Зернотрейдерам готують конкурента

«Ми розглядаємо схему експорту зерна з Аграрного фонду через ті механізми, які дозволені законом — чи напряму, чи через державне підприємство», — нещодавно заявив міністр аграрної політики України Юрій Мельник. За його словами, фонд розпочне експорт, щойно з’явиться така необхідність. Експерти впевнені: поява держагента із зернового експорту дозволить підняти або тримати на стабільному рівні закупівельну ціну. Однак, паралельно може викликати незадоволення країн-учасниць СОТ.

Нагадаємо, що в 2008 році Україна експортувала майже 25 мільйонів тонн зерна. У 2009 році очікується близько 17 мільйонів тонн. Минулорічний врожай був рекордно великим, але його якість могла би бути кращою. «Цього року якість покращилася. Сьогодні близько 35% всього зібраного зерна належить до групи А. До групи В — 11%. І 54% — це фураж, — розповідає «Дню» керівник аналітичного відділу консалтингового агентства ААА Марія Колесник і додає: — Минулого року продовольче зерно становило тільки 26%». Нагадаємо, що за новим зерновим стандартом м’яка пшениця (в Україні її збирається найбільше) поділяється на 6 класів і дві групи: група «А» (1—3 класи — продовольча пшениця), група «Б» (4—5 класи) і 6-й клас (корм для худоби).

Якість зерна і далі покращуватиметься, говорить «Дню» президент Асоціації фермерів і приватних землевласників Іван Томич. «53 мільйони тонн — це не рекорд, а початок серйозного виробництва зерна. Потрібно готуватися до 60—80 мільйонів тонн», — говорить він. У перспективі Україна експортуватиме на світові ринки до 40 мільйонів тонн зерна, і державі потрібно не впустити цей шанс. Крім того, державний експорт зерна відкриває шлях до дійсно взаємовигідної зернової кооперації між Росією, Україною та Казахстаном. «У Казахстані монополістом на зерновому ринку виступає держава. В Україні присутність держави в експорті поки що — нуль. Тобто, підводи запряжені у різні пари коней. А спільну політику (між цими трьома країнами на світовому зерновому ринку. — Авт.) потрібно формувати з базою відповідних даних. Якби у нас були структури, які виступали від імені держави, тоді можна говорити про дійсно спільну взаємовигідну зернову політику. В іншому випадку така спільна політика в трьох країнах звучатиме різними мовами», — розповідає Томич.

На його думку, існує два варіанти організації зернового експорту за участю держави. Перший — створення зернових кооперативів фермерами, які експортуватимуть зерно, спираючись на держпідтримку. Кооперативи дозволять аграріям отримувати максимальний фінансовий прибуток за своє збіжжя, а не його частину. Другий напрямок — інтервенції Аграрного фонду на зовнішні ринки. Цей механізм, за словами Томича, з допомогою підзаконних актів вже фактично сформований.

Ризиків від появи експортного держагента Томич не бачить: «Які ризики, якщо фонд закуповує, зберігає і продає зерно зернотрейдеру, а трейдер продає зерно назовні? Якщо поєднати всі ці функції в Аграрному фонді, то він матиме більше вигод. А держава ще більше виграє: не виникатиме питання відшкодування ПДВ, адже експорт здійснюватиме державна компанія. Тому відбуватимуться взаємозаліки».

Натомість директор компанії «Про Агро» Микола Верницький пояснив «Дню», що на практиці це не так просто організувати. «Щоб це зробити потрібно входити у конфлікт із СОТ і приватними зерновими компаніями», — говорить експерт. Сьогодні більшість зернового ринку належить зернотрейдерам, які чітко поділили його між собою. Вийшовши на експортний ринок державне підприємство створить монополію на внутрішньому ринку. За правилами ж СОТ в країні повинна бути вільна конкуренція. Разом із тим, експерт не заперечує, що світова практика знає позитивні приклади держекспорту зерна, зокрема, в Австралії та Канаді. Але в Канаді зернова держмонополія сформувалася ще до входження країни в СОТ. Через це при вступі їй дозволили зберегти діючу систему. Україна вже в СОТ. Тому Верницький не радить сліпо переносити чийсь успішний досвід на терени зовсім іншої України.

Хоч країні й не зовсім вигідно займатися прямим експортом, але ніхто не збороняє проводити міждержавні поставки зернової продукції, розповідає далі директор компанії «Про Агро». Подібні механізми успішно застосовують в Сирії та Туреччині. Тамтешні державні органи, які подібні до українського Аграрного фонду, оголошують міжнародні тендери на закупівлю свого зерна. «Формально — це експорт. Але де-юре — лише постачання зерна в порт під конкретні контракти», — розповідає про перспективний для країни варіант Верницький.

Утім, якщо держава все таки ризикне зайнятися прямим експортом, то їй слід привести до ладу менеджмент Аграрного фонду. «Вони (працівники фонду. — Авт.) можуть займатися експортом. Ніхто ж не говорить, що не можуть. Але перший дефолт, який вони допустять за своїми поставками (через брак досвіду який мають зернотрейдери. — Авт.), означатиме, що надалі з ними ніхто працювати не буде», — пояснює «Дню» Верницький. Тому вже зараз менеджмент фонду повинен наверстати знання як правильно організовувати експортні поставки та логістику, як виконувати угоди з міжнародними партнерами. Крім того, слід пам’ятати: пряма експортна схема працюватиме не в усі роки. Позитивний ефект буде, якщо світові ціни на зерно зростатимуть протягом всього сезону. Це дозволить державі перекрити витрати, пов’язані зі зберіганням зерна. Але ж будуть роки, коли тенденція рухатиметься у зворотному напрямку, і компанія буде збиткова та висітиме каменем на держбюджеті. Дізнатися позицію Аграрного фонду не вдалося, бо його генеральний директор Володимир Іванишин не відповідав на телефонні дзвінки.

