Iндикатори-2018

Системний та професійний аналіз російської агресії на морі та дій окупантів в Криму — заслуга окремих людей. Ще на ранніх етапах вони попереджали владу про відповідні небезпеки, зокрема, в Азовському морі. Давали рекомендації, в тому числі про необхідність побудови «москітного флоту». Влада реагувала, але із запізненням. В результаті отримали повзучу окупацію Азовського моря, Керченської протоки, блокування морських портів Маріуполя та Бердянська.

Отже, Корона «Дня»-2018 адміралу, експерту з питань оборони та безпеки Ігорю КАБАНЕНКУ та головному редактору проекту BlackSeaNews Андрію КЛИМЕНКУ — за «морське бачення» та системну боротьбу у звільненні Криму.

1. За моєю оцінкою, наше суспільство проходить переломний етап перехідного процесу від рабської психології пострадянського сприйняття світу до нації вільних людей. Це вкрай складний і турбулентний  процес з усіма негараздами від невивчених уроків минулого і повільних процесів доцільної суспільної трансформації.

Але в ньому є і позитивні риси. На мій погляд, менше стає суспільних емоцій на кшталт «шеф, все пропало». Більше приходить розуміння, що слід працювати над собою, творити (саме творити, а не відбувати повинність) свою суспільно-орієнтовану справу/бізнес і, звичайно, продовжувати формування громадянського суспільства та державної (не плутати з політичною чи олігархічною) еліти, впливати на владу задля збалансованого розвитку держави. Саме усвідомлення громадянами своєї суспільно-важливої місії у ідентифікації національної еліти її делегування у владу є одним з ключових вимірів вільності людини в ліберально-демократичному суспільстві. Безумовно, у вік політичного популізму і піару не все просто, але відомо, що дорогу завжди осилить той, хто по ній рухається. Врешті-решт результати, а не фейки, є виміром і мірилом того, що є у кожного за душею.

Влітку минулого року вийшов Закон «Про національну безпеку України». В ньому сектор безпеки і оборони об’єднує силові державні органи і структури. Чи є таке термінологічне тлумачення достатнім у сучасних умовах? Чи може держава в умовах війни нового типу вистояти лише завдяки силовій складовій без суспільної живучості? Чи є прикладом гарної практики суспільної живучості значна владна відстань в Україні? Для мене відповіді на ці запитання очевидні: ні. Абсолютно не конфліктуючи з виключним правом держави на застосування сили, досвід показує, що громадські важелі і неурядові організації можуть мати широке поле задля зміцнення національної безпеки і оборони у військово-цивільних, інформаційних, юридичних і експертних сферах та місіях, а також тих, що підтримують виробництво енергії, постачання води, медичне забезпечення, санітарний контроль і інше. Це, до речі, є стандартом Альянсу, про імплементацію яких дуже багато говориться в інформаційному просторі. Насправді питань у 2018 році було багато і відповіді на них все одне треба давати, і не лише в форматі «так» чи «ні» — в удосконаленні законодавства у сфері безпеки і оборони у напрямку міжміністерської/міжвідомчої інтеграції, тісної взаємодії державних і недержавних структур.  

Рік навчив, що є сфери, де державі не вистачає глибокої експертизи і ефективності. Однією з таких сфер є морська безпека. Не слід боятися визнати це — на Заході поширеною є практика, коли державні органи використовують аналітику недержавного (незалежного) експертного середовища. Питання в іншому — владі не слід відокремлюватися від недержавного експертного ком’юніті, професійні оцінки доцільно спокійно сприймати, навіть якщо вони не приємні. Бо рішення, що базуються на недостовірній чи підтасованій інформації, суб’єктивному сприйнятті дійсності, призводять до неефективного і контпродуктивного використання державних активів.

Дякуючи редколегії газети «День» крізь безпекові публікації на шпальтах видання червоною ниткою проходила і проходить проблематика морської безпеки України. У році, що минає, газета наводила конкретні аргументи важливості моря для України, писала про загрози з морського напрямку та континентальне мислення, про москітний флот і його складові, а також про конкретні уроки, які доцільно вивчити. Слід визнати, що майбутнє України багато в чому залежатиме від адекватного реагування на загрози на морі, з берега цієї проблематики не розв’язати. На жаль, значна частина морської безпекової аналітики не стала предметом розгляду на владних пагорбах. Водночас місія газети у формуванні в Україні міжнародного морського ком’юніті є неперевершеною, жодне з видань не приділяло такої прискіпливої уваги попередженню про загрози на морі та рекомендаціям щодо їх нейтралізації.

2. Індикатори сприйняття України в різних країнах є різними. Наприклад, у 2014 році інформація про Україну постійно перебувала у першій десятці публікацій і відеоматеріалів відомого медіа-холдингу ВВС, зараз ситуація інша.

