Юрій ГАРБУЗ: «Мені кажуть «з того боку»: ми втомилися від війни...»

Дати землякам віру в себе та надію на завтрашній день, показати всій країні, що луганці не опускають руки — таке суперзавдання, в складних умовах продовження воєнних дій, поставив голова області Юрій ГАРБУЗ, замислюючи створити стратегію розвитку Луганської області на період до 2020 року. Наше основне завдання — залучити зараз якомога більше партнерів для реалізації цієї стратегії, зауважує він.

Програмний координатор із відновлення та побудови миру ПРООО Мустафа САЇТ-АМЕТОВ розповідає: «Унікальність цієї стратегії в тому, що навіть у тих непростих умовах, у яких опинилася Луганська область, вона могла обрати різні шляхи. Можна було розробити стратегію так званим кабінетним методом або залучити який-небудь поважний інститут. Але обрали третій, непростий, але правильний  шлях:  залучити до цього процесу якомога більше зацікавлених сторін, широке коло населення, активістів місцевих громад». «Таким чином, ми заклали хорошу основу подальшого розвитку та привернули на свій бік, до роботи рука в руку, багаточисельні групи населення. В результаті ми отримали хороші шанси для того, щоб реалізувати цю стратегію спільними зусиллями, — прогнозує координатор ПРООН, звертаючись до присутніх у залі іноземних інвесторів. — Ми кажемо вам: якщо ви бачите, де нам по дорозі, будь ласка, приєднуйтеся, співпрацюватимемо».

«Про наші партнерські стосунки без досвіду співпраці впродовж останніх років було б складно говорити, — підключається Гарбуз до розмови про партнерство в роботі над стратегією. — Я хочу, щоб про нашу стратегію почули і дізналися також і на непідконтрольній території, долучаючи Росію й увесь світ. Ніхто не повинен залишитися осторонь. Тому що ми вже сьогодні хочемо почати працювати над реалізацією запланованого».

«Ми повинні розуміти, в яку школу ходитимуть діти 2020-го і навіть 2030 року народження, — каже керівник. — Якою дорогою вони ходитимуть чи їздитимуть, яку воду питимуть, до яких будуть звертатися лікарів. І де працюватимуть їхні батьки? Все це більш ніж важливо. Сьогодні нам важко. Через популізм деяких людей ми втратили 36,6% обласного бюджету та безліч робочих місць як на нашій, так і на непідконтрольній  територіях. Куди і до чого штовхають людей популісти, з чиєї вини люди вже не отримують зарплату в гривнях і не платять податки в Україні? Сьогодні ми хочемо подивитися на область у цілому і подумати про те, як відроджувати і її, і країну».

«Я сповідую стратегію миру. А в тих, хто спілкується з нами через «сіру» зону за допомогою мін і куль, у них, звичайно, стратегія війни, — починає Гарбуз  описувати складнощі,  які випадають на долю мешканців області, — вони шукають, як завдати ще більше болю, щоб ми були уразливими. На жаль, ми є таким собі енергетичним островом на території України, що створює ризики в енергозабезпеченні. Але сьогодні ми будуємо Кременецьку підстанцію, яка, я сподіваюся, буде введена в експлуатацію в другому кварталі 2018 року. І тоді у нас буде досить енергоресурсів для забезпечення всіх наших потужностей».

«А поки нас дуже хвилює ситуація на Щастянській ТЕС, — продовжує Гарбуз. — Крім того, 1520 абонентів у нас без газу через те, що два місяці тому був пошкоджений газопровід, що проходив уздовж лінії розмежування. Ми просимо  першого віце-прем’єра Кубіва надати нам допомогу з резервного фонду уряду, щоб вирішити цю проблему». Не менш складна на Луганщині ситуація і з питною водою, оскільки основні водогінні споруди знаходяться на українській стороні, а 93% споживачів живуть на іншій. У результаті за воду ніхто не платить. Річний обсяг збитків перевищує 350 тисяч гривень.

