Як зробити туризм бізнесом національного масштабу

На найвищому рівні неодноразово говорилося про пріоритетність туризму для вітчизняної економіки і розвитку України в цілому. Але, на жаль, ці слова поки що не втілились у конкретну і системну роботу держави для розвитку туризму і курортів. Майже за два роки, що минули після створення нового органу влади — Державного агентства з питань туризму і курортів, діяльність якого координується міністром інфраструктури, туріндустрія країни так і не отримала відповіді — в чому конкретно полягає сьогодні роль держави в розвитку туризму?

Аналізуючи сьогоднішню ситуацію у сфері держуправління туризмом і курортами, можна констатувати — у Держтуризмкурорту немає ні грошей, ні ідей, ні бажання здійснювати будь-які системні кроки для розвитку вітчизняної індустрії гостинності.

І проблема тут не лише в недостатньому рівні професійної підготовленості керівництва агентства. На жаль, укотре склалась ситуація, коли орган державної влади у сфері туризму і курортів, який повинен координувати зусилля держави у найрізноманітніших галузях — від транспорту і культури до медицини і соціального розвитку села, формувати систему ефективної співпраці з регіонами, містами і бізнесом, фактично позиціонується як один із структурних підрозділів галузевого міністерства.

При цьому «підпорядкування» туризму питанням транспорту (адже зміна назви Мінтрансу на Мінінфраструктури в цілому нічого не змінило в основних функціях міністерства — всі види транспорту і дорожнє будівництво) загалом могло б принести чималу користь для туріндустрії. Інформаційні центри на вокзалах, реклама внутрішнього туризму на транспорті і, найголовніше, стратегічне планування і координація у використанні транспортного потенціалу країни для потреб туризму — все це можна було б зробити, використовуючи систему загального підпорядкування. Ми вже не говоримо про прокладання доріг до нових гірських курортів і поліпшення якості основних трас для потоків автотуристів до літніх курортів. Достатньо зайти на сайт Держтуризмкурорту і вивчити нехитру діяльність цього агентства в 2011—2012 роках, щоб зрозуміти — такі питання навіть не піднімались.

Будемо цілком відверті. Якщо ми хочемо, щоб країна посіла гідне місце на світовому ринку туризму і запропонувала якісний конкурентоспроможний продукт, необхідно ставитись до туризму як до бізнесу національного масштабу, який робиться кількома ключовими партнерами, у кожного з яких є своя функція. Держава в особі центрального органу виконавчої влади є одним із таких партнерів. Інші ключові учасники цього процесу — місцева влада, органи самоврядування «туристичних» міст і національний туристичний бізнес, представлений або найбільшими компаніями, або професійними асоціаціями. Якщо хто-небудь із партнерів погано виконує свою роботу, це напряму позначається на конкурентоспроможності національного туристичного продукту — і в світі, і всередині самої країни.

Це доволі непростий процес. І він ускладнюється ще й тим, що на сьогодні так остаточно й не визначено функції і компетенції кожного з партнерів.

Оскільки в цій статті ми говоримо про центральний рівень державної влади, то, очевидно, треба ще раз зупинитись на тому, які завдання в яких сферах повинні вирішуватися саме на центральному рівні. Щоб зрозуміти, що список таких завдань держави дуже широкий, достатньо просто вивчити чимало десятків критеріїв, за якими експерти Всесвітнього економічного форуму в Давосі визначають конкурентоспроможність країни в туризмі. Нагадаємо, що Україна традиційно посідає в цьому рейтингу місце наприкінці восьмого десятка.

Спробуємо назвати лише перші 10 ключових завдань держави, всі з яких мають практично однакове щодо важливості значення у формуванні конкурентоспроможного національного турпродукту і його просуванні на ринку.

1. Створення позитивного іміджу України і як туристичного напряму, і як привабливої для бізнесу та життя країни в цілому. Ключову роль у цій роботі відіграє Міністерство закордонних справ і орган влади, який відповідає за роботу державних засобів масової інформації, що поширюють мовлення для світової аудиторії.

2. Ефективне використання історико-культурного потенціалу держави як однієї з найважливіших атракцій для туризму. Музеї і театри, пам’ятники культури світового значення, яскраві культурні події є невід’ємною складовою туристичної привабливості будь-якої країни. Саме тому в багатьох державах туризм і культура перебувають у віданні одного органу державної влади. Нагадаємо, що й в Україні з 2005 до 2010 року було Міністерство культури і туризму. Але й без поняття «туризм» у назві Мінкультури є безліч компетенцій у сфері туризму.

