Європейський урок «Газпрому»

Багато років президент Росії Володимир Путін розмахував залежністю Європи від природного газу  його країни, як зовнішньополітичною зброєю, не побоюючись, що Євросоюз назве це блефом — до нинішнього дня. Ініціювавши справу про порушення антитрестівського законодавства проти російського газового концерну «Газпрому», Європа ясно дала зрозуміти, що вульгарні манери Путіна більше не мають такого страхітливого вигляду.

Основне посилання комісара Євросоюзу щодо конкуренції, — що правила ринку стосуються всіх, — це якраз те, від чого Путін роками відмахувався. Покладатися на економічні і юридичні засоби для досягнення своїх політичних цілей давно стало характерною ознакою його правління. Більше десяти років тому Кремль експропріював компанію ЮКОС, що виробляла на той час 20% нафти в країні, і ув’язнив на десять років її засновника, Михайла Ходорковського, за сфабрикованим звинуваченням в ухилянні від сплати податків, відтак як той наважився виступити проти Путіна.

Усі великі гравці в російській енергоцентричній економіці швидко підкорилися політичній «лінії партії», що дало можливість Путіну використовувати нафтовий і газовий експорт країни як геополітичну палицю. Країни ЄС, які він не міг залякати військовою загрозою через НАТО, він спокушав знижками — або карав підвищенням цін.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан — найбільш вірний друг Путіна в Європі (хоча прем’єр-міністр Греції Алексіс Ципрас, здається, прагне змінити це співвідношення), тоді як лідери Польщі неодноразово попереджали, що Росія знов може стати загрозою для континенту. У результаті, тоді як Угорщина платить Газпрому 260 доларів за тисячу кубометрів газу, з Польщі стягують 526 доларів — найвищу ціну в ЄС.

Поляки заплатили велику ціну, але вони мали рацію. Збиття літака «Малайзійських авіаліній» над східною Україною в липні минулого року, мабуть, ознаменувало початок кінця репутації Росії як цивілізованої країни. А прямо зараз в Лондоні проходять слухання у справі про вбивство Олександра Литвиненка, дисидента і колишнього офіцера КДБ. На початку цього слухання адвокат, промовець від імені сім’ї Литвиненка, заявив, що докази у справі ведуть до Путіна.

Російська економіка вже занепадає через санкції Заходу, введені у відповідь на анексію Кремлем Криму і агресію, що триває, у східній частині України. Очікується, що рівень виробництва цього року знизиться на 4%, а кредитні рейтинги країни були знижені до рівня «сміттєвого» або «майже сміттєвого».

А зараз Європейська Комісія вириває ще одну сторіночку з путінського сценарію. Прагнення покарати «Газпром» за маніпуляцію цінами на енергоносії — удар у саме серце режиму Путіна. Більше того, антитрестові заходи ЄС, здається, є частиною скоординованої юридичної атаки. Минулого літа Постійна палата третейського суду в Гаазі ухвалила рішення, що Росія має виплатити 50 мільярдів доларів акціонерам ЮКОСу — вирок, який, як очікується, буде залишено чинним після апеляції. По суті, сенс вироку той самий, як і в антитрестових заходах ЄС проти «Газпрому»: правила стосуються всіх однаковою мірою, а вкрадене майно має бути повернене.

Звичайно ж, Європа не змогла б легко перенести зниження поставок природного газу на 30%, якби Путін наказав «Газпрому» припинити продаж. Але це малоймовірно: природні ресурси становлять 70% експорту Росії, а відрахування від прибутків одного лише «Газпрому» приносять, щонайменше, 5% національного бюджету. За останнє десятиліття підвищення цін на нафту і газ сприяло швидкому зростанню ВВП, забезпечуючи Путіну популярність і даючи йому ресурси для відновлення військової потуги Росії, що нині демонструється в Україні.

Іншими словами, «Газпрому» (і російському уряду) важче перенести втрату європейського ринку, ніж Європі — відмовитися від «газпромівського» газу. Дійсно, з урахуванням того, як жорстко торгувався Китай під час відчайдушних пошуків Путіним альтернативних покупців, погрози знизити експорт до Європи виявилися вкрай безрозсудною тактикою.

Момент істини поступово наближається. Значна частина світу прагне зменшити свою залежність від ненадійних або небажаних постачальників енергії шляхом впровадження нових технологій, наприклад гідравлічного розриву пласта, а також збільшення закупівель в таких країнах, як Австралія, Норвегія, Катар, а також у Сполучених Штатів, які нещодавно послабили обмеження на експорт природних ресурсів.

Чи подобається це Путину чи ні, але ця тенденція змусить його відповідати за свої дії. ЄС, можливо, і не в змозі повернути Крим Україні, але його юридичні заходи мають дати Путіну зрозуміти, що його тактика «сильної руки» надалі діяти не буде.

Проект Синдикат для «Дня»

Ніна ХРУЩОВА — декан Нової школи в Нью-Йорку, старший науковий співробітник Інституту світової політики, в якому керує Російським проектом.