Закон про ПДВ: бартер помер - хай живе бартер
ПДВ має ту особливість, що підприємству доводиться його сплачувати, навіть маючи самі збитки. Тож, для бюджету він став головним, на сьогодні, джерелом надходжень, а для підприємств, котрі повинні його наповнювати, - основним головним болем.
Ясна річ, що новий закон народжувався в муках і в результаті не уникнув "пологової травми": набирає чинності він з 1 жовтня, але навіть суто технічно опублікувати до середи документ, ухвалений напередодні в п'ятницю, було неможливо. Там паче, що згідно з Конституцією його ще повинен підписати Президент. Тобто підприємствам, попри неодноразові обіцянки уряду й ВР, знову доведеться сплачувати податки за законом, ухваленим заднім числом. Це особливо погано тому, що йдеться, не більше й не менше, як про зміну правил бухгалтерського обліку, причому, як заведено, новий порядок ще нікому до пуття не зрозумілий, а за його порушення вже передбачено штраф. Утім, правовими колізіями наших людей здивувати важко.
Не більше подиву викликає також те, що від намірів ліквідувати пільги на сплату ПДВ не залишилося каменя на камені. Так, за нульовою ставкою сплачуватимуть ПДВ на електроенергію найненажерливіші її споживачі - промислові підприємства: що вдієш, вітчизняний виробник ще за доби соціалістичної індустріалізації звик жити за чужий рахунок, спираючись на політичну підтримку. Збережено також багато інших пільг - як виправданих, так і не дуже. Проте, підраховуючи суми втрат бюджету не варто забувати, що йдеться все-таки не про "живі" гроші - скоріш за все, якщо й не будь пільг, при теперішній ставці податку, держава однаково не побачила б цих надходжень просто через те, що за такого рівня оподаткування занадто багатьом підприємствам просто невигідно працювати.
Є велика підозра, що якби, навіть, удалося змусити всіх без винятку сплачувати разом з іншими податками горезвісні 20%, економіку справді паралізувало б надмірне оподаткування. Хоча довести це непросто: таких експериментів, починаючи з часів "воєнного комунізму" 1921 року, в нас ніхто не проводив. Непрямим доказом може слугувати намір Кабінету Міністрів надавати пільги щодо ПДВ великим капітальним вкладникам, таким як, приміром, "Деу-АвтоЗАЗ".
Але життя бере своє, й у нашій країні воно не завмерло зокрема й тому, що для обділених пільгами залишалися інші "лазівки", такі як обмін товарів і продаж без сплати за товар. Оскільки, досі податок слід було сплачувати лише після надходження сплачених сум ("касовий принцип"), то практично кожне підприємство могло за рахунок несплати переводити "в тінь" частину свого обігу. В недалекому майбутньому такий нехитрий трюк, як приміром віддати товар "лівій" фірмі, а згодом зробити вигляд, нібито вона не розплатилася, вже не пройде: незалежно від надходження грошей на рахунок, податок доведеться сплачувати за фактом відвантажування товару. Зворотним боком цей порядок ударить в тих, хто бере товар на реалізацію - рано чи пізно їм доведеться переказати ПДВ за все добро, яке лежить на складах, аби перейти на новий порядок нарахування та сплати податку.
Таким "чорним" днем мало не стало 1 липня 1997 р., якби потенційні жертви не домоглися відстрочки запровадження нового порядку нарахування ПДВ аж до 1 січня 1999 р. Доти має діяти вельми дивний компроміс: за вибором платника він матиме змогу нараховувати ПДВ або при відвантаженні, або при отриманні грошей. Тобто, чи зберігаються недоторканними головні способи ухиляння від ПДВ? Утім, можливо, відповідь на це й багато інших запитань удасться відшукати в остаточному тексті закону після його оприлюднення.
Попереднє враження - новий закон став таким компромісним, що скоріш за все не викличе революційних змін у поведінці підприємств, а відтак, і в економічній ситуації загалом. Головні його положення, котрі спроможні зламати існуючі схеми, запрацюють лише за рік із гаком - а за цей час і Верховну Раду переоберуть, і уряд може помінятися, і президентські вибори будуть не за горами... Ті, хто опиниться досить близько до влади, зможе пробити для себе нові лазівки. Та й звичайні підприємці, котрим за умов пільгового товарообмінного «безмежжя» несила сплачувати "за себе й за того хлопця", можливо, встигнуть придумати щось новеньке. А поки що на нас чекає цілий рік подальшого поглиблення товарообміну й "тінізації" великої промисловості. Ясна річ, такий компроміс коштуватиме недешево. Скоріш за все, держава намагатиметься відшкодувати ці втрати висмоктуючи останні соки з тих, хто ефективно працює - передусім малого й середнього бізнесу, а також дедалі тугіше затягуючи паски народові.
Чи могло бути все інакше? При збереженні чинної ставки податку багато важливих, впливових і, при цьому, м'яко кажучи, малоефективних галузей опиняться у величезному мінусі й змушені всіма правдами й неправдами об'єднувати зусилля в боротьбі за виживання, як вони його розуміють. Фахівці стверджують, що завдяки пільгам, передбаченим "старим" законом держава отримує лише, приблизно, половину повного ПДВ. Відмовившись від них, можна було б знизити ставку податку вдвічі!
Можливо, справа могла б повернутись інакше, якби в першому проекті закону скасування пільг і перехід на новий порядок нарахування було пов'язане зі зниженням ставки ПДВ до 10%. Можливо, тоді вдалося б мобілізувати на боротьбу з товарообміном, пільгами, а також іншими економічними збоченнями тих, хто мріє спокійно працювати й при цьому чесно сплачувати всі податки - якщо, звісно, вони будуть помірними.
Та ба, за рік, коли питання про запровадження найголовніших положень нового закону знову стоятиме на порядку денному, природний добір може ще більше прорідити їхні лави.
