Зрозуміти. I пробачити?

Верховна Рада ухвалила в першому читанні проєкт закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (№2179). Документ має підвищити ефективність системи протидії відмиванню коштів та боротьби з фінансуванням тероризму шляхом упровадження положень міжнародних стандартів боротьби з цими негативними явищами.

Згідно з текстом документа, збільшується порогова сума і зменшується кількість ознак для обов’язкового звітування про фінансові операції, про які банки, страховики, кредитні спілки, ломбарди, біржі, платіжні організації та інші фінансові установи зобов’язані були повідомляти Держфінмоніторинг. Цей обов’язок залишається, але треба повідомляти про такі фіноперації на суму більш як 400 тисяч гривень (нині це 150 тисяч гривень). Також пильно стежитимуть «за готівкою, переказом грошей за кордон та клієнтами з держав, що не виконують рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, які провадять діяльність в антилегалізаційній сфері».

У законопроєкті чітко обумовлено розміри максимального штрафу для банків та фінансових установ, яких визнають винними у відмиванні. Він становитиме 10 мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян саме за системні порушення, а не поодинокі зловживання (для інших осіб   — до мільйона неоподатковуваних мінімумів).

«День» звернувся за оцінкою цієї законодавчої ініціативи до експерта у темі протидії відмиванню коштів, ексзаступника Держфінмоніторингу Андрія КОВАЛЬЧУКА. Чотири роки тому Андрій написав для «Дня» матеріал про неефективність служби, в якій працював, який вийшов з заголовком «Гра в імітацію».  Поінформовані джерела стверджують, що за цей текст він поплатився кар’єрою, й до тепер потерпає від інформаційних атак проти нього.

— Сьогодні в суспільстві знову активно пропагується ідея податкової амністії, голова профільного Комітету ВР заявляв, що відповідний законопроєкт передбачає загальну ставку податків 5% та знижену у 2,5% — при інвестуванні в ОВДП. Як ви оцінюєте цю ініціативу — з точки зору ефективності держави у протидії «відмиванню» брудних грошей?

— Я згадую, що в Україні ще з 90-х років періодично виникають ідеї податкової амністії або легалізації капіталів. У цьому контексті, я звернув би увагу на два моменти. Перше, для України ( і ми про це говорили) важливо розрізняти поняття «відмивання» та «легалізація» коштів (в Україні законодавець ототожнив ці два терміни), оскільки в усьому світі цим поняттям надається чітке визначення. Адже «відмивання» брудних коштів — це завідомо кримінальне карне діяння. «Легалізація» ж тіньових доходів у багатьох державах відбувається за сприяння та заохочення влади, оскільки легалізація, при необхідній організації (як показує світовий досвід), може стати відчутним інвестиційним джерелом.

Друге, чому і на підставі яких розрахунків планується застосовувати понижену ставку так званої податкової амністії при інвестуванні в ОВДП? Наприклад, не так давно, правоохоронні органи «відрапортували» суспільству про повернення до бюджету величезних мільярдних сум, які нібито були інвестовані колишніми високопосадовцями саме в інструмент ОВДП (йдеться про кейс з секретним рішенням Краматорського суду щодо спецконфіскації 1,5          млрд доларів США). І зараз теж ми чуємо про те, що і далі цей високодохідний інструмент може бути використаний з метою незаконного збагачення. Тому, для мене, є досить незрозумілим, чому така пільгова податкова ставка саме для цього фінансового інструменту.

— А чи бачите ви необхідність у створенні Бюро фінансових розслідувань, про що говорять сьогодні у владі?

— Ідея цікава, але вже потрібно буде робити довідник з правоохоронних і контролюючих органів створених за останні роки.

Якщо серйозно, то в тому проєкті який підготовлений до другого читання є питання, чи дійсно це буде єдиний правоохоронний орган, що опікуватиметься фінансовими злочинами. Якщо так, то чому його не інтегрувати з іншими структурами, що займаються тими ж проблемами? Наприклад, у Державній службі фінансового моніторингу є цілий департамент фінансових розслідувань, який би прекрасно вписався в роботу Бюро.

— До речі, про фінансовий моніторинг, якщо почитати новини на сайті цього державного органу, то складається враження, що майже щодня там виявляються різні схеми і оборудки. Ви тривалий час були першим заступником голови цієї служби чи стежите за роботою колег? Як її оцінюєте?

