ціноутворення, це не стосується України. Нова система ціноутворення має зробити інвестиційно-будівельний бізнес прозорим, регулюючи як ринок у цілому, так і стосунки, і ефективність для його учасників протягом життєвого циклу об’єктів.

«МИ — «УНІКАЛЬНА» КРАЇНА»

— На відміну від усього світу і навіть пострадянського простору, Україна — єдина країна, де не ведеться реєстрація цін у будівництві за регіонами, не розробляються кошторисні норми вартості як орієнтир у стосунках замовника і підрядника, немає укрупнених норм для планування інвестицій, тобто регулювання будівельного ринку.

Ситуація з ціноутворенням утруднює входження західних інвесторів на будівельний ринок України. Для планерування своїх витрат і прибутку вони, хоч і наймають кваліфікованих консультантів, використовують свою кошторисно-нормативну базу, щоб уникнути ризиків подовжують терміни і здорожують проектування, збільшують непередбачені витрати на об’єкті, відповідно, включаючи плату за такі ризики до ціни.

«ДОСІ КОРИСТУЄМОСЯ КОНЦЕПЦІЄЮ ЦІНОУТВОРЕННЯ 1999 РОКУ»

— Сьогодні в Україні користуються Концепцією ціноутворення 1999 року, з якої виросла існуюча система. Окрім ресурсних норм, передбачалося й пояснення, звідки беруться ціни, а саме передбачався моніторинг цін у будівництві на території України. Цитую: «Створити банк даних середніх регіональних цін на будівельні матеріали, вироби, конструкції, машино-години і послуги. Створити банк даних питомих ресурсних і вартісних показників функціональної одиниці виміру найбільш поширених об’єктів народного господарства».

Але це організовано не було — недоробка вийшла, невелика. А ось лише найбільш відомі її плоди: реконструкція Олімпійського стадіону в Києві подорожчала з 2,1 до 4,5 млрд. грн., львівського — з 1,6 до 2,4 млрд. грн.; те саме — щодо мосту через Дніпро в Києві, інших мільярдних об’єктів.

«ПРО ПСЕВДОСИСТЕМИ»

— На відміну від розвинутих країн із ринковою економікою, в Україні існують дві псевдосистеми ціноутворення. Перша застосовується в держсекторі у вигляді неповних і спотворених ДСТУ — колишніх державних кошторисних норм. Друга — вільна, побудована на інформаційному вакуумі, застосовується в недержавному секторі економіки і робить вартість будівництва terra incognita.  Чи варто говорити про те, що в країні має діяти одна система ціноутворення?..

Ціноутворення в Україні є не так вільним, як стихійним: воно не спирається ні на інформаційні ресурси, ні на сучасні методики розрахунків, ні на фахівців, ні на чітку організацію процесу, не кажучи вже про здоровий глузд.

Система кошторисного нормування, чинна в Україні, а також інформація з ціноутворення в будівництві має істотні вади. Вона оперує ресурсними, а не вартісними показниками; не включає нормативи всіх витрат, таких як ціни земельних ділянок, фінансових ресурсів, управлінських та інших послуг, податків і відрахувань, особливо — експлуатаційних витрат; не дає можливості структурувати вартість і прибуток не за роботами, а в розрізі реальних учасників інвестиційно-будівельного процесу.

«ЗДІЙСНЕННЯ «ЦІНОВОГО НАГЛЯДУ»

— Існує два способи створення і ведення інформаційної бази про ціни в будівництві. У першому випадкові цим займається держава. У другому — приватні компанії на добровільній основі.

Йти шляхом реанімації державних структур у ціноутворенні України дійсно складно. Та й чи потрібно? Для цього потрібні величезні організаційні зусилля і початкові кошти на систему моніторингу цін і кошторисного нормування, а потім — на забезпечення її ефективного функціонування.

В Україні для забезпечення ефективності капітальних інвестицій необхідно мати, якщо не в кожній області, то хоч би 5-6 територіальних центрів ціноутворення в будівництві, річні витрати на утримання яких досягали б 0,2—0,3% від вартості будівництва.

Але найбільш ефективним, з погляду фінансування, якості та термінів організації, бачиться дорога відкриття цього ринку для спеціалізованих інформаційних компаній, таких, як наприклад, у Великій Британії, США, Польщі та інших країнах Європи. Такі фірми моніторять ціни, розробляють і публікують норми, створюють інформаційно-програмне забезпечення. Вони надають консалтингові послуги всім зацікавленим учасникам ринку.

За експертними оцінками, впорядкування ціноутворення лише в частині вартості будівельно-монтажних робіт може привести до її скорочення на 20% і більше за рахунок наближення цін до реальної вартості товарів і послуг. Враховуючи очікувані в країну інвестиції — отримаємо мільярди заощаджених гривень, які можна спрямувати, наприклад, на модернізацію об’єктів ЖКГ.

ЗАКОНОДАВСТВО

— Проблема державного регулювання ціноутворення в будівництві в Україні полягає в тому, що інвестиційна політика — прерогатива економічного міністерства, а вартість будівництва регулюють норми Мінрегіону. Без зміни в законодавстві в нашому випадкові не обійтися.

Відповідно до  закону про ціноутворення, «формування кошторисної нормативної бази, визначення порядку її застосування в будівництві, контроль за дотриманням замовниками, проектними, будівельно-монтажними організаціями та іншими учасниками інвестиційної діяльності нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об’єктів, які споруджуються із залученням коштів Державного бюджету України ... здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування і архітектури», тобто — Міністерством регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства.

Як вийти з ситуації, яка склалася? Можна, наприклад, змінити «будівельну» норму закону про ціноутворення, наділити міністерство функцією організації збору та обробки інформації про всі роботи й послуги, надані при проектуванні, будівництві, експлуатації і подібне. Або можна передати цю функцію іншим структурам. Як варіант можна також розглянути питання про галузеву звітність (або ж через податкові чи статистичні управління).

У Європейському Союзі існує декілька засадничих директив, які нормують процес будівництва від етапу проектування до його завершення та подальшої експлуатації. При цьому враховуються чіткі вартісні норми, управлінські, екологічні, теплотехнічні та інші стандарти. Рано чи пізно Україна опиниться перед необхідністю адаптації свого законодавства до таких норм. І, як видно, цей процес потрібно починати вже сьогодні.