Життя в борг – коротке-2

Продовження. Початок статті читайте в №11 від 25.01.2017 р.

3. ПОСЛАБЛЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ У ТРУДОВОМУ КОДЕКСІ

В проекті Меморандуму з МВФ йдеться про «прибирання обмежень, що містяться в Трудовому кодексі», «обмеження кола «захищених категорій» працівників», «перегляд Трудового кодексу для виключення з нього суворих норм» та ін.

Неоліберальна ідеологія, на якій грунтується Меморандум із МВФ, розглядає державне регулювання як невиправдане втручання в дію «вільної руки ринку». Але ми ж не збираємось рухатись в бік соціал-дарвінізму?

Пропоную згадати революційний для того часу законодавчий акт Британського парламенту 1819 року, який обмежував дитячу працю на бавовняних фабриках — повністю забороняв працю «молодших» дітей (до 9 років) та лімітував тривалість робочого дня для «старших» дітей (10—16 років) 12-ма годинами. Тоді опоненти цієї ініціативи заявляли про посягання на священність «свободи угод» і про руйнування самих засад вільного ринку. «Праця має бути вільною!» — палко заявляли вони в парламенті під час розгляду законопроекту.

Такі соціально-орієнтовані країни, як Норвегія, Данія, Швеція, Фінляндія входять у першу десятку за рейтингом щастя населення (World Happiness Report 2016), Україна ж посідає лише 123-є місце з 157-ми.

Ці країни також займають одні з найвищих позицій в світі за Індексом людського розвитку (ООН). Реальний ВВП на душу населення цих скандинавських країн у 5—7 разів вище, ніж в Україні, очікувана тривалість життя, яка є важливим показником якості життя, на 8—13 років довша, ніж в Україні, видатки на охорону здоров’я на душу населення у 5—9 разів більші, ніж у нас. І їхня історія — це жодним чином не про відмову від захисту прав громадян чи соціал-дарвінізм, який нам нав’язують неоліберали.

4. СУВОРЕ ОБМЕЖЕННЯ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖБЮДЖЕТУ НА МІНІМАЛЬНОМУ РІВНІ

У наступні два роки дефіцит держбюджету планують обмежити на рівні 2,5% та 2,25% відповідно.

Ви скажете, хіба ж це погано, коли видатки і доходи бюджету збалансовані? Сьогодні, під час економічної депресії та військової агресії, така фанатична економність — це критична загроза. Бо це зв’язує руки нашому уряду та Нацбанку, унеможливлюючи проведення масштабної стимулюючої економічної та експансіоністської монетарної політики.

Під час Другої Світової війни, коли американській економіці було як ніколи складно, і коли вже були зроблені висновки з Великої депресії, подивіться, як діяв уряд США! Чи вони займалися «макрофінансовою стабілізацією», зменшенням державних видатків або мінімізацією бюджетного дефіциту? Ні, вони рятували економіку! Жорстко, рішуче та цілеспрямовано підвищували роль держави в економіці.

Коли домогосподарства втратили здатність наповнювати економіку грошима, а приватні інвестори перестали вкладати на перспективу — на «поле гри» вийшла держава. Тимчасово замістивши приватний капітал, держава не дала економіці обвалитись, не дала країні втратити промисловість, не дала суспільству втратити довіру. На початку 1940-х років частка державних видатків (споживчих та інвестиційних) в економіці США зросла втричі (!) — до 40—45% проти традиційних 14—15% попереднього десятиріччя. Завдяки цим безпрецедентним заходам економіка продовжувала зростати навіть під час війни. Але як тільки приватний сектор став піднімати голову, держава змінила економічну політику та стала поступово зменшувати власну роль в економіці, віддаючи збережене «поле гри» приватним інвесторам та споживачам. ВВП продовжив зростати, а держава сфокусувала подальші зусилля на глобальній торговій експансії.

Ця державна інтервенція в економіку стала можливою завдяки масштабній емісії державних боргових цінних паперів Казначейства США. Уряд США зробив це цілеспрямовано, не зважаючи на «побічні наслідки» у вигляді рекордного дефіциту державного бюджету, який тоді перевищив 25%.

Україні сьогодні треба скористатися досвідом США і випустити нові державні середньотермінові боргові цінні папери — облігації розвитку. І зробити так, щоб корпоративний сектор та банки придбали їх, здійснивши свій внесок у порятунок країни. Тоді не треба буде витискати останні соки з малих підприємців, обкладати працюючих пенсіонерів податками чи ще глибше залазити в «боргову яму» закордонних кредиторів. Це реальна альтернатива «стабілізаційним» закордонним кредитам.

5. ОБМЕЖЕННЯ ІНФЛЯЦІЇ ЯК ГОЛОВНА ЦІЛЬ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ

Проект Меморандуму з МВФ передбачає інфляцію на рівні 8%, 6%, 5% на найближчі три роки.

Виглядає привабливо, хіба така низька інфляція це погано?

По-перше, це практично недосяжні показники навіть для найбільш жорсткої монетарної політики. По-друге, спроба досягти таких рівнів інфляції, з тих стартових позицій,на яких ми сьогодні знаходимось, означатиме штучне «заморожування» економіки.

На що схожа ця «політика»? Уявіть, що у хворого висока температура, він багато пітніє. І щоб він не пітнів, йому не дають пити води і взагалі збираються помістити в холодильник!

