Як повернути вогонь у доменні печі

Нинішні темпи виробництва металу в Україні, у порівнянні з листопадом 2008 року, збільшились на 30%. Так, у січні 2009 року металурги виплавили 68 тисяч тонн сталі, у лютому — 82 тисячі тонн, а на початку березня — 81,9 тисяч тонн. За словами заступника міністра промислової політики України Костянтина Грищенка, ці темпи радують, хоч з ними не вдасться досягнути минулорічного результату — 37 мільйонів тонн сталі. За прогнозами чиновника, у 2009 році галузь «видасть» не більше 30 мільйонів тонн сталі.

«Витиснути» металеве зростання вдалося завдяки кільком факторам. Перший — поставки на ринок Китаю, який навіть в умовах кризи продовжує зростати. Але в найближчі місяці вітчизняні металурги не зможуть потрапити на цей ринок, бо китайські виробники почали активно нарощувати виробництво металу. І сьогодні їхній ринок накопичив солідний запас. Другий фактор — зменшення цін на продукцію. Більшість металургійних підприємств урізало відсоток своїх доходів та почало працювати на межі рентабельності, яка досягається шляхом економії коштів на амортизацію та на капітальні ремонти. «У таких умовах можна продовжувати працювати квартал, декілька місяців, але протягом року робити цього не можна», — говорить директор «Укрпромзовнішекспертизи» Володимир Власик.

Така виробнича економія змушує забути українських металургів про ринки розвинутих країн та орієнтуватися на ринки Близького Сходу, Північної Африки та Південно-Східної Азії. Але чи витримають вони й там конкуренцію Китаю, Росії та Туреччини? До речі, саме Туреччина у кінці 2008 року виграла у наших конкурентну боротьбу на Близькому Сході. «Турки змоги оперативно відреагувати на падіння цін та понизити собівартість металопрокату завдяки своєму електрометалургійному виробництву, тоді як Україна так швидко знизити собівартість не змогла», — розповідає Власик.

Нагадаємо, що металурги опинилися у фінансовому нокауті після рекордного за останні десятиліття спаду попиту на метал у світі. З листопада 2009 року ціни на їхню продукцію зменшились втричі. Слідом за ними фінансовий удар відчув бюджет, левову частку наповнення якого давали саме металурги. Щоб «бюджетним донорам» (як до кризи називали металургів) було легше падати, уряд пішов назустріч і підписав із ними меморандум. Згідно з ним, виробники отримали нульову надбавку на природний газ та урядову гарантію, що тариф на електроенергію та залізничні перевезення для них не зростатиме. У свою чергу, підприємства пообіцяли не скорочувати робочі місця та вчасно виплачувати зарплату. «Вартість заходів, прийнятих урядом для підтримки металургійної галузі, — один мільярд гривень. Рішення дозволило підприємствам тоді вписатися в ситуацію. Зараз ми працюємо над тим, щоб продовжити, можливо до кінця року, комплекс заходів, які були прийняті раніше», — розповідає Грищенко. Якщо таке рішення приймуть, то на пільги металургам Мінфіну доведеться знайти 2,5 мільярда гривень, розповідає він «Дню».

Реанімувати галузь та зробити її продукцію конкурентною можна не тільки з допомогою бюджетних дотацій, зізнаються металурги. Як може бути продукція конкурентною, якщо залізорудний концентрат в країні коштує $55/тонну, а мав би — не більше $35/тонну, запитує генеральний директор ММК ім. Ілліча Володимир Бойко. Він пропонує підприємствам-постачальникам залізорудного концентрату та коксу перейти на відкриті калькуляції витрат при визначенні розміру відпускних цін. Тоді ні в кого не виникатиме ніяких запитань, наскільки економічно обѓрунтовані ціни сировини. Якщо постачальники сировини не підуть на поступки, то власник підприємства обіцяє не купувати її. «Я на квітень не підпишу договір на концентрат аж до зупинки (підприємства. — Авт.). Уже нас не нахилять, як минулого року. Краще будемо стояти — і постраждають і вони, і ми», — говорить Бойко.

Зупинитися ще встигнуть всі — причин для цього чимало, переконують експерти галузі. На думку директора виробничого об’єднання «Металургпром» Василя Харахулаха, передумов для подання додаткового вогню у металургійні печі немає. За його даними, тільки 28 із 43 існуючих доменних печей працює, експлуатується 14 із 21 конвертерів та 16 із 42 мартенівських печей. «Стабільної ситуації до середини року точно не буде. Вона залишається такою ж, як і була: підприємства по крихтах набирають замовлення», — говорить він.

Ускладнюють життя галузі й кредитні борги. З одного боку, металурги примудрилися за рік (з січня 2008 по січень 2009) аж вдвічі збільшили борги перед своїми кредиторами — до 34,7 мільярда гривень. З іншого боку — споживачі заборгували їм приблизно таку ж суму — 34,4 мільярда гривень.

Покращити фінансові справи за рахунок майбутніх доходів також не вдасться. У березні-квітні експерти очікують чергового зниженням цін на усі види металопродукції на зовнішніх ринках до 30%. Ціни падатимуть, бо економіка сповзає до низу, і купувати дорогий метал ніхто не хоче. Потенційні ж покупці нашого металу, українці, ще не звикли його купувати, пояснює президент Української асоціації металоторговців Андрій Федосєєв. «Історично так склалося, що ми були обмежені увагою наших металургів, які мало цікавилися внутрішнім ринком. Підсвідомо вони розуміли, що внутрішній ринок у будь-якому випадку — це точка опори. Тим не менше, зовнішні ринки для них завжди залишалися привабливішими у фінансовому плані. Сьогодні ситуація склалася так, що металурги практично втратили внутрішній ринок і зробити «наїзд» на нього буде важко», — говорить Федосєєв. Сьогодні тільки 20% металу, виробленого вітчизняним метпромом, купують в Україні. Тому доки внутрішнє споживання не перевалить через відмітку 50%, говорити про відновлення нормальної роботи металургів немає сенсу, вважає експерт.

Тим часом допомогти фінансово вітчизняним металургам, на думку старшого аналітика інвестиційної групи «Сократ» Дмитра Хорошуна, могло б населення. «Згадуючи внутрішні облігації часів СССР і враховуючи великий об’єм грошей у населення, бачу великий потенціал для роботи. Нам здається, що тримати гроші під матрацом менш вигідно, ніж, скажімо, в облігаціях «на відродження гірничо-металургійного комплексу», — переконує експерт.