Як модернізувати ринки капіталу

Два роки тому, наприкінці 2005 року, Президент України підписав указ про створення нового органу центральної виконавчої влади — Державного агентства України з інвестицій і інновацій (Держінвестицій).

Ця подія виявилася не зовсім типовою для вітчизняної управлінської традиції, оскільки відомство спочатку було орієнтоване на розв’язання найважливіших для економіки країни системних завдань, отримавши при цьому чіткі повноваження у вузькоспеціалізованій професійній сфері. З іншого боку, прецеденти створення спеціалізованих органів на проривних, найважливіших для держави напрямках в Україні вже були. Класичним прикладом є Фонд державного майна. А зовсім нещодавно було створено Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

Логіка рішення Президента в процесі створення Держінвестицій була простою та зрозумілою — назріла необхідність об’єднати під загальним керівництвом всю державну політику в інвестиційній і інноваційній сферах для забезпечення максимально скоординованих і ефективних дій. Звичайно, таку координацію від імені держави, хоч і роздільну для інвестицій і інновацій, практично до цього часу здійснюють Міністерство економіки та Міністерство освіти та науки України. Однак ці напрямки діяльності для цих багатофункціональних відомств не є основними, з відповідними наслідками для ефективності виконання не зовсім профільних завдань.

У результаті в Україні цілком логічно з’явився орган, створений спеціально для залучення інвестицій в інноваційну сферу, з метою формування в країні інноваційної моделі економіки, без чого в ХХI столітті неможливо навіть сподіватися на входження в число розвинених держав. У його завдання входив й інноваційний розвиток інвестиційної інфраструктури України, яка, як відомо, перебуває в плачевному становищі.

За минулі з моменту виходу указу Президента два із зайвим роки Держінвестицій сформувалося як держорган. Відомство потроху «обростає» спеціальною інфраструктурою. Ключовими елементами цієї інфраструктури є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (колишня Державна інноваційна компанія), Український центр сприяння іноземному інвестуванню, два центри впровадження інноваційних програм (галузевих і регіональних), завершується перший етап формування регіональної інфраструктури: створено 11 регіональних центрів інноваційного розвитку. З 2007 року в сфері управління Держінвестицій перебувала також і Державна іпотечна установа.

Своєчасність ухвалення рішення про створення Держінвестицій підтверджується тим інвестиційним бумом, який останнім часом спостерігається в Україні. Внутрішні інвестиції 2006 року виросли у порівнянні з 2005 роком більш ніж на третину, а за дев’ять місяців 2007 року перевищили рівень відповідного періоду 2005 року майже вдвічі, а 2006 року — в 1,5 разу. Ще більш показово за динаміку іноземних інвестицій, які за дев’ять місяців 2007 року перевищили рекордний приріст 2005 року — року повторного продажу «Криворіжсталі».

Очевидні позитивні зрушення спостерігаються й в інноваційній сфері. Наприклад, вдалося переламати негативну динаміку зміни частки інноваційно-активних промислових підприємств: цей показник почав зростати вперше з 2003 року — з 8,2 % 2005 року до 10% 2006 року. Збільшилася й частка інноваційної продукції в промисловості — з 6,5 до 6,7%.

Істотно зросла державна підтримка інвестиційно-інноваційної сфери. Зокрема, 2007 року з держбюджету через механізм здешевлення кредитів було виділено 143,6 млн. грн. на фінансову підтримку інноваційних і інвестиційних проектів. Ще 655 млн. грн. бюджетних коштів було направлено на кредитування таких проектів безпосередньо.

Однак навіть така динаміка є далекою від реальних потреб країни. Саме тому 2007 року Держінвестицій було розроблено Концепцію Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні, згодом затвердженої Кабінетом Міністрів. Цей документ узагальнив і адаптував до вітчизняних умов успішну світову практику створення ефективно функціонуючих фінансових і товарних ринків, пропонував конкретні методи та кошти рішення відповідних завдань.

Концепцією передбачено цілий ряд досить серйозних новин. Зокрема, перехід до консолідованого нагляду за ринками капіталу, тобто створення так званого «мегарегулятора», який здійснює функції державного нагляду за ринком цінних паперів, ринком фінансових послуг і діяльністю банків.

З іншого боку, в Концепції передбачено поступову передачу саморегулуючим організаціям частини регуляторних повноважень Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), а також перехід до добровільного рейтингування цінних паперів — при одночасному підвищенні вимог до професійних учасників ринку.

Загалом Концепцію можна охарактеризувати як прогресивний і своєчасний документ, яким задаються правильні орієнтири розвитку. Адже абсолютно недопустимою є ситуація, при якій фондовий ринок виконує переважно декоративні функції, слабко впливаючи на інвестиційні, валютно-курсові та грошові процеси в економіці країни. Про рівень захисту прав інвесторів і говорити не доводиться, особливо в контексті рейдерства в гірших його проявах, утрати реєстрів і т.п.

Цілком імовірно, що саме перераховані вище прогресивні положення Концепції викликали заклопотаність деяких осіб, зацікавлених у консервації нинішнього стану справ. Практичним втіленням такої заклопотаності стало ухвалення урядом лишень за 100 днів своєї роботи вже трьох рішень, які стосуються діяльності Держінвестицій. Кабмін своїми розпорядженнями вивів зі сфери управління цього органу Державну іпотечну установу, позбавив Держінвестицій раніше наданої йому будівлі й, що найдивніше, скасував саму Концепцію Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні.

Можливо, ініціаторів урядових рішень турбувала одвічна проблема нестачі коштів? Однак діючим бюджетом було передбачено відповідні видатки на реалізацію програми, а бюджету на 2009 рік сьогодні немає навіть у проекті.

З іншого боку, обмеженість ресурсів раніше далеко не завжди була непереборною перешкодою на шляху реалізації актуальних державних програм, тим більше, направлених на прискорення формування інвестиційно-інноваційного потенціалу країни. Інакше як рухатися вперед, конкурувати на світових ринках, підвищувати рівень життя громадян?

Можливо, уряд угледів у Концепції невірні задумки своїх попередників? Однак логіка підказує, що в цьому випадку Концепцію можна було уточнити й відкорегувати. Але не скасовувати, не виклавши при цьому жодних принципових претензій до змісту.

Тим більше, що документ безпосередньо базується, в тому числі і на кількох рішеннях Ради національної безпеки та оборони України. Так і в цілому більшість положень Концепції вже не перший рік отримують одноголосне схвалення фахівців, переходячи з одного державного плану до іншого, починаючи з Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, затвердженої ВР ще 1995 року.

Швидше за все, політичні баталії, останнім часом, не дають змоги Президентові України, який ініціював створення Держінвестицій, достатньою мірою зосередитися на питаннях інвестиційно-інноваційного розвитку. Уже майже два роки існує на папері створена ним же Національна рада з інноваційного розвитку України. Не отримав особливої реакції глави держави і той факт, що бюджетне фінансування інноваційних проектів через Держінвестицій 2008 року урізане більш ніж утроє, причому отримати ці кошти можна буде лише в грудні (звичайно, якщо до того моменту в бюджеті ще щось залишиться на ці цілі).

Справедливості заради потрібно зауважити, що Президент все ж не залишає без уваги Держінвестицій. Про це, зокрема, свідчить нещодавній Указ Президента України (№ 257 від 24.03.2008), який призупинив дію згаданих ухвал Кабінету Міністрів України. Тим самим зроблено ще один важливий крок на шляху вдосконалення інвестиційних процесів і прискорення інноваційного розвитку, при збереженні спадкоємності та послідовності державної політики в цій вельми важливій сфері.