Який обігрів «тепліший»

В Україні ось-ось розпочнеться черговий опалювальний сезон... Хоч, як це зазвичай буває в різних містах нашої країни, у когось в квартирі потеплішає, а в когось не дуже. Часом не те, що батареї холодні, води гарячої немає! Але представники комунальних служб завжди знайдуть цьому виправдання — аж до втручання потойбічних або іншопланетних сил. Адже не могли ж, зрештою, комунальники безвідповідально підійти до підготовки опалювального сезону...

У таких умовах все актуальнішою стає реклама різних обігрівачів, яка напередодні опалювального сезону «дратує» громадян тепленькими картинками. А при очікуванні «європейських» цін на імпортований газ, усе більше українців замисляться про альтернативу «блакитному паливу» в питанні опалення.

Сьогодні деякі експерти як альтернативу пропонують електрообігрів. Зокрема, обсяг його ринку в нашій країні зростає на 40—50% на рік. Серед головних причин підвищення попиту на системи електрообігріву, на думку фахівців, саме неухильне зростання цін на природний газ на тлі відносно стабільних цін на власне вугілля та ядерне паливо (уран), а значить, і на електроенергію.

Крім того, за його словами, не слід забувати й про колосальні втрати тепла через незадовільний стан системи теплопостачання. Протяжність магістральних і розподільних теплових мереж в Україні (за винятком тепломереж промислових підприємств) становить 24,3 тисячі кілометра. Стан більшості тепломереж незадовільний. Більш ніж 28% тепломереж експлуатуються понад 25 років, 43% — понад 10 років і тільки 29% тепломереж мають термін експлуатації менше 10 років. Втрати тепла в таких трубопроводах досягають 30% і більше.

«В Україні газифіковано 488 міст, 960 селищ міського типу і 25,7 тисячі сіл. Крім того, здійснюється газопостачання 112,3 тисячі промислових і комунально-побутових споживачів, а також близько 15 мільйонів квартир і приватних будинків... Для того, щоб «прогодувати» всіх цих споживачів, Україна імпортує 50—55 мільярдів кубометрів газу на рік, з яких 29,6 мільярда кубометрів споживається в комунально-побутовому секторі, в основному для опалювання. Лише підприємства житлово-комунального господарства використовують 11—14 мільярдів кубометрів газу на рік. Адже централізоване теплопостачання стає збитковим при ціні газу 350 доларів за тисячу кубометрів. І ми вже впритул наблизилися до цієї позначки... Що таке традиційне опалення — громіздкий і жахливо витратний комплекс, вироблення тепла в якому супроводжується величезними збитками, яке до того ж ще й забруднює атмосферу викидами СО2. Він є недосконалим і, як засвідчила історія з Алчевськом, не завжди надійним. Аварія тепломережі однієї котельної залишила без тепла 60 тисяч осіб, її ліквідація коштувала близько 90 мільйонів гривень», — розповідає «Дню» директор «Науково-виробничого центру Вертикаль» Сергій Прокоф’єв.

Проблему втрат теплоносія в процесі транспортування можна було б вирішити з допомогою міні-котелень, які встановлюються прямо в будинку, але при існуючій ціні на газ це не вирішує питання енергоефективності.

«При цьому експорт української електроенергії поточного року становитиме 7,406 мільярда кВт/г. Створюється враження, що ми не можемо (або не хочемо) вирватися з хибної газової залежності», — натякає Прокоф’єв.

За його словами, всім зрозуміло, що існуюча система теплопостачання, розроблена та побудована за часів дешевого газу, є занадто затратною та неефективною. «Її реальна альтернатива — системи електроопалення. Але вони впроваджуються вельми повільно. Прийшов час на урядовому рівні ухвалювати рішення про державну програму переведення систем опалювання на енергозберігаючі технології, в тому числі на електричні системи опалювання», — вважає директор Науково-виробничого центру.