Про ризикованість справи добре розуміють і в галузевому міністерстві. «Уявіть: Аграрний фонд виходить на ринок і підписує експортний контракт. Цей ринок дуже конкурентний. На ньому не завжди гарні відносини. Аграрний фонд виконає один контракт на мізерну кількість зерна — на дві-три тисячі тонн. Йому виставлять претензії з якості зерна у любій країні, куди він експортує, арештують рахунки, і що тоді робити?», — говорить міністр Мельник про можливі ризики експортної праці. Тому над експортним механізмом ще думають. «Аграрному фонду за законом надано право створювати держпідприємство. Можливо, потрібно створити державне підприємство, яке з меншими ризиками буде експортувати зерно. Але все це потрібно зважити, щоб не потрапити під подвійне оподаткування, бо між державними підприємствами і фондом повинна відбутися операція купівлі-продажу — а це ПДВ. Платити ПДВ двічі чи один раз...», — розмірковує Мельник.

Опитані ж «Днем» експерти солідарні в одному: додаткових прибутків держава не отримає від експорту зернових. Не державна це справа займатися бізнесом. «Єдине, де держава може виграти, — у питанні повернення ДПВ... Окрім того, політика зернотрейдера — якомога більше зірвати й заробити. А держава проводитиме зовнішню інтервенцію, яка не дозволить знижувати ціну на внутрішньому ринку зерна, де працюють фермери», — називає плюси від державного зерно експорту Томич і уточнює. — Якщо Аграрний фонд підійматиме ціну завдяки експорту, то зернотрейдери теж не будуть спати — вони конкуруватимуть і підійматимуть закупівельну ціну».

КОМЕНТАРI

Юлія ТИМОШЕНКО, прем’єр-міністр України:

— Ось ми зараз ратуємо за те, щоб у нас Аграрний фонд став могутнім монопольним експортером, багато на цю тему лунає думок. Я підтримую те, що йому потрібно дати право експорту, але давайте доведемо справу до кінця хоча б якісного зберігання на наших державних елеваторах. Це соромно, ми зараз знайшли партнерів-експортерів, щоб брати з Аграрного фонду зерно, а його або немає в наявності, або воно такої якості, що з ним піти нікуди — тільки псувати імідж країни на зовнішніх ринках. (УНІАН)

Віктора СЛАУТА, екс-віце-прем’єр-міністра України:

— Аграрний фонд створений для того, щоб проводити товарні інтервенції на внутрішній ринок. Він не може експортувати. Він закуповує тільки пшеницю найкращої якості (продовольчу) та ячмінь. Це не його функція купувати зерно, а потім торгувати ним на зовнішніх ринках. Експорт зернових державою — чергова утопія. В Аграрного фонду немає грошей навіть щоб спочатку закупити це зерно, а потім продавати.

Володимир ЛАПА, керівник групи експертів асоціації «Український клуб аграрного бізнесу»:

— Державний експорт зернових викликає деякі питання. Навіть, якщо постачати зерно на експорт, спочатку потрібно вивчити логістичні складові транспортування, оплачувати перевезення, збільшувати митне оформлення і так далі. Постає й питання ПДВ: якщо Аграрному фонду відшкодовуватимуть, а іншим — ні, то це не конкуренція. Експортний ринок дуже складний, щоб на ньому з наскоку взяти й почати працювати. Для отримання повноцінних прибутків Аграрному фонду достатньо було б створити прозору тендерну процедуру реалізації зерна на внутрішньому ринку.

Олександр ЯРОСЛАВСЬКИЙ, керівник проектів Української аграрної конфедерації:

— Зараз ходять чутки про створення державного агента з торгівлі зерном на зовнішніх ринках. В Україні вже було подібне підприємство — ДАК «Хліб України». Але чомусь так трапляється: де державні гроші, там усе збиткове. Я ні на що не натякаю, просто так уже виходить. В принципі ж, і без державного агента експортери демонструють непогані показник роботи. Але чи більша буде конкуренція на зерновому ринку — тим краще для аграріїв. У той же час, держава не повинна займатися бізнесом. Її парафія — перерозподіляти доходи, підтримувати соціальні програми та регулювати тарифну й цінову ситуацію на ринку.

Плюс від появи такого держагента — з ринку знімуть значну частину зерна, що дозволить зберегти внутрішню закупівельну ціну на досить великому рівні. Разом із тим, не варто забувати, що державне підприємство завжди залишатиметься у виграші. І будь-якому підприємству, яке торгуватиме зерном, буде важко конкурувати з державним. Адже державне матиме підтримку на всіх рівнях. Тобто, у разі появи державного агента з експорту зернових, конкуренції як такої не буде. Воно займатиме монопольне положення на ринку. Позитив від його появи полягає ще в тому, що держава за деякими параметрами задаватиме тон на ринку — у величині тарифів на зберігання, обробку та сушіння зерна.

На мою особисту думку, функціями експортера варто було б наділити Аграрний фонд. Паралельно організувати дуже жорсткий контроль ревізійного управління за його діяльністю. Як тільки фонд почне проводити зовнішні торговельні операції, одразу з’явиться дуже широке поле для зловживань.