Водночас, на мій погляд, інтерес до України на Заході знов поступово зростає — західні медіа є одним з індикаторів. Причин інтересу декілька, але, безумовно, події в Азовському морі, починаючи з травня цього року, змусили багатьох і в Україні, і на Заході по-іншому подивитися на Росію. Я добре пам’ятаю ставлення нашої влади до питань морської безпеки і бойових спроможностей наших ВМС у 2015—2017 роках і зараз — воно різне, хоча, на мій погляд, не є достатнім. Хотілося би скорішої трансформації слова «ставлення» у більш конкретні і доцільні дії — формування потужного москітного флоту (на жаль, його досі немає), удосконалення операційного управління на морі та створення військово-морського представництва в Києві.  

Серед ключових подій, які змінили світ і Україну у 2018 році, я назвав би надання Томосу Україні, безумовно, це серйозний позитивний фактор сучасної геополітики, який торкається і буде торкатися не лише України.

На тлі присутності в медіапросторі будівництва «Північного потоку 2» не багато людей помітили, що у році, що минає, була запущена перша нитка газопроводу «Турецький потік» (слід відмітити, що обидва потоки почали будуватися синхронно) з транспортуванням 15,75 млрд кубічних метрів російського газу в Туреччину в обхід України. Зараз будується друга нитка такої ж потужності. Це серйозний геополітичний виклик регіонального та навіть континентального значення, який, зокрема, впливатиме на Балкани.      

3. Важливою подією року стало проведення спільно з командуванням ВМС Збройних сил України другої Міжнародної конференції з морської безпеки. Як і в минулому році, конференція дала можливість обмінятися поглядами на шляхи розв’язання проблем морської безпеки, але головна відмінність цьогорічного заходу — на ній було представлено Військово-морську стратегію України до 2035 року.

Цей документ є повністю взаємосумісним і інтегрованим у концептуальні бачення країн Альянсу, є серйозним кроком вперед у визначенні мети і завдань захисту національних інтересів на морі, архітектури бойових спроможностей і операційних місій нашого військового флоту.

Хотілося б у найближчій перспективі побачити урядове наповнення цього стратегічного документа розробкою Державної цільової програми воєнного кораблебудування і закупок озброєння та військової техніки морської номенклатури, її прийняттям та повноцінним ресурсним забезпеченням.

4. Одне з тлумачень слова «герой» у перекладі з давньо-грецької — захисник, славетна людина, чиї суспільно- і державно значущі вчинки, досягнення чи якості розглядаються як приклад для наслідування. Не слова чи популізм роблять героїв, а конкретні вчинки. Ті, що зміцнюють дух і волю нації та не знецінюються з роками.

Важко назвати одну людину, бо насправді героїв нашого часу багато.

Величезна пошана тим, хто боронить нашу державу на передовій і робить ратну справу не задля нагород чи преференцій — за покликом серця, вірою в свою країну і її майбутнє. Вони — герої нашого часу. Низький уклін і вічна пам’ять воїнам, що віддали власне життя за незалежну і вільну Україну.

Героєм року вважаю Вадима СВИРИДЕНКА. Вражений силою духу цього молодого хлопця, який біля Дебальцевого втратив чотири кінцівки, його національною самосвідомістю і відданістю Україні. Своїм оптимізмом, філософією цінуванням життя, через чітку громадянську позицію і міжнародну діяльність він несе вкрай важливу місію — вселяє віру українців у себе, свої сили і можливості.

Досвід останніх років свідчить, що дипломатія, економіка, медіа, релігія та медицина  — це також передова для України. І нація повинна знати про суспільно і державно значущі та жертовні вчинки власних героїв.

Серед них для мене — Євген МАРЧУК. Він відома в Україні і далеко за кордоном мудра людина з ціннісно орієнтованою життєвою позицією, величезним досвідом державотворення, відточеними вміннями прийняття і реалізації непростих, але високопрофесійних і глибко обґрунтованих державних рішень. Чотири останні роки Євген Кирилович гідно відстоював позиції України у Тристоронній контактній групі (відомий Мінський формат), у цьому році, в непростий час, він очолив українську частину цього безпекового формату, як і раніше, на громадських засадах, але з величезною державною відповідальністю. Навіть в соціальних мережах виникало риторичне запитання з прямим контекстним зв’язком із 1990-ми — Марчук замість Кучми. Чи не запізно? В Мінському форматі слави не знайдеш, а викликів багато, особливо зараз. Це вкрай не простий переговорний процес, з багатьма гранями і тонкощами, які потребують глибокого розуміння природи і змісту існуючих протиріч, дипломатії вищого ґатунку. Але, Євген Кирилович свідомо і самовіддано взявся за цю роботу, бо Мінськ залишається, мабуть, єдиним каналом прямих офіційних контактів з Москвою — утримання в робочому стані цього дипломатичного «коридору» є вкрай важливим для України.