«Опалення за допомогою електроенергії зробити дешевше ніж газове опалення неможливо! — в свою чергу заявляє «Дню» провідний економіст відділу інвестиційного консалтингу інвестиційної компанії UPRAS-Capital Олексій Білязе. — Якщо говорити про міні-бойлерні, то так, це можливо. Але міні-бойлерні — це величезні суми. Але, щоб говорити про відмову від газового опалення та перехід на електроопалення, потрібно вирішити декілька проблем. Справа в тому, що нині у нас у країні єдиний спосіб, за рахунок чого ми можемо збільшити виробництво електроенергії, це запустити газово-мазутні блоки. Тобто ми спалюємо газ, отримуємо з нього електрику — отримуємо тепло. Знову ж бере участь газ... Вугільна ж галузь у нас у країні вже в такому стані, що вона навіть не може дати ту кількість вугілля, якої потребує теплоенергетика».

За словами експерта, якщо ми відмовимося від використання газу в котельних, і вирішимо замінити його електрикою — то цю електрику, зрозуміло, треба з чогось виробляти... «А електростанції в нас працюють на межі своїх можливостей. Тобто наступні 15 років перехід на теплоелектроенергію неможливий, — резюмує Білязе і додає, — шанси, звичайно, є, але це залежить від наявності коштів і бажання щось змінювати. Для цього, звичайно ж, слід розвивати вугільну галузь, а це приблизно 15 мільярдів доларів. Також треба перебудувати теплову енергетику, перебудувати електростанції, провести ремонти, а це десь 20 мільярдів доларів. І тоді років через 10, маючи потрібну кількість електроенергії, ми зможемо відмовитися від газового опалення». Але сьогодні, на думку економіста, про такі реформи серйозно говорити поки що не доводиться. «Та й до 300 доларів ціни на газ ми витримаємо...» — вважає Білязе.

Схожої думки і екс-міністр палива й енергетики України, а нині президент консалтингової компанії «ЕнКоГ» Олексій Шеберстов: «Варто зазначити, що лозунг щодо масового впровадження електрообігріву побутових споживачів замість використання газу у нас в Україні, як завжди, проголошується без необхідного аналізу можливостей і доцільності його реалізації. Звичайно, для населення більш комфортне використання електроенергії, ніж газу. І при ефективному використанні сучасних технологій акумуляції тепла додаткове нічне споживання електроенергії позитивно впливає на стабільність роботи енергосистеми країни... Однак, якщо орієнтуватися на діючі на теперішній час і на найближчі 15—20 років джерела генерації електроенергії (теплова та ядерна енергетика), то тут виникає ряд вельми складних проблем, одна з яких — велика зношеність систем електропередачі, як магістральних, так і особливо розподільчих мереж. Останні знаходяться в такому стані, що не можуть забезпечити надійність електроспоживання вже тепер. Будь-яке, навіть не критичне відхилення погодних умов призводить до масового знеструмлення населених пунктів. Лише на відновлення розподільних мереж Енергетичною стратегією до 2030 року передбачені кошти до 40 мільярдів гривень. Необхідність збільшення їхньої пропускної можливості вимагає ще більше часу та витрат».

За словами Шеберстова, виробництво електроенергії на ТЕС і АЕС із використанням органічного та ядерного палива має ККД 30—35%. Тобто, з погляду ефективності, використання енергоносіїв для цілей теплозабезпечення майже втричі дорожче (ККД газових котелень становить не менше 90%). Разом із тим, такий спосіб збільшення споживання електроенергії призводить до додаткових викидів до атмосфери забруднюючих речовин і парникових газів.

Адже, як розповідає експерт, у розвинених країнах вже сьогодні і на перспективу, для цілей опалення орієнтуються на використання електроенергії! Хоч, в основному, за рахунок нетрадиційних джерел, насамперед — вітрової та сонячної енергії. «Звичайно, для цього потрібні також значні витрати часу та коштів, але такі витрати, як засвідчує світовий досвід, є більш доцільними із погляду економіки й, особливо, сучасних екологічних вимог. Найбільш перспективним по досвіду, наприклад, Німеччини, є програма «соляризації» (перетворення енергії сонця на електричну). Євросоюз, вивчивши передовий досвід Німеччини, розробив проект для всіх країн ЄС. Цей проект успішно втілюється в життя і в США. Загальновідомими є також успіхи багатьох країн із освоєння енергії вітру з коефіцієнтом використання встановленої потужності вітрових агрегатів 25—30% і більше, тоді як на Україні цей показник не досягає й 5—6%... Ось над чим слід працювати настирливо та відповідально й, насамперед, керівництву уряду та відповідних відомств, а не займатися черговим піаром із «економії газу», — вважає Шеберстов.