Як наздогнати сусідів по ЄС?

Індекс інвестиційної привабливості України, за версією топ-менеджерів членських компаній — членів Європейської бізнес-асоціаці, — покинув негативну площину, повідомив департамент комунікацій ЄБА.

ХОРОША НОВИНА... ІЗ ЗАПИТАННЯМИ

Відповідний показник помітно зріс і становить 3,15 бала за п’ятибальною шкалою. Торік цей  індекс становив 2,88 та 2,85 бала — в червні та грудні відповідно. Останній раз позначка індексу перетинала рубіж у три бали лише наприкінці 2011 року. Однак проведене ЄБФ опитування керівників 142 найбільших міжнародних та українських компаній показало також, що негативні настрої хоча й послабилися, та не зникли. Серед топ-пріоритетних проблем, які потребують особливої уваги з боку влади, бізнес називає три незмінні позиції: боротьбу з корупцією, судову та земельну реформи. Дехто відзначає також повільний темп реформ, говорить про зависокі ставки кредитування бізнесу, конфлікт на сході, бюрократію, контрабанду й тіньову економіку.

А буквально за кілька днів до появи приємної новини щодо індексу інвестиційної привабливості свої враження щодо інвестклімату в Україні висловила посол США в Києві Марі Йованович. Вона зазначила, що й американські, й українські бізнесмени занепокоєні захистом своїх інвестицій та інтелектуальної власності в Україні. «Українські та американські інвестори говорять мені, що в них немає юридичної впевненості в тому, що їхні інвестиції будуть захищені, контракти виконані, а інтелектуальну власність захищено. Це впливає на ухвалення рішень щодо інвестицій, незалежно від того, чи ти американець, чи українець», — сказала посол США на Міжнародній конференції «Україна — ЄС: інтеграція у світі, що змінюється». Вона підкреслила, що багато хто розчарований тим, що зміни, яких люди чекали  2014 року, повною мірою не стали реальністю.

ІСТОРИЧНИЙ ПРЕЦЕДЕНТ

Якою має бути відповідь на розчарування українських громадян, які не відчули на собі реформи, що мали б додати щось до їхнього рівня життя та добробуту? Такі запитання ставить собі сьогодні й думаюча частина українського політичного класу. Відповідь шукають, зокрема, в історії. Рівно 70 років тому в зруйнованій і збіднілій після світової війни Європі почав діяти так званий план Маршалла, який допоміг європейцям повірити у свої сили й протиставити комуністичній пропаганді цінності й досягнення західного способу життя. Ставиться запитання: чи не час й Україні, яка постраждала від російської агресії на Донбасі та в Криму, отримати такий план і відповідні інвестиції?

Це сьогодні — одна з найактуальніших тем в українському соціумі. Стурбовані цим і численні західні інвестори. Так, Олена Кошарна, голова комітету Світової кооперації України, засновник і головний виконавчий директор Horizon Capital, а також одна із очільників Світового конгресу українців, провела численні зустрічі з інвесторами у багатьох країнах світу, намагаючись залучити їх в Україну. Її завжди зустрічали з розумінням, але дуже часто вона чула відмови — через війну, яка відбувається в Україні, та корупцію, що пронизала наш уряд, судову систему та економіку. Проте вона радить наполегливо стукати в усі двері. Але наголошує, що йти до інвесторів треба не з порожніми руками, а з реальними проектами, які могли б їх зацікавити. На її думку, 30 — 50 проектів, знайшовши розуміння інвесторів, могли б не тільки втамувати інвестиційний голод в Україні, а й докорінно, не гірше, ніж свого часу «план Маршалла» в Європі, змінити на краще обличчя країни та рівень життя її  громадян.

НА ДОПОМОГУ ПРИХОДИТЬ ЛИТВА

Тема інвестицій в українську економіку дуже цікавить таких наших сусідів, як Литва. За словами голови парламентського комітету у закордонних справах Ганни Гопко, країни Балтії дуже чітко відчувають загрозу й для себе, якщо Україні не вдасться  зупинити Путіна, його військову потугу та ідеологічну присутність. І посилаються на приклад Молдови, в якої було чимало інвестицій з Європи, однак яка нещодавно отримала повністю проросійського президента,  який прагне повернути країну з євроінтеграційного курсу до Митного союзу...

