«Як по лезу ножа»

В уряду України й у вітчизняних профспілок дещо різні погляди на соціально-економічну ситуацію в країні. Так, прем’єр-міністр Володимир ГРОЙСМАН нещодавно на засіданні Національної тристоронньої соціально-економічної ради повідомив, що кількість вакансій в Україні зросла на 47%. «І це, хочу підкреслити, тільки початок. Чотири мільйони українських громадян уже по січню місяцю отримали вищу заробітну плату», — зазначив прем’єр. Тим часом українські профспілки мають іншу думку. Незважаючи на значні розбіжності у поглядах, що зберігаються у різних об’єднаннях найнятих працівників, у середу вони продемонстрували єдність у тому, що стосуються практики застосування страйків, як конституційних методів боротьби трудящих за свої права.

«Чи достатньою мірою застосовують профспілки страйки у діяльності, спрямованій на захист своїх членів, — запитує голова Федерації профспілок України Григорій ОСОВИЙ і відповідає: — Недостатньо, і причин цього чимало. Це і законодавчий аспект законодавства про порядок вирішення колективних трудових конфліктів, який так забюрократизував проведення процедур примирення і арбітражу, що до початку страйку має минути 40—50 днів, навіть тоді, коли проблема є архиважливою і потребує негайного розв’язання. Люди виснажуються протягом такого строку і не доводять розпочату справу до кінцевого результату». Осовий пропонує розмежувати страйки. Ті, які проводяться у зв’язку з порушенням прав, на його думку, повинні мати «досить швидку процедуру розгляду і реагування на явище».

«І навіть у тих галузях та підприємствах, на яких закон забороняє проводити страйки,  мають працювати ефективні механізми державного впливу на урегулювання конфлікту, — відзначає профспілковий функціонер і додає: — На сьогодні такого немає». «Якщо ж страйк відбувається за підстав врахування інтересів, — продовжує Осовий, — наприклад, ідеться про підвищення заробітної плати на 50%, а роботодавець не погоджується з цим, то тут є місце і час для того, щоб провести відповідні дискусії, процедури примирення та арбітражу, аби з’ясувати економічні підстави та можливості... А там, де є порушення прав, ми вважаємо, має бути невідкладне реагування», — повторює голова Федерації профспілок і розповідає, що нею розроблений відповідний законопроект. За його словами, одна з його новел полягає також у тому, щоб скасування заборону страйків, яка міститься у 18 чинних законах.

Говорячи про соціально економічну ситуацію у трудових колективах, Осовий посилається на підсумки нещодавніх соціологічних опитувань, проведених серед 1800 працівників індустріального сектору Інститутом соціології НАНУ. На наявність трудових конфліктів вказав кожен п’ятий працівник. За даними опитування лише один з 10 конфліктів закінчувався задоволенням вимог робітників, тобто 90% конфліктів не давали бажаних людям результатів. 33% конфліктів вирішувалися на користь адміністрації, або компромісом і  у 23 випадках з ста — безрезультатно. Із цього Осовий робить висновок, що прописані законодавством механізми не можуть ефективно розв’язувати колективні трудові суперечки і конфлікти.

Та й у людей не завжди є прагнення боротися за свої права, вважає лідер найбільшого в Україні профспілкового об’єднання. «Кожен третій обурюється порушенням своїх прав, але боїться їх обстоювати, — розповідає він, — майже кожен другий (47%) змушений терпіти, бо не бачить можливості захистити свої права. І лише кожен десятий, або 12%, обстоює свої права всіма доступними засобами». За три останні роки, наголошує голова Федерації, «у нас було лише 48 страйків на всю велику нашу країну, причому більшість з них провели шахтарі. А на підприємствах України — понад 80 тисяч профспілкових організацій». Він відзначає, що страйк — це складна процедура. яку треба вміти професійно підготувати і провести, хоча б для того, щоб страйк не було визнано незаконним і щоб робітники або активісти через це не постраждали.

«Ми спробували з’ясувати, чи можна у нас на підприємствах застрайкувати, і що за це буде, і за який термін можна пройти передбачені законодавством процедури, — розповідає голова Конфедерації вільних профспілок України Михайло ВОЛИНЕЦЬ і уточнює дані Осового: — Для цього має пройти 56 днів. Головна перепона там, де закон говорить про формування трудового арбітражу за згодою сторін. Тільки через 10 днів після його створення можна рухатись далі по процедурі. А якщо не вдалося його створити? Скільки місяців треба і можна чекати, щоб розпочати страйк? Наші закони — це рамки, грубо кажучи, це — шлях у стойло. Варто порушити процедуру, і ти винен. Тебе викликають до суду, можуть покарати, можуть звільнити. І для нас дуже важливо навчитися ходити лезом ножа, щоб людей не підставляти. Тож у тих випадках, коли людям не платили зарплату, і стихійно розпочиналися страйки, а профспілка брала на себе за нього відповідальність, роботодавець мав можливість подавати до суду. Тим не менше, ми пояснювали, що це стихійний страйк і що роботодавець його спровокував, порушивши законодавство і не виплачуючи зарплату. І тому нам за це нічого не було. Ми доводили, що йдеться про порушені права людей на винагороду за працю».

Волинець аналізує законопроект, про який говорив Осовий і, називаючи його законопроектом народного депутата Сергія Капліна, який є представником Федерації профспілок у парламенті, відзначає, що документ передбачає скасування заборони на проведення страйку на транспорті та інших галузях. «Мені незрозуміло, — відзначає Волинець, — чому залишається заборона, скажімо, для поліцейських — вони ж бо ті самі люди». Він також здивований, чому немає пропозицій щодо зменшення термінів на ті самі 56 днів і не знято такого часто густо просто непрохідного бар’єра, як трудовий арбітраж. Сам законопроект він називає «популістським» і просить Капліна роз’яснити, що позитивного несе потенційним страйкарям цей законопроект.

«Ніщо не зупинить страйку, час для якого настав, — вважає віце-президент Профспілки асоціації льотного складу цивільної авіації України Веніамін ТИМОШЕНКО, —  обмеження по страйках призводить саме до наростання їх активності. Це ми бачимо на прикладі Китаю. Тож спрощення законодавства про страйки створює певні правила гри для сторін соціального діалогу та дає гарантію стабільного розвитку країни в цілому. Якщо у людей немає легальної можливості використовувати право на страйк. То вони вдаються до поза правових заходів». Функціонер вважає, що на даний момент в українському парламенті відсутня політична воля до для спрощення законодавства про страйки. Він наголошує. Що в Україні практично не застосовуються такі вживані в міжнародному профспілковому русі інструменти боротьби за свої права як попереджувальний страйк, або страйк солідарності. «Страйкувати в принципі ніхто не хоче. Це — крайній випадок самозахисту своїх прав. У найнятих працівників, крім нього, для свого захисту нічого немає», — наполягає Тимошенко.

Народний депутат Сергій КАПЛІН говорить про потенційну безперспективність дискусії про страйки, але вважає, що на цю тему треба говорити, щоб люди бачили,  «що вогник отримання права на страйк ще жевріє». «Українець всупереч інтересам своєї держави та нації ніколи не вийде протестувати, — стверджує народний обранець і додає: — Ми в цьому розумінні унікальна нація». Він вважає необхідним сформувати пакет жорстких умов до Верховної Ради і до політичних еліт країни й спланувати потужну кампанію на захист наших вимог. «Це працює лише за однієї умови, коли ми виводимо десятки й сотні тисяч людей на вулиці, — пропонує Каплін, — тоді ми матимемо блискучі й необхідні країні результати...»