— Знаєте, дуже непросто відповісти на таке питання. Це цікава служба, в якій я отримав великий досвід. Дуже мало інформації про роботу цієї структури, й ще менше розуміння у суспільства, що ця служба може і повинна робити.

Якщо дуже коротко — законодавець надав Держфінмоніторингу величезні можливості зі збору і аналізу величезного масиву інформації про фінансові операції як фізичних, так і юридичних осіб, також закон надає можливість керівнику Державної служби фінансового моніторингу приймати рішення про зупинення (блокування) та розблокування відповідних підозрілих трансакцій. Є і інші інструменти. Але головне полягає в іншому. Чи помітило суспільство, що відмивання або виведення коштів за кордон стало менше? Якщо проаналізувати кінцевий результат у роботі цієї служби, навіть за даними з відкритих джерел 2/3 усіх матеріалів служби не знаходять свого підтвердження у правоохоронних органів.

Чи перевіряв хтось, як часто, на яких юридичних підставах виносяться рішення про блокування тих, чи тих операцій і який відсоток із заблокованих Держфінмоніторингом сум продовжується у судах?

Тому я переконаний, що українська громадськість і в подальшому буде з сумом спостерігати за виведенням мільярдних сум з національної фінансової системи.

— Чому? Яким чином контролюється ця проблема з боку держави?

— Ніяк не контролюється. Фактично це служба, яка є «монополістом» з використанням (або невикористанням) інформації про фінансові операції. Законодавець їй надав такий захист, він має назву «таємниця фінансового моніторингу». При цьому, жоден правоохоронний чи контролюючий орган не може перевірити законність та об’єктивність рішень керівництва Держфінмоніторингу щодо вибору об’єктів розслідування, повноти розкриття інформації і головне — якості матеріалів, що передаються до правоохоронних органів.

Свого часу я вирішив піти зі служби, саме через світоглядне несприйняття підходів, які нав’язуються в службі. Наведу лише один приклад, 2016 року виходить програма журналістських розслідувань Деніса Бігуса «Наші Гроші», яка має назву «Солодке життя фінансової розвідки». В цьому розслідуванні журналістами наведені конкретні факти можливих зловживань працівників служби. Я не мав можливості перевірити усі наведені факти (оскільки більшість звинувачень стосувались голови служби і його заступника), але по одній особі, яка згадувалась у зазначеній вище програмі, я зміг знайти підтвердження, дійсно ця людина не вказала у своїй декларації земельну ділянку, яку знайшли журналісти і яка їй дійсно належала.

— Останнім часом ми бачимо багато гучних скандалів у банківській системі, з чим це пов’язано?

— Я пригадую слова одного поважного генерала, — «що отримання кінцевого результату у вигляді судових вироків залежить від якості зібраної правоохоронцями доказової бази». На мою думку, в цьому контексті правоохоронні органи мали б всебічно проаналізувати діяльність (чи бездіяльність) посадових осіб тих державних органів фінансового контролю, які законом уповноважені і мали б запобігати та боротися зі злочинами в банківській системі. Знову ж наведу один єдиний приклад. Ми бачили і чули багато розслідувань щодо підприємств оборонно-промислового комплексу, але мало хто знає, що в наглядовій раді Укроборонпрому 5       років був представник Державної служби фінансового моніторингу. І це жодним чином нікому не заважало. Тому якщо такий стан справ всіх влаштовує, то, мабуть, це державна політика.

— Андрію, коли я готувалась до нашого інтерв’ю, помітила, дивний сплеск інформаційної активності на так званих одноденних сайтах про вас та ваше особисте життя. Як ви реагуєте на цю медіахвилю? З чим її пов’язуєте?

— Мені відомо, що ці матеріали публікуються за кошти і зважаючи на «змістовність», надиктовуються однією людиною. Єдине, що дивує, що реальний автор цієї глупості є керівником центрального органу виконавчої влади, тобто ототожнюється (на жаль) з цим урядом. Паралельно ця людина намагається впливати, щоб мене кудись не призначали, чимось не нагороджували. У нього нічого не виходить і, найімовірніше, він таким чином намагається компенсувати своє невдоволення.