Актор від Бога

У програмі заходу – представлення фотовиставки «Між трагедією і комедією», де віддзеркалені цікаві образи актора на сцені і у кіно. Також – презентація книжки Романа Горака: «Борис Мірус, або «той, хто хотів вбити Микиту Хрущова», і це художньо-документальна розповідь про артиста, що вийшла у львівському видавництві «Каменяр» у серії «Особистості».

Борис Мірус – актор без амплуа, й цьому Майстрові підвладні різні ролі. Через півроку, у серпні, Борисові Михайловичу виповниться 92 (!!!) роки. А вперше на сцену рідного Театру ім. Марії Заньковецької народний артист України вийшов понад 70 років тому – після закінчення акторської студії. Дебютував у головній ролі у виставі «Одруження Бєлугіна». Виступив з великим успіхом – критики пророкували йому стрімке просування в кар’єрі. Але не так сталося як гадалося.

«Я мав «перерву» – з 1949-го до 1956-го, – згадує Борис Мірус. – Мене ізолювали як небезпечний елемент суспільства й відправили добувати вугілля у Воркуту, під Північне сяйво. Я його ніколи не бачив, а тут отримав нагоду аж сім років спостерігати…Звинуватили як учасника банди українських націоналістів у антирадянській агітації й охрестили «зрадником Батьківщини», а до цього списку ще приписали участь у підготовці замаху на одного з членів тодішнього уряду – Микити Хрущова. Судила «трійка» і присудила десять років таборів. Потрапив у так званий Воркутинський котел. Нас там було100 тисяч»…

Не полишав театральної справи і під час ув’язнення. Був учасником культбригади. Спочатку як актор. А згодом поставив комедію «Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ’яненка. Тоді, каже, довго шукав «актрис»: «Мотрю в моїй виставі грав столяр під два метри, який мав здоровенні зарослі руки. Прісю – молоденький латиш. Феню Степанівну – медбрат із санчастини»…

Першою, по поверненні з табору до Києва, була роль Остапа у «Тарасі Бульбі». На роль запросив режисер Борис Хомич Тягно.

Так би, напевно, й залишився Борис жити і працювати у столиці, якби не зустріч із заньківчанином Володимиром Данченком, котрий і переманив Міруса до Львова.  

«У театрі мене прийняли дуже добре. Кожен режисер брав у свою виставу. Я ні від чого не відмовлявся – що давали, то й грав».

Загалом у доробку Міруса – понад 200 образів, більшість із яких стали надбанням українського сценічного мистецтва. Грав, зокрема, у виставах «Марія Заньковецька» Івана Рябокляча, «Тил» Миколи Зарудного, «Дами і гусари» Олександра Фредра, «У степах України» Олександра Корнійчука, «Князь Данило Галицький» Василя Босовича, «Хазяїн» та «Сава Чалий» Івана Карпенка-Карого, «Маруся Чурай» Ліни Костенко, «Мазепа» Богдана Лепкого, «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, «Візит літньої пані» Фрідріха Дюренматта, «Перед заходом сонця» Герхарта Гауптмана та інших. Має за плечима й низку кіноролей.

Два роки тому, у січні 2018-го, на камерній сцені театру відбулася презентація видання «Мої 70 заньківчанських літ», і це була творча й по-сімейному щира зустріч – і з колегами по театру, і з театрознавцями, і з численними глядачами – прихильниками не тільки акторської майстерності Міруса, а й його творчого довголіття.

Міруса називають актором від Бога. А ще хвалять за делікатність, прекрасне почуття гумору і щасливий дар акторської органіки. Також ставлять у заслугу те, що він у свої понад дев’яносто спромігся чудово «зберегти форму».

І два роки тому, і тепер на творчій зустрічі з Борисом Мірусом ішлося про те, що його доля гідна наслідування – в сенсі уміння не зламатися, жити і творити, попри будь-які обставини. 

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів

Фото Андрія КУБ’ЯКА.