Губернатора непокоїть, що через відключення подачі електроенергії  для непідконтрольної території,  там не виконується відкачування шахтних вод, і рівень води в шахтах піднімається. На його думку, в результаті води можуть піднятися і в наших шахтах. «Якщо цим не займатися, трапиться ще й екологічна катастрофа, — каже Гарбуз. І додає: — Якщо гроші за електроенергію, за воду там збираються, то чому це не оплачується тут. Звичайно, ми не кидаємо людей і думаємо, як бути. Але що робити, якщо заборгованість перед ЛЕО (Луганським енергетичним об’єднанням) уже перевищує п’ять мільярдів?».

Луганська область «лідирує» у країні з онкозахворювань, зауважує Гарбуз,  на рік ми втрачаємо до двох тисяч осіб, а на обліку перебуває до 50 тисяч. Лікарі пов’язують це з тим, що вони дізнаються про захворювання на дуже пізній стадії. Тому йдеться про будівництво в області найсучаснішого онкодиспансеру в Рубіжному. Тим паче, що на непідконтрольній території залишилися всі основні майданчики охорони здоров’я. В області щорічно 2,5 тисячі інсультів, і половина цих людей протягом року не виживає. Те ж саме і з інфарктами, яких  1,5 тисячі на рік.

Де область візьме гроші на реалізацію стратегії? Гарбуз розповідає про роботу з міжнародними організаціями — спонсорами. «Бюджетний кошик у нас складається з державної підтримки (трохи більше половини), приблизно 45—47% це будуть свої гроші, та ми вже напрацювали і плідні взаємини з нашими міжнародними донорами. Ці гроші підуть на соціальні потреби (школи, садки, ремонт житла)».  «Сьогодні я звертатимуся до всіх донорів — і нових, і  тих, які з нами вже працювали — і робитиму їм конкретні пропозиції, розповідатиму про підготовлені нами проекти. Нинішній форум — це старт. А фініш, звичайно, важливіший.  І не лише його економічна складова, але і соціальна безпека. Нам потрібно повернути довіру всього світу до України і, певна річ, до Донбасу. Наша область дотується державою. Але сьогодні ситуація змінюється. Бюджет повинен формуватися не зверху вниз і за залишковим принципом. А знизу — вгору. Зараз це ще неможливо. Але я хочу, щоб Луганська область успішно провела децентралізацію. І тоді ми отримаємо потужне внутрішнє джерело фінансування».

«День» запитав у голови Луганської облдержадміністрації, чи можливо будувати якісь мости з непідконтрольною стороною, аби люди продовжували відчувати себе українцями? «Повторюю, я прихильник миру, а не війни, — відповів Гарбуз. — Той, хто шукає миру і хоче побудувати його для людей, повинен спочатку знайти його в собі. Мені в цих питаннях багато що незрозуміло. Проте, у нас є така програма «Луганщина у нас одна». У її рамках я звернувся до дітей, що живуть на нашій території, з проханням намалювати, якою вони бачать Луганщину. Ми отримали понад 10 тисяч малюнків. І що там було? Мама, тато, сонце, чисте блакитне небо. Велику частину цих малюнків ми зуміли передати на непідконтрольну територію. Коли мені вдається звернутися до жителів міст і селищ на тій території, я наполягаю на тому, що лише ми самі спроможні встановити мир на нашій землі».

«Сьогодні нас багато що розділяє. Потрібні контакти між людьми. Ми постійно запрошуємо до нас на оздоровлення дітей з того боку. До 9 травня ми матеріально допомогли всім ветеранам та інвалідам області. І це було для нас і соціально, і політично важливо. Сьогодні покращало становище з абітурієнтами, що вступають до наших вузів із непідконтрольної території. І коли я нині спілкуюся із земляками з того боку, мені кажуть: давай швидше, ми вже стомилися від війни, але ще говорять пошепки».