Краще мати інфляцію 10—15% і розвивати промисловість, скорочувати безробіття, збільшувати експорт, піднімати ВВП та доходи громадян, ніж, намагаючись досягти 5%-ї інфляції, ставити країну на коліна та нищити її промисловий і підприємницький потенціал.

Подивіться на середньорічні показники (за даними Світового банку) Туреччини у 2002—2006 рр. (початок нової економічної політики Ердогана): інфляція — 20%, ріст ВВП — 7,2%. Або візьміть ці ж показники в Польщі 1994—1997 років (нова економічна політика Колодка): інфляція — 24%, ріст ВВП — 6,2%. Стартові умови у них тоді були схожі на наші теперішні.

Монетарна політика Нацбанку «висушує» українську економіку, перетворює її на фінансову пустелю. «Фінансова глибина» економіки (співвідношення кредитів до ВВП) зменшилась у півтора рази — з 74% до 49%. Кредити в Україні одні з найдорожчих в світі. В ренкінгу Світового банку за вартістю кредитів ми восьмі з кінця, між Угандою та Гондурасом! Меморандум із МВФ, по суті, пропонує не тільки законсервувати, а ще й поглибити ці тенденції.

Для кардинального виправлення ситуації мандат НБУ має бути удосконалений, як запропоновано нами у законопроекті №5303. Щоб Нацбанк, за кращим світовим досвідом, спрямовував монетарну політику на:

а) реалізацію потенціалу довгострокового економічного зростання;

б) забезпечення цінової і курсової стабільності гривні;

в) забезпечення помірного рівня довгострокових відсоткових ставок;

г) сприяння максимальній зайнятості населення.

Так, врешті-решт, законодавчо змусимо НБУ працювати на економіку, а економіку — на кожного громадянина України!

6. ЕКОНОМІЯ НА МЕДИЦИНІ ТА ОСВІТІ ДЛЯ ЗНИЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ

Проект Меморандуму з МВФ містить зобов’язання України: «...ми прискоримо фіскальні структурні реформи у т.ч. шляхом проведення медичної та освітньої реформи для зменшення розміру державного сектору».

Іншими словами, ми обіцяємо жорстко економити на медицині та освіті! Замість того, щоб перебудовувати і розвивати їх на ефективних засадах, будемо на них економити. Взагалі-то, ті, хто вписав це в Меморандум — справжні манкурти!

Треба раз і назавжди перестати реформувати такі стратегічні сфери, як освіта, наука чи медицина бюджетним законодавством та кредитними угодами на кшталт Меморандуму з МВФ. Сьогодні видатки на охорону здоров’я в Україні й так на одному з найнижчих рівнів у світі.

Якщо відкладання вивчення таблиці множення в школі на кілька років... виключення з обов’язкової програми математики, фізики, хімії... зменшення навчального навантаження та послаблення системи оцінювання — це «освітні реформи», то мета їх тільки одна — поступова деградація нації та закріплення за Україною статусу сировинної колонії.

Не можна в гонитві за «економією» руйнувати фундамент, бо потім не буде на чому дім будувати! Освіта має бути складною, цікавою та корисною, а не дешевою, спрощеною та вихолощеною. Чи, може, компрадори від влади хочуть готувати в українській школі виконавців для сировинної економіки, не здатних системно та критично мислити?

7. СУТТЄВИЙ ПЕРЕГЛЯД/ЛІКВІДАЦІЯ СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ

Насправді «спрощенка» — одна з найуспішніших законодавчих новацій України за всі часи незалежності, вона дала ковток свіжого повітря сотням тисяч малих підприємців та можливість постати на економічній мапі країни і забезпечити роботою себе та багатьох навколо себе.

Нам нав’язують міф, що спрощенці платять несправедливо низькі податки і податкове поле треба «вирівнювати». Але якщо проаналізувати сплату податків платниками ПДВ на загальній системі оподаткування та спрощенців, що сплачують ПДВ (3 група: 3% від доходу та 20% ПДВ), то виявляється у спрощенців відношення сплаченого ПДВ до валового доходу в середньому по економіці більш ніж УДВІЧІ вище, ніж у платників на загальній системі.

Іншими словами, спрощена система вдвічі (!) ефективніша за загальну з наповненнябюджету, адже немає сенсу «роздувати» обороти підприємства (формуючи фіктивний податковий кредит), коли за кожен оборот платиш 3%.

Тому відміняти сьогодні «спрощенку» — безглуздя і злочин проти економіки. Колись ми, безумовно, замінимо нинішню «спрощенку» на більш комплексну та ефективну систему: запровадимо спеціальну «кастомізовану» систему оподаткування для креативних індустрій (у т.ч. ІТ); іншу, ще більш «легку» і зі стартовими податковими канікулами — для мікропідприємців та самозайнятих; створимо потужні інвестиційні стимули, такі, як звільнення від оподаткування реінвестованого прибутку та ввезення виробничого обладнання; введемо податкові стимули для інвесторів у нові виробництва, науку та хай-тек через механізм індустріальних парків; встановимо податкові вирахування на енергоощадність, освіту та інші соціально бажані витрати для громадян. Але то буде вже інша історія. А поки того немає, руйнувати «спрощенку» не дамо!