Викрадення московитами Херсонського художнього музею: історія боротьби, зради та великого злочину

Із деокупацією Херсону українці відчули неймовірне переможне піднесення. Проте, у розмові з директоркою Херсонського обласного художнього музею ім. О. Шовкуненка Аліною Доценко, довелося почути: «…наші ЗСУ не встигли на яких десяток днів». Більшість цінностей музею було вивезено окупантами. Масштаб цього злочину проти культури можна порівняти хіба з нацистськими грабунками окупованих територій.

Розмова із директоркою, як виявилося, цілком пограбованого московськими варварами музею, відбулася зовсім випадково і автор цього тексту навіть не уявляв про драматизм історії, яку почує. Колись про подібне варварство (спалена бібліотека Александрії, пограбування Києва «Боголюбським», московсько-більшовицька і китайська «культурні революції, вилучення колекцій нацистами, нищення залишків Вавилону членами ІДІЛ) ми читали хіба у підручника та газетах. І от зараз, у ХХІ столітті варварія московська – це штучне і абсолютно антигуманне державне утворення, повторює всю мерзенність найгірших виявів людської природи та нищить і грабує все, до чого може дотягтися.

Безцінні художні твори XVIII, XIX I XX століття, серед яких роботи М. Пимоненка, І. Айвазовського, Пітера Лолі, Августа фон Байєра, М. Врубеля, О. Боголюбова та багатьох інших, вивезено з Херсона, як і в роки Другої Світової війни нацистами та їх союзниками. У відповідності до традицій нацистських загарбників, у відборі творів до вивезення московити залучали музейних спеціалістів.

Художній музей Херсона потрапив у події війни вкритий риштуваннями – готувалася реконструкція будівлі. Директорка, яка присвятили цій культурній установі понад тридцять років, стверджує, що організація ремонту та переміщення експонатів, у зв’язку з цим, мала багато недоліків і, ймовірно, після нашої перемоги, ще варто буде з’ясувати, що варто було б зробити урядові, аби запобігти втратам цінностей. Експозиція музею, на момент заходження московської армії до міста, знаходилася у розібраному та запакованому вигляді, аби ремонтники її не пошкодили.

Спочатку, як і сподівалися музейники, представники путінських окупантів не виявили інтересу до музею. Їм забажалося влаштувати поряд блок-пост під музеєм і тоді вперше, після нацистської окупації 1941 року, чобіт загарбника пройшовся по його залах. Українського поліцейського, який входив до команди охорони музею, було захоплено під загрозою розстрілу співробітників. Солдати так званої РФ не посоромилися стріляти з автоматів у музеї. Проте, згодом їм місце для блок-посту видалося незручним. Співробітники музею, разом із поліцією та охороною (перевдягнені у цивільний одяг) закрили і далі доглядали музей. Директорка музею згадує відданість охоронців їх справі. Вона, навіть видавала їм робітничий одяг та просила замінити молодих поліціантів на більш старших офіцерів, аби не викликали підозри в окупантів і більше нагадували «підсобних робітників».

Директорка музею, через погрози від окупаційної адміністрації за небажання облаштовувати виставки, присвячені окупантам, змушена була виїхати з Херсона. Зате всі забаганки окупантів, за словами Аліни Доценко, виконувала дирекція місцевого краєзнавчого музею, який розміщений через дорогу від художнього. Там зібралося ціле «колаборанське кубло», куди увійшла й одна із співробітниць художнього музею на прізвище Кольцова, вочевидь, радіючи приходу «рускава міра».

Здавалося б, музей зможе зберегти колекцію, адже окупанти повірили у відсутність там колекції. Лише кілька працівників слідкували за музеєм, інші, за розпорядженням директорки, мали триматися віддалено, аби не привертати увагу окупантів. Зарплату співробітники продовжили отримувати. Але тут відзначилися колаборанти. Та ж Кольцова постійно намагалася пробратися у художній музей, не дивлячись на заборону директорки. Коли охорона її перестала пускати, вона пішла до окупаційної комендатури з претензіями та заявами, вказуючи, що і колекція у музеї присутня.  

Музей ім. О. Шовкуненка захопили, аж у середині липня, ледь не найпізніше з усіх установ міста. Окупаційна влада, у супроводі озброєних ФСБ-шників, посадила у музеї «нового директора», яку Аліна Доценко охарактеризувала, як «співачку з місцевих кабаків». Саме колаборантка Кольцова, про що є багато свідчень від співробітників, закликала окупаційну владу перевірити, чи є колекція у музеї. Це було невдовзі з’ясовано і «нова влада» почала розпоряджатися колекцію. Співробітників примусили писати заяви на звільнення, а тому, хто лишався, було спеціальним наказом заборонено спілкуватися з Аліною Доценко. Також наказано було змінити телефонний зв’язок з українського на окупаційний. Співробітники відмовлялися це робити і радилися зі справжньою директоркою. Вона ж закликала їх вдавати лояльність, аби зберегти колекцію. Але колаборантка Кольцова на всіх співробітників музею написала характеристики, тож окупаційна адміністрація знала, хто може бути їй небезпечним. 

Незважаючи на те, що жорсткі диски комп’ютерів музею було почищено ще на початку окупації, «нова адміністрація» майже одразу отримала всі дані. Без описів, розібратися у колекції, де понад 14 тисяч експонатів розібратися майже неможливо. Як окупанти отримали дані? За словами Аліни Доценко, їм посприяла інша колишня співробітниця – Жиліна, яку було звільнено ще задовго до війни, у тому числі за антиукраїнську позицію та висловлювання. Але згодом знову прийнято на посаду, через брак кадрів. Вона мала копії описів колекції. І радісно ними поділилася з представниками окупаційного порядку.

Під тиском української армії, яка дивує увесь світ у цій Національно-оборонній війні, окупанти почали відступати з Херсона. За словами директорки, з 31 жовтня до 4 листопада 2022 року великими вантажними фурами було вивезено більшу частину колекції. І ні в якому разі не можна на догоду Москві це називати евакуацією! Це крадіжка і варварство небаченого у ХХІ столітті масштабу! 

Хоча навколо музею стояли озброєні окупанти, процес завантаження, вивезення зафільмовано очевидцями та співробітниками. Вони спеціально їздили навколо музею автомобілями та знімали процес пограбування на камери. Розвантаження колекції у Сімферополі очевидці знімали на телефони вже без заборон. Тож доказів про це «пограбування століття» є дуже багато. Московитам аж ніяк не вдасться видавити вкрадені скарби за свої. Але й українці мають максимально активізуватися на усіх рівнях, аби повернути музей додому. Протистояти тактиці спаленої і пограбованої землі можна лише тактикою відбудови. Що б вони не спалили і не вивезли, має бути відновлено та повернуто. Лише так можна вбрегти те, що так хочуть знищити так звані росіяни – нашу українську ідентичність.