«Корона» «Дня» за яскраве художнє висловлювання
Молодий режисер Ахтем Сеїтаблаєв фільмом «Хайтарма» доповнив гідність свого народу однією з найпотужніших мистецьких енергій — кінематографічною
Про депортацію кримських татар залишилося чимало вражаючих спогадів і документів. Утім, ця критична маса болю поки що не знаходила переконливого втілення у формах великого кінематографа. Але цього року нарешті такий фільм з’явився.
«Хайтарма» режисера Ахтема Сеїтаблаєва (випускник Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого за спеціальністю «театральна режисура») розповідає про легендарного льотчика-аса часів Другої світової війни, двічі Героя Радянського Союзу — Ахмет-Хана Султана, котрий через збіг обставин опинився в епіцентрі жахливих подій — депортації його одноплемінників 18 травня 1944 року. Хайтарма — парний кримськотатарський танець, який походить зі знаменитого суфійського ритуалу спідниць, що обертаються; отже, дослівно «хайтарма» означає «повернення».
Власне, сюжет охоплює кілька днів із життя Султана. Бачимо, як він рятує Севастополь, збиваючи тараном німецький бомбардувальник (за майстерність виконання цього маневру він навіть дістав неофіційне звання «король тарану»), його полкові будні, його приїзд в Алупку до родини та його наступні спроби врятувати рідних від депортації.
«Хайтармі» притаманні поширені недоліки пострадянського історичного фільму: зайвий пафос, прямолінійність деяких діалогів, характерів, ситуацій. Однак так само є й яскравий, глибокий герой — особіст Кротов у виконанні Олексія Горбунова: чоловік, що робить достойний вибір у практично неможливих обставинах. На початку він видається антагоністом Ахмет-Хана — тим потужнішим є драматичний ефект, коли їхні долі перетинаються в небезпечній ситуації. Крім того, «Хайтарма» вигідно відрізняється від багатьох наших історичних фільмів добре прописаним сюжетом і візуальною якістю. Повітряні бої, масові сцени, не кажучи вже про операторську роботу, виконано на гідному рівні. І найважливіше: послання фільму максимально емоційно загострене, чітке й разюче.
Можна лише привітати кримських татар — тепер вони мають необхідну для будь-якої національної культури кінематографічну заяву, яка концентрує в собі все, що народ хотів би сказати про свою трагедію; але водночас вихід «Хайтарми» — подія для всіх українців, незалежно від їхнього етнічного походження, бо саме такі твори дають змогу по-справжньому розрахуватися зі своїм минулим.