Уляну СУПРУН вважаю героїнею року. У вкрай непростих умовах вона взяла на себе величезну відповідальність за реформування неефективної державної системи охорони здоров’я в працездатну систему з центром гравітації на пацієнта. Це дорогого варто, потребує суспільного визнання та підтримки.

Не хочу робити рекламу антигероям, які своєю діяльністю чи бездіяльністю шкодять нашій державі, переступають через національні цінності й інтереси заради власних амбіцій та/чи на користь іншої країни. На жаль, вони в Україні є, в органах влади і поза ними... Вважаю, що громадянському суспільству слід відточувати розуміння who is who через факти і вчинки, а не гасла чи емоції. 

5. Життя навчило помічати деталі і дуже скептично ставитися до гарних слів з високих трибун на кшталт «все добре» чи «все буде добре», коли бачиш ці самі деталі. Звичайно, сьогодення з його щоденними реаліями і величезною владною відстанню, яка є однією з ключових причин корупції, впливає на внутрішню мотивацію. Інколи намагаєшся зрозуміти, чому таке чи інше владне рішення прийнято, і... не бачиш логіки чи аргументації. Але мозок все одне шукає шляхи і видає рішення у сферах, де є знання і досвід, спонукає визначати пріоритети і напрямки зосередження зусиль, працювати в законних рамках бізнес- чи громадських проектів по їх реалізації. В основі такого підходу доволі проста річ — прагнення жити і розвиватися в демократичній, сильній і заможній Україні, країні рівних можливостей для усіх її громадян, ніяк не прошарку самообраних чи привнесених ззовні.

За великим рахунком, не важливо, де ти працюєш чи як високо у владній, бізнес- чи недержавній ієрархії розташована твоя посада — важливо, що саме ти робиш і які результати у тебе за плечима, чи маєш ти волю, знання і досвід пропонувати/втілювати обґрунтовані рішення та досягати суспільно-значущих результатів, коли зловісний «одобрямс» тягне в темну сторону, навіть сказати вождям «ні» на базі професійної аргументації та світоглядних переконань.

Сім’я, досвід (професійний і життєвий) та віра в майбутнє надають мені оптимізму і сил рухатися вперед.

6. Вкрай важливим заходом міжнародного масштабу вважаю щорічну  фотовиставку газети, цього року вона була ювілейною, двадцятою, і відбулася в Українському домі. Під час відкриття виставки я перебував у відрядженні, тому відвідав її у звичайний день. Слід віддати належне смисловій адженді виставки — в ній не було домінування якоїсь одної тематики. Філософські і глибокі, душевні і легкі, сумні і веселі фотографії про нас, про нашу країну і її сьогодення — різні, як і усі ми. Я ходив залами і коридорами, роздивляючись ті чи інші роботи, і думав: який основний меседж цієї різноманітності? Я знайшов його в очах і емоціях героїв представлених фотомиттєвостей — це дуже тонкі матерії сильної нації, яка несе на плечах величезний тягар боротьби за власну землю, волю і незалежність, що є величезною об’єднуючою силою...  Чув, як люди стояли біля фотографії «Шухевич та інші» і приблизно в одному ключі обговорювали її — люди знають, про що говорять... Виставка — це як подорож у мудрість.

Особисто цікавлюся історію війн та поважаю глибоку і аргументовану аналітику. Безумовно, газета «День» не є спеціалізованим виданням, що концентрується виключно на безпекових аспектах. Водночас у подачі принципових питань національної безпеки зрозумілою для інтелектуального середовища України, іноді езоповою, але дуже точною в стратегічних оцінках мовою для тих, хто звик мислити і аналізувати, «День» для мене — поза конкуренцією.

Сильним публікаціями газети у 2018 році вважаю «Як підготувати кадри?» за підсумками зустрічі учасників Літньої школи журналістики з Ігорем СМЕШКОМ (репортаж Юлії ДОВГАЙЧУК), «Геополітичні ортодоксії» (Микола СУПРУН), «Олігархічний сценарій вичерпався? Що далі?» (Іван КАПСАМУН), «Скільки світ буде терпіти?» (Валентин ТОРБА), «Закон «збереження корупції» (Дар’я ЧИЖ) та багато інших.

У кожному номері газети можна знайти яскраві й глибокі статті, але лаконічну і водночас дуже ємку у смисловому вимірі статтю «Еліта і війна» (Лариса ІВШИНА та Ігор СЮНДЮКОВ) ставлю на перше місце серед усіх публікацій 2018 року. Вона точно в десятку! Її слід читати з олівцем у руках. Хотілося б, щоб і в суспільстві, і на владних пагорбах добре усвідомили три ключові меседжі цієї статті і почали діяти по їх реалізації. Згоден з авторами, що Україні як ніколи потрібен власний Черчілль. Але, цитуючи статтю, «якщо хочете, щоб з’явився Черчілль (або той, хто бодай віддалено нагадує його), — ніколи не голосуйте за Галіфаксів!»