Про роль Півдня в соборницьких процесах

Нещодавно в Одесі вийшла друком книга «Південна вісь Соборності: націєтворчі процеси в Українському Причорномор’ї». В ній розглядаються маловідомі аспекти життя Українського Причорномор’я у контексті українського націєтворення (наприкінці XIX – у першій половині XX ст.). Систематизувавши широке коло письмових джерел, автор подав нові факти з історії Півдня України. Читач, який замислюється над питанням, чи розгортався в Одесі націєтворчий рух, знайде у книзі вагомі аргументи на підтвердження цієї тези, побачить прояви цього процесу у різних напрямках: церковно-релігійних, просвітницьких, освітніх, громадсько-політичних та мовних.

У цій науковій праці спростовуються поширені міфи та стереотипи про питання націєтворчості, зокрема про неукраїнськість південних міст, про споконвічну російськість регіону, про створення української культури більшовиками у 1920-х роках.

Про мету, яку ставив собі цим виданням, «Дню» розповів автор книги, доцент, кандидат історичних наук Олександр МУЗИЧКО.

- Я хотів показати, що в Одесі є історики-україністи, які включають історію міста в загальний контекст історії України та подають розвиток Одеси як частини українського культурного простору, - говорить пан Олександр. - Мета книжки – показати місце Півдня України (Миколаївщини, Одещини та Херсонщини) в соборницьких процесах. Такої літератури доволі мало. Єднання ЗУНР і УНР, яке ми святкуємо кожен рік, - це тільки маленький епізод Соборності. По-перше, саме по собі це поняття не тільки територіальне, але й духовне. По-друге, Соборність передбачає не тільки Захід і Схід, у цей процес включені ще Північ та Південь. У назві використане поняття «Південна вісь» - тобто ще одна вісь, яка тримає Соборність.

Мій читач має бути знайомий з історією України в цілому. Я додаю нові факти до цієї бази, і майже не повторюю те, що вже відомо. Навіть для спеціалістів історії України та історії Одеси деякі факти є абсолютно новими. Крім того, подаються неординарні фотокартки – портрети маловідомих людей, деякі публікуються вперше. Однак я намагався, щоб книга була написана доступною мовою, у стилі, що поєднує науковість і публіцистичність. На презентаціях читачі іноді були зовсім несподівані. Російськомовна категорія людей, яка мало що знає з історії України, тягнеться до цих знань через історію міста Одеси.

-Можете охарактеризувати стан нашої нації зараз?

-Настрій в мене достатньо песимістичний. Ми постійно хочемо вибудувати фізичний кордон з Росією, але фактично не будуємо ніякої мовно-культурної межі з нею. І це розуміє невеликий відсоток населення. По-друге, в країні засилля російських товарів. Але найстрашніше, що мене хвилює як викладача, - повне засилля російсько-орієнтованих викладачів, зокрема в Одесі. Зараз серед молоді піднявся патріотизм, але ж їх навчають викладачі, яким все одно, буде Україна існувати чи ні.

Наше суспільство колись має визначитись, що ж ми будуємо. Зараз в нас є двовекторність, яка відображена в гаслі "Україна єдина. Украина единая страна". Як на мене, досягнути єдності через двокультурність, двомовність та під час постійного тиску з боку Росії Україні не вдасться. Тільки національно орієнтована Україна має якісь шанси. Люди, які розуміють цю ситуацію, мають гуртуватися та допомагати один одному. Зараз активізувалась діяльність музичних колективів та волонтерських організацій. Це є цеглинки нації. Але нема впевненості, що всі ці паростки не загублять, якщо не відбудеться кадрове очищення влади та очищення культури.

-Чи відбулися якісь зрушення в ситуації на Півдні України в порівнянні з XIX та XX століттям?

-Трагічно, що ми взагалі порівнюємо початок XX століття і сьогодення. Зрушення, звісно, є. Трохи збільшилася кількість україномовних людей, кількість української літератури та газет. Виріс і рівень розуміння української мови. Але це відбувається не в тій прогресії, яка мала б бути. Поступово приходить усвідомлення того, що Одеса є частиною України хоча б у територіальному плані. На початку 90-х, в 2004 та 2005 роках були дуже добрі перспективи, щоб зламати негатив по відношенню до України - рішучими реформами, підтримкою української культури, але Україна їх пропустила.

У книзі наводиться приклад Костянтина Литвиненка - комерсанта, бізнесмена початку XX сторіччя, який мав магазин в центрі Одеси. Вивіски були написані українською мовою, комерсант розмовляв з покупцями також українською. І це був не інтелігент, а пересічний діяч. В книзі свідомо наводяться приклади неелітарного, бо українська мова насправді завжди була народною.

І в Одесі сучасній, навіть русифікованій, це також помітно. Достатньо піти на «Привоз» або «Новий Ринок». Коли з людьми спілкуєшся українською мовою, відчувається, що є великий пласт української культури. Але він дуже приспаний, його треба розбудити, а цим мало хто займається - ось у чому вся біда. В українців немає проблеми з незнанням мови, у них є проблема гідності, вони соромляться нею розмовляти. Якщо б не це, то українське море вже залило б Одесу.

-Яких висновків ви дійшли, написавши роботу?

- Кількість адептів української національної ідеї в українському Причорномор’ї була більшою, ніж це вважається в історіографії. В Одесі була більшою ступінь боротьби за українство, більша кількість охочих навчатися українською, ніж це раніше вважалося. В суспільному дискурсі ми маємо постійно казати, що в таких містах, як Одеса, завжди був великий український компонент.

І був постійно, без перерв, з самого заснування Одеси. Коли я пишу про боротьбу за українську освіту, я виводжу це питання з кінця XIX століття і аж до середини XX, а потім ще згадую про кінець 80-х, 90-х років. Було постійне прагнення навчатися своєю власною мовою.

Різні національності брали до уваги український чинник в історії Одеси: були як прихильники, так і противники українців. І це дуже важливо. Наявність їх означає, що українство в Одесі хвилювало багатьох. Якщо подивитися матеріали газет, то можна зустріти чимало згадок про українську громаду. В українських діячів брали інтерв’ю, писали про них статті, некрологи. Це показує Соборність, залученість Одеси та інших міст Південного Причорномор’я до загального українського процесу.