«Корона» «Дня» за громадянську мужність...

Віталій Замойський, машиніст Київського метрополітену, вранці 11 грудня став героєм. Напередодні він всю ніч дивився пряму трансляцію зі штурму Майдану. Вранці він звично вийшов на роботу, оголосив пасажирам про закриті виходи-входи зі станцій «Хрещатик» і «Майдан Незалежності» і додав: «Усі, хто хоче допомогти людям на Майдані, яких нині оточив «Беркут», можуть вийти на станції «Театральна». А вже на наступній станції до пана Віталія підійшов працівник міліції. Машиніста не звільнили — керівництво з розумінням поставилось до такого пориву душі, але виховної бесіди оминути не вдалося. Можливо, проблем пощастило уникнути ще й тому, що пан Замойський сумлінно виконує свої обов’язки вже протягом 24 років. «День» відшукав сміливого машиніста.

«У мене хотіли взяти інтерв’ю чи не всі провідні телеканали України, тому зараз я тікаю від журналістів. Уже втомився. Чесно кажучи, не звик до такої уваги — це зовсім не моє. Коли силовики били дітей — це недопустимо, але коли з мене роблять героя — це також неправильно. Герої — ті хлопці, які не застосовували сили, а демонстрували мирні наміри під час штурму Майдану. Герої — це священики у Михайлівському соборі, які сповіщали дзвонами Київ про надзвичайну ситуацію, — розповідає чоловік. — У метрополітені не прийнято щось оголошувати від себе, заради свого задоволення. Будь-яке оголошення може спровокувати неадекватні дії пасажирів, може розпочатися паніка, штовханина чи падіння на колію. А машиністи відповідають за безпеку людей, тому ми дозволяємо собі висловлювання у дуже рідкісних випадках».

Схоже, Майдан і став тим випадком. Пан Віталій розповідає, що ходить на Майдан майже щодня. «Трішки допомагаю то грошима, то медикаментами. Вчора, наприклад, був на Майдані, а сьогодні — поновлюю сили й відпочиваю. Адже моя робота не дозволяє прийти невиспаним чи втомленим — ми відповідальні за безпеку людей».

Розповідає, що йому дуже подобається спілкуватися з людьми, які перебувають у громадському секторі. «У них чистота і порядок, — говорить. — Взагалі мене приємно здивували українці. Бо після 2004 року, коли народ дуже високо підняв екс-президента Віктора Ющенка, який для нас виявився заслабким, то дуже багато-хто розчарувався у можливості змінити ситуацію. Але ті, що віддали наказ бити студентів, фактично змусили народ пробудитися. Адже люди 1 грудня вийшли не за політиків, а через несправедливо побитих студентів. Кияни тепло прийняли Майдан, і коли людям було важко, вийшли на вулицю. Натомість Антимайдан, який намагалися зібрати у Маріїнському парку, більшість киян не прийняла. Це як різниця між приїздом родичів і нежданих гостей. На цьому Майдані — дорогі родичі, а там — ні, їх не виставиш, але їм не раді...»

Щодо подій у ніч на 30 листопада, вдень 1 грудня та в ніч на 11 грудня Віталій Замойський говорить: «У мене склалося враження від переглянутого відео, що бійці «Беркуту» від побиття отримували задоволення, тобто люди, які живуть на податки українців, б’ють їх і від того втішаються. Це неправильно, і так не має бути. Але одночасно є люди, які не пішли проти свого сумління, коли система пішла проти людської совісті... Не знаю, чим це усе закінчиться, але в мене таке враження, що нашому Президенту байдуже до думки суспільства: він сам прийняв рішення і сам його виконав. Янукович робить, як вважає за потрібне, а це, як на мене, неправильно. Але як на нього вплинути — не знаю. За цей час я розчарувався у нашому Президентові ще більше, хоч і не голосував за нього. А нещодавно зробив висновок: не голосуватиму за нього ніколи».

Ксеня СОБІЩАНСЬКА

«Людині-Майдану». Кожен із цих чоловіків стояв на площі свого міста сам-один — без однодумців, друзів чи родичів

Мітинги проти насилля «Беркуту» і скасування курсу на євроінтеграцію постійно проводять жителі багатьох обласних центрів, містечок і селищ України. «День» писав про організовані виступи українців з усіх регіонів, які підтримують столичний Євромайдан. Та все ж найбільшої уваги і поваги, вочевидь, заслуговують одиночні протести людей. Адже кожен із цих громадян здійснив Вчинок, який потребує мужності. Стояти на Майдані пліч-о-пліч із сотнями тисяч своїх однодумців — це одна справа. І зовсім інша — стояти одинаком на порожній площі свого міста чи містечка, ризикуючи своєю безпекою.

«День» уже опублікував кілька історій українців, які не побоялись бути білими воронами у своїх населених пунктах. Очевидно, таких людей в Україні більше, і ми продовжуватимемо їх шукати. Як наприклад, чоловіка зі Сміли, фото якого з плакат «Майдан! Я с тобой! Я — Смела!», зібрало сотні «лайків» у мережі «Фейсбук». Ще раз представимо читачам героїв «Дня», з якими нам вдалося поспілкуватися. Кожен з них — «Людина-Майдан», кожен — сміливий і рішучий:

♦ Олександр ФОМБЕРГ із Луганська — одразу після побиття студентів він стояв дві ночі біля пам’ятника Тарасові Шевченку в обласному центрі з плакатами на підтримку київського Майдану і національним прапором. «На жаль, незважаючи на те що у мене було багато однодумців, майже всі вони знайшли причини, щоб не виходити для протесту разом зі мною», — розповів «Дню» Олександр Олександрович. На запитання, що спонукало його особисто вийти на Майдан, начальник юридичного управління Луганської міської ради Олександр Фомберг відповів: «Я вийшов для того, щоб моя дочка Мартуся жила в іншій країні, де такого свавілля не буває».

♦ Дмитро СТЕЦЕНКО, студент Запорізького національного технічного університету, — провів свою акцію 2 грудня, ставши біля головного корпусу вишу з плакатом із написом KEEP CALM AND OBEY («Мовчи та підкоряйся»). Хлопець був одягнений у камуфляжну форму із написом «Беркут» на спині, а його очі були перев’язані біло-блакитною стрічкою. Юнак уважає своїм моральним обов’язком пробудження людей від байдужості. «Мені набридло, що всім по цимбалах на те, що відбувається в країні», — розповів Дмитро «Дню». «Свою акцію вважаю вдалою, — наголосив студент, — оскільки я не лише привернув увагу людей. Я зміг пробудити у деяких студентів із юрби відчуття справедливості».

♦ Сергій ЛІСІЦИН із Краматорська — на місцевому Євромайдані біля пам’ятника Тарасу Шевченку чоловік стояв один, «озброївшись» прапором Євросоюзу. «Маю освіту за спеціальністю «Комп’ютерні системи проектування», працював системним адміністратором, тепер моя робота — Євромайдан», — розповів чоловік «Дню». «Зараз було б розумно зачаїтися, почекати, хто переможе в столиці, щоб разом зі своїм сувереном опинитися на вершині споживацької піраміди. Але я не можу чекати, доки все розвалиться. Потрібно щось робити вже сьогодні. Ось я можу прапори піднімати на «посту номер один» — біля пам’ятника Шевченку. Раніше не брав участі у протестах, зараз близькі мене не підтримують», — поділився Сергій Лісіцин.

Ольга ХАРЧЕНКО, «День»