Навіщо їм потрібна ця огорожа?

Початок теми на 1-й шпальті

— Огорожі не потрібні біля Верховної Ради, жодна огорожа не має відділяти депутата від виборця. Хоч би який був виборець — чорнобилець, афганець, представник сільського господарства, промисловості — не повинно бути ЖОДНИХ огорож, — сказав кореспондентові «Дня» регіонал Володимир Макєєнко. — Ось ми ухвалимо закон про мішану систему, й депутат піде до виборця, в мажоритарний округ. Навіщо йому огорожа? Можливо, це потрібно апарату Верховної Ради? То це інша справа.

А ось інший регіонал, Олександр Єфремов, переконаний, що за акціями під Верховною Радою і Кабінетом Міністрів стоять окремі політики, які братимуть участь у парламентських виборах 2012 року. Про те, що радикальні угруповання виконують політзамовлення, говорить і глава Української спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький. Натомість бютівці в приватних розмовах цілком серйозно переконують, що ці акції організовують... самі регіонали. Мовляв, у них там відбувається внутріпартійна боротьба — Льовочкін проти Азарова.

Зауважимо, що протестувальників активно підтримують депутати Олег Ляшко і Наталія Королевська. (Остання веде дедалі самостійнішу політичну лінію, чим дуже дратує багатьох своїх однопартійців.) Утім самі протестувальники намагаються дистанціюватися від усіх політичних сил. Мовляв, ми самі по собі.

Але хоч би як там було, хоч би хто людей організовував, є одна проста істина: поки стоїть огорожа, завжди знайдуться ті, хто хоче її зламати, знести й повалити... Це може перетворитися на своєрідну народну забаву — валити огорожу перед Верховною Радою. Якщо огорожу не повалили — вважай, що акція не вдалася. У ХХІ столітті принцип «не пущать» вже не працює...

ДО РЕЧІ

Утім, як виявилося, огорожа потрібна не лише апарату Литвина. Поганий приклад заразливий. Полтавська влада теж вирішила сховатися за огорожею. Хоча вчора там очікуваного штурму не було: демонстранти хоч і висловлювали незадоволеність огорожею, що виникла перед облдержадміністрацією, але не робили спроб її знести. Мітинг, на якому різко критикували політику нинішньої влади, закінчився мирно.

КОМЕНТАРІ

«Не робіть із міліціонера ворога!»

Володимир БАТЧАЄВ, колишній працівник служби дотримання прав людини у МВС, член правління Асоціації українських моніторів дотримання прав людини у діяльності правоохоронних органів:

— Те, що міліцію останнім часом масово залучають до охорони громадського порядку під час проведення народних акцій протесту, у працівників правоохоронних органів викликає подвійні та суперечливі емоції. З одного боку, їх дратує керівництво, яке, всіляко страхуючись від можливих негараздів, «виганяє» на вулицю стільки міліціонерів, що їх у декілька разів більше, ніж самих демонстрантів. Ці всі цілодобові посилені варіанти несення служби, тривале очікування в автобусах (а раптом щось станеться), блукання у цивільному одязі поблизу мітингів настрій рядовим міліціонерам не поліпшують. Тим більше, що вони дуже добре розуміють, хто насправді винен у тому, що люди виходять на майдани і протестують, оскільки, на відміну від своїх керівників, живуть в одних із нами умовах.

Проте правоохоронців так само дратують і самі мітингувальники — мовляв, чого вони вдома не сидять, все рівно нічого не змінять, а я через них родину практично не бачу. Це психологія — людина, інколи підсвідомо, спрямовує свій негатив на зовнішній подразник, а не на реальну причину біди.

І, на жаль, дуже часто цьому сприяють дії самих протестувальників — вони ображають міліціонерів, намагаються застосувати до них силу тощо. І тим самим створюють у свідомості правоохоронців образ мітингувальника-ворога, а з ворогом, самі розумієте, міліціонерів вчать діяти максимально жорстко, навіть жорстоко.

На мою думку, опозиція або ті сили, які організовують акції протесту, діють щодо міліціонерів неправильно. Слід пригадати історію — більшовики тому й перемогли, що активно проводили пропаганду й агітацію серед солдатів, матросів і цим схилили їх на свій бік. Зараз таку роз’яснювальну роботу необхідно проводити серед співробітників міліції, в тому числі й серед офіцерів середньої ланки. Причому, не тільки безпосередньо на мітингу закликати: «Міліція, ви наші діти, не вбивайте нас!», — а постійно й цілеспрямовано проводити роботу серед правоохоронців. На акції протесту подібні заклики, як правило, неефективні — міліціонер прийшов на службу, стоїть у шерензі своїх товаришів, на нього дивиться начальник, і за таких умов він ніколи не відкине свого кийка вбік і не піде брататися з протестувальниками. На акції протесту більш доцільно звертатися до правоохоронців із закликом: «Ми розуміємо, що ви не хочете залишитись без роботи, а тому змушені виконувати накази, але, виконуючи їх, пам’ятайте, що навпроти вас — люди. Не дійте жорстоко, не бийте і не калічте людей!» Це набагато ефективніше, ніж закликати міліціонерів при їх керівниках до непокори або скандувати «Менти-кати!». Це тільки озлоблює і з фрази осуду перетворюється у настанову для дії.

На ситуацію можливо вплинути лише попередньою роботою зі свідомістю правоохоронців, а для цього потрібні певні кошти, певні агітатори, які проводили б цю роботу в міліцейському середовищі, на форумах, через засоби масової інфрмації. До речі, є їхній форум, де вони проблемні питання обговорюють. Там вони кажуть такі ж самі речі, як і ми з вами. І навіть більш радикальні. Кажуть, що «за такі гроші я бити свій народ не буду», що їх примушують до зловживань...

Всі правильно розуміють і правильно кажуть, що правоохоронці стали заручниками політичної нестабільності, цю ситуацію треба міняти, але поступово, діючи дуже кваліфіковано, грамотно та цілеспрямовано. На жаль, опозиція, активісти, які організовують ці акції, цим не займаються. «Міліція з народом» — це правильний для правоохоронців месседж, але для того, щоб він став реальністю, треба працювати, треба готувати відповідне підѓрунтя, треба й саму міліцію до цього підштовхнути.

«Біда, якщо вони виконують злочинні накази»

Михайло ВАВРИН, депутат Львівської обласної ради, полковник міліції у відставці:

— У міліції служать люди, які від самого початку знають, що будуть наражені на небезпеку. Зрештою, складають присягу. Біда, якщо вони виконують злочинні накази. Я, міліціонер із 36-річним стажем, можу розповісти про події 11 жовтня на Хрещатику, коли екіпіровані до зубів міліціонери кидалися на мирних людей, які просто хотіли висловити свою позицію, бо не погоджуються з нинішньою владою в особі судді Кірєєва, котрий виніс, на їхню думку, незаконне рішення щодо Юлії Тимошенко. Міліціонери тоді багатьом завдали тілесних ушкоджень, в тому числі й мені. Мене викинули за парапет, порвали куртку, били по ногах. Там багатьох били. Це велика особиста трагедія для мене як полковника міліції, як громадянина України. Не врятувало навіть моє міліцейське посвідчення.

Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси, Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів