«Головні герої року — всі люди, які роблять свою щоденну роботу не з примусу, а з натхненням»

В Україні триває війна на сході, й це є головним викликом для суспільства. На тлі певних позитивних кроків 2017-й запам’ятався, зокрема, «безвізом», частковим покращанням соціально-економічного рівня життя, успіхами на спортивній та культурній аренах; саме антитерористична операція та порушення прав людей в окупованому Криму стали в році, що минає, «маркерами» відчуття того, на яке майбутнє для країни спрямована політична та інтелектуальна еліти.

Традиційно ось уже понад 10 років «День» пропонує нашим читачам разом із нами підбити підсумки року, що минув, і дивитися в наступний. Експерти «Дня» вкотре зробили зріз часу нашого, без сумніву, історичного періоду, в якому українці випробовуються не лише на міцність, а й на спроможність виправдати згадану фразу, що прописана в паспорті держави.

Отже, наприкінці року наші автори, постійні читачі, партнери та експерти відповіли на три запитання, і в такий спосіб сформували «мозаїку» життя країни за 2017-й.

Переконані, вам цікаво буде з ними ознайомитися.

1. Чим рік, що минає, став для вас особливим?

2. Кого вважаєте героєм і антигероєм-2017?

3. 2017-го наша редакція відзначила 15-річчя Бібліотеки «Дня». Яку саме книгу з нашої Бібліотеки Ви б могли відзначити й рекомендувати іншим?

Богдан ТИХОЛОЗ, літературознавець, публіцист, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка:

1. 2017-й став для мене роком щасливих змін.

Насамперед — не стримаюся, поділюся радістю! — Бог подарував нам із дружиною ще одну донечку, Дарусю. А я не знаю важливіших і щасливіших подій, аніж народження дітей. Хай українців та українок стає дедалі більше!

Окрім того, цьогоріч я очолив (за результатами конкурсу) Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка, тепер більше відомий як #ДімФранка. Для мене це — великий експеримент, не тільки в сенсі зміни місця праці (досі вся моя трудова біографія була пов’язана з alma mater — ЛНУ ім. Івана Франка), а передусім з огляду на новий фронт робіт та новий майданчик для реалізації творчих ініціатив. Стисло: музей я мислю не як саркофаг «великого Каменяра», а як відкритий простір пошуку й діалогу, місце сили й натхнення, де вирує інтелектуальне й мистецьке життя і твориться сучасна культура. Певна річ, усе це — під знаком Франка, великого експериментатора й вічного революціонера, який заслуговує на те, щоб стати новим національним брендом, а не лише обличчям 20-гривневої купюри чи класиком із засмальцьованої шкільної хрестоматії.

2. Головні герої року для мене — всі ті люди, які роблять свою щоденну роботу не з примусу, не задля відплати, а з натхненням, пристрастю, іскрою в очах і вогнем у серці. Саме вони — відомі й невідомі, імениті і безіменні, заслужені й зовсім юні — творять майбутнє моєї країни. Без пафосу й апломбу, зате з вірою й надією.

Антигерої ж — наші лінощі й заздрощі, комплекси й стереотипи, які заважають нам добре робити свою справу і йти вперед, незважаючи на перешкоди.

Відповідь, може, й дещо абстрактна, зате чесна. Бо герой і антигерой (обидва!) — у кожному з нас. Питання лише, хто переможе ;).

3. З усієї (чималої вже!) Бібліотеки «Дня» — взірця інтелектуальної відповідальності шанованого видання перед своїми читачами — я виділив би для себе і тих, хто мені довіряє, передусім дві серії «золотої класики» української публіцистичної думки — «Бронебійна публіцистика» та «Підривна література». У тоненьких книжечках, що склали цю «міні-бібліотеку» української національної ідеї, — квінтесенція світоглядних шукань провідних мислителів нашої минувшини і, за Франком мовлячи, «школа політичного думання» для нас, сьогоднішніх.