Литовські парламентарії замислилися, як допомогти Україні, перед якою найближчими роками можуть постати значні виклики. Це — президентські та парламентські вибори, які зазвичай провокують сплески популізму, сплата величезного зовнішнього боргу, арбітражні процеси в Лондоні та Стокгольмі. Тож у Литві розроблено план двосторонніх відносин з Україною. Інший план, говорить Гопко, називається литовський план для України на 2017 — 2020рр. Він полягає у намірі Литви використати своє членство в Євросоюзі та в НАТО, щоб допомогти Україні в різних напрямах — від просвітництва до наповнення нашого фінансового пакета. Щодо останнього напряму, то литовські друзі відзначають, що 2,3% зростання, які ми побачили 2016 року на тлі падіння на 9,8%  2015 року, є недостатніми, щоб відповісти на існуючі  загрози та виклики. Кредити МВФ, які допомогли підтримати макрофінансову стабільність, це, на їхню думку, добре, але громадяни, які були змушені пройти через підвищення тарифів, не відчули реальних інвестицій, не побачили нових робочих місць, не отримали доступу до дешевих кредитів...

Навесні цього року у Варшаві литовські друзі, розповідає Гопко, представили свій план і закликали українців разом відвідати столиці передових держав світу й просувати ідею Плану економічного зростання для України, вказуючи на те, що 2,3% нинішнього темпу зростання ВВП — це дуже мало, що насправді це просто животіння, а не економічний розвиток, відчутний для громадян країни. Надважливе завдання цього плану, наголошує голова комітету, зробити українські реформи незворотними, а їхню підтримку як у нашій країні, так і у світі — невичерпною.

ПЛАН ВАГОЮ У $5 МІЛЬЯРДІВ

Що ж можна отримати від світової спільноти, запитує Гопко і нагадує, що в липні в Києві буде саміт Україна — ЄС, а в листопаді буде саміт Східного партнерства в Брюсселі. Литовські друзі прогнозують, що допомога Україні могла б становити $5 мільярдів під створення спеціального фонду, схожого на фонд, через який у повоєнний час до Німеччини, Франції та Італії йшли гроші від так званого «плану Маршалла». Гопко звітує, що в Брюселі вже обговорювалися деякі деталі організації такого фонду в Україні, а до Вашингтона вона на початку травня разом із литовськими симпатиками України та головою підкомітету з питань сталого розвитку, стратегії та інвестицій Наталією Кацер-Бучковською їздили, щоб проговорити політичну потребу, і тестували готовність як України, так і майбутніх наповнювачів фонду.

Минулого тижня ми, продовжує Гопко, разом із секретарем парламентського комітету з екологічної політики Остапом Єднаком і двома екс-прем’єрами Литви у трьох європейських столицях комунікували наші потреби в інвестиціях в економіку як для підтримки малого і середнього бізнесу, так і для формування середнього класу як відповіді й на зростаючий популізм, і на тиск  суспільства на еліти, щоб продовжували реформи, а на середній клас, щоб не виїжджав з країни, а працював тут. Цього тижня наші литовські друзі будуть у Лондоні, додала Гопко, де відбуватиметься конференція з реформ, і продовжать розмови на такі теми відносно України.

ЩОБ РОЗРИВ НЕ ЗРОСТАВ

Заступник виконавчого директора Фонду «Відродження» Тарас Качка наголошує, що кредитів в Україні цілком достатньо, а от інфраструктурний розрив між Україною та державами-сусідами з Евросоюзу збільшується через те, що вони вже десять років отримують структурні фонди. Польща, Угорщина,  Румунія — всі виповнені великими та маленькими проектами з розвитку інфраструктури, а масштаби імплементації цих проектів дозволяють коштам вільно вливатися до бюджету. Якщо в нас такого не буде, попереджає Качка, то розрив і надалі зростатиме, тому що темпи розвитку інфраструктури в сусідніх країнах дедалі зростатимуть, а ми навіть за кредитні кошти не зможемо їх наздоганяти. Тому політично ми повинні розуміти, що ідея «плану Маршалла» полягає не стільки в обсягах, скільки в характері фінансування. За його словами, «план Маршалла» давав безпосередню допомогу відповідно до своїх правил.

Качка вважає, що Україні слід уникати  кредитних ліній від різних банків, тому що це, на його думку, насправді доступні всім, але питання в тому, що відставання можна ліквідувати лише за рахунок безпосередньої фінансової допомоги. Інша справа, зауважує він, що як «план Маршалла», так і допомога останнім часом Греції нерозривно пов`язані з розвитком інституцій. Та логіка «гроші за реформи» не повинна сприйматися безпосередньо. Він закликає оцінювати фінансовий позитив з точки зору негативу і наводить приклади, коли гроші Євросоюзу потрапляли в український бюджет і просто проїдалися. Жоден із проектів бюджетної підтримки на був ефективним. «Ідея створити «план Маршалла» для України, — резюмує Качка, — максимально правильна, але нам треба пам’ятати, що тоді, 70 років тому, приймалися рішення, які потім виливалися в особливий проект. Це мають бути процедури зовсім інші, ніж ті, які існують тепер. Бо існуючі процедури допомоги неефективні. Мова не повинна йти про збільшення фінансів, а, головним чином, про якийсь особливий механізм, спрямований на подолання розриву в розвитку, і найбільше — в інфраструктурі».