3. Раціональне використання природних і природно-заповідних територій для потреб туризму. Тут ми повинні говорити і про правильне екологічно збалансоване використання пляжних територій літніх морських курортів, і про організацію активного туризму в горах та лісових масивах, і про діяльність природних заповідників як туристичних об’єктів. Зрозуміло, що ключові компетенції тут належать Міністерству екології і природних ресурсів.

4. Якісна й економічно адекватна транспортна інфраструктура як складова туризму — від швидкісних потягів і бюджетних авіаліній до хороших доріг від міст-мільйонників до місця відпочинку мільйонів. Зрозуміло, що тут ми говоримо про відповідальність Міністерства інфраструктури.

5. Якісні медичні послуги санаторно-курортної системи. Ринок медичних курортних послуг плюс соціальна система лікування та профілактики здоров’я на курортах охорони здоров’я перебуває в компетенції МОЗ.

6. Дитячий і молодіжний туризм як частина виховання й оздоровлення підростаючого покоління та одна з найбільших у світі інфраструктура дитячого відпочинку перебуває у віданні Міністерства освіти. Окремо тут також варто згадати про раціональне використання спортивної інфраструктури в рекреації, а значить — у туризмі. За цю сферу відповідає Державне агентство молоді і спорту, яке з 2011 року входить до сфери впливу міністра освіти.

7. Безпека туристів — тут ми говоримо про функції і МВС, і колишнього Міністерства надзвичайних ситуацій, яке сьогодні «інтегроване» в Міністерство оборони. Хотілося б, щоб у рятувальних служб було якомога менше роботи, але у форс-мажорних ситуаціях для туриста саме за результатами їхніх дій судять про якість туріндустрії в цілому.

8. Розвиток туристичної інфраструктури. Хоч як дивно, але якщо ми говоримо про будівництво готелів, курортних комплексів і розвиток нових туристичних зон тощо, саме Міністерство інфраструктури в цих питаннях практично не має ніяких повноважень. Головні куратори цієї проблематики — місцева влада, Міністерство регіональної політики і будівництва, структури енергетиків і водоканали.

9. Інформаційна підтримка українського туризму на внутрішньому ринку. Оскільки основним споживачем національного турпродукту є все-таки громадяни нашої країни, виключно важлива функція держави — переконати якомога більше людей, які мають гроші для відпочинку, витрачати їх в Україні, а не за кордоном. Який з органів влади може зробити це краще за інші? Ясна річ — Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення.

10. Нарешті, формування таких умов для розвитку туристичного бізнесу, які дозволять із найбільшою ефективністю створити якісну кінцеву послугу для споживача за адекватною ціною. Тут є робота і для Держтуризмкурорту, і для Міністерства економіки й торгівлі, Міністерства фінансів, які відповідають за створення економічних механізмів, що стимулюють розвиток галузі. Туристичний збір, наприклад, повинен іти на всі форми підтримки місцевого турпродукту. А політика в оподаткуванні могла б врахувати світову практику застосування зменшеного ПДВ на послуги готелів і ресторанів. За ці ідеї професійний сектор боротиметься.

Список можна продовжити — це і завдання Мінагрополітики в соціальному розвитку села і стимулюванні сільського туризму, і функції Міносвіти в кадровому забезпеченні галузі, і завдання Мінсоцполітики у сфері соціального туризму, і правильний статистичний аналіз (Державна служба статистики). Нарешті, найважливіша тема оптимізації управління численними готелями і санаторіями, що перебувають у державній власності. До речі, статус Держтуризмкурорту як державного агентства передбачає, що цей орган влади повинен управляти профільною державною власністю.

Правильний підхід у державному управлінні туризмом, на наш погляд, полягає в тому, що окремий орган влади координує дії всіх інших міністерств, які мають у своїй компетенції функції, пов’язані з розвитком туризму і курортів. Його, до речі, було реалізовано у 2002—2005 роках, коли в Україні функціонував незалежний центральний орган влади — Державна туристична адміністрація. Але хоч як би називалася держструктура, відповідальна за туризм, до яких би альянсів із «провідним» міністерством вона входила, для успішного розвитку туризму в країні її основною функцією має бути саме така комплексна координація роботи у названій сфері всіх органів центральної державної влади.

Сьогодні подібний підхід цілком відсутній, а про ставлення всієї системи влади до туризму яскраво свідчить той факт, що бюджетне фінансування передбачене фактично лише на утримання апарату.

Яким же може бути розвиток подій у сфері держуправління туризмом, якщо ми хочемо, щоб держава повертала собі позиції повноцінного партнера для міст і бізнесу?

