Загроза внутрішньої «колонізації»

У графічній казці Анатолія Казанського, намальованій 1998 року, не афроамериканець, а внутрішній український клан. Інтелектуальний банкрут, який поводиться як колонізатор на власній землі і з власним народом. Про наслідки їх управління та методи, з якими він продовжує так само відтворюватися при владі, — в сьогоднішніх матеріалах «Дня».

У 1994 році, коли за Лановим (*) відбулась тиха контреволюція, до влади  в Україні прийшли корумпована радянська номенклатура. Усі останні 22 роки вона грабувала країну, міняючи маски і маріонеток. І досі український народ у заручниках цих «осілих бандитів», які привели його до війни і бідності. І народ нібито й хоче скинути з себе це ярмо. Двічі виходив на Майдани. Кров пролив. А нічого за великим рахунком не здобув... Рівень життя стрімко падає. ООН констатував у цьому році: 80% українців живе за межею бідності. Падає і рівень довіри до держави. Президент, який вперше за новітню історію України, переміг на виборах, здобувши підтримку понад половини виборців, зараз ледь долає 10% позначку.

На 25 році незалежності ми дійшли до того, що найкращим варіантом виходу з кризи більша частина населення сприймає «зовнішнє управління» з  легіонерами в уряді.

Приблизну найоптимістичнішу перспективу при тому варіанті, якщо ми залишимо такий же тип поведінки, змалював нещодавно посол США в Україні Джефрі Пайєт назвавши Україну майбутнього «аграрною імперією».

Гадаю, посол додав слово «імперія», аби трохи підсолодити гіркоту пігулки.  Таку країну як наша — з 40 мільйонним ресурсом дешевої робочої сили, добра частина якої має ще й гарні показники якості (освічені, талановиті, працьовиті), вигідним географічним положенням, родючими землями і без власної картинки майбутнього чекає аграрно-сировинне майбутнє. А країна з аграрно-сировинною структурою економіки не може собі дозволити утримувати наукові інститути, якісних державних службовців, чесну міліцію... Все, що їй потрібно — це дешева робоча сила.

* Володимир Лановий — екс-міністр економіки