Тут є кілька варіантів.

Ключові професійні асоціації туристичної сфери ще минулого року звернулися з листом до Президента країни з проханням передати питання координації Держтуризмкурорту міністру культури. Це насамперед пов’язано з тим, що саме в цій сфері має бути значна частина конкретної співпраці держави і туріндустрії й у формуванні турпродукту, і в створенні оригінального іміджу на світовому ринку. Туризм і сучасна культура тісно переплетені — обидві сфери можна віднести до категорії креативної економіки.

Чи можлива зміна куратора для агентства? Так, для цього треба тільки змінити кілька слів у відповідному указі Президента і переселити Держтуризмкурорт у стару історичну будівлю, яку туристичне відомство займало від часів здобуття країною незалежності. Та оскільки бюджетний рік уже розпочався, а для будь-яких змін потрібні гроші, яких сьогодні практично немає, цей варіант хоч і можливий, але вимагає неабияких зусиль.

Другий варіант продовжує логіку першого. Але в цьому випадку куратором Держтуризмкурорту стає міністр економіки і торгівлі. Такий варіант реформування вже неодноразово розглядався і міг бути реалізований ще 2005 року. Це доволі логічно і практично повністю відповідає практиці більшості країн Євросоюзу у сфері туризму. Оскільки Мінекономіки відповідає за стратегічне планування і координацію всієї системи органів виконавчої влади, головна функція Держтуризмкурорту — об’єднання зусиль і компетенцій інших органів влади в такому розкладі, поза сумнівом, посилиться.

Третій варіант — найпростіший. Можна залишити Державне агентство з питань туризму і курортів у нинішньому статусі, внести зміни до положення, які дозволять йому займатися головною функцією, про яку ми неодноразово згадували вище. При цьому весь апарат повинен почати працювати за «проектним» принципом, реалізовуючи в рівноправному партнерстві з бізнесом і місцевою владою конкретні кроки у всіх сегментах туріндустрії. На користь такого розвитку подій можна навести й аргумент про те, що можливості для синегрії транспортної системи і туризму, на жаль, поки що не використані й на 10%.

Але логіка загального процесу зрештою так чи інакше повинна вести до більшої автономності і незалежності Держтуризмкурорту і його трансформації, скажімо, в центральний орган влади зі спеціальним статусом.

Слід зазначити, що останнім часом професійний сектор практично повністю зневірився в Держтуризмкурорті як партнері з розвитку національної туріндустрії. Від керівництва цього державного агентства країна так і не дочекалася ні конкретних системних зусиль, ні навіть просто зрозумілого викладу свого плану діяльності.

Практично все, що сьогодні відбувається в туризмі, робиться силами самого бізнесу, владою міст і регіонів, міжнародними організаціями — у доволі тісній співпраці. Як приклад варто назвати загальноукраїнську програму співпраці Асоціації міст України, УСПП і Ради з питань туризму та курортів — «Національна туристична ініціатива». Вона якраз і передбачає концентрацію зусиль органів місцевого самоврядування і професійного сектору для розвитку туризму на базовому рівні. Цей процес орієнтований на розвиток місцевої економіки в містах і регіонах, що мають найбільший туристичний потенціал. Він проходить на місцях і частенько практично не вимагає втручання центральної влади — тут основою успіху є ефективна співпраця міської влади і місцевого бізнесу.

Створюючи якісний туристичний продукт у кожному «туристичному» місті України, ми, образно кажучи, кладемо ще одну цеглину у фундамент загальної будівлі національної туріндустрії. Але для того, щоб успішно побудувати таку загальну будівлю — потрібні сам проект і ефективна робота з усіма суміжниками.

Сьогодні ж державне управління туризмом можна порівняти з будмайданчиком, куди партнери вже підвозять будівельний матеріал, але поки що немає проекту будівництва і не підведено комунікації. До того ж немає ні грошей, ні хорошого виконроба. А найголовніше — так і не вирішено, що саме має бути побудовано і який вклад повинен зробити кожен у загальну справу.

Тому починати треба спочатку. Збирати всіх партнерів, визначатися із загальною концепцією, розробляти робочі плани, наймати грамотних виконавців, дати завдання суміжникам і шукати фінансування. Тоді можна сподіватися на успіх.

Але спочатку керівникам країни треба ще раз визначитися з місцем туризму в системі державного управління і знайти хороших менеджерів, здатних мислити і діяти комплексно, щоб центральний орган влади знову не виявився слабкою ланкою в загальнонаціональному партнерстві.