Актору треба вчити мови
Очоливши наприкінці 1992 року Вільнюський російський драматичний театр, Лінас-Маріус Зайкаускас потрапив у надзвичайно кепське становище. Багато з друзів перестали з ним вітатися або при зустрічі безцеремонно називали режисера "продажною шкурою" й ренегатом. Жодного ентузіазму не викликало призначення литовця художнім керівником російської драми й у російських колах. Майже миттєво в московській "Литературной газете" з`явилася істерична стаття, де прихід до театру Зайкаускаса трактувався як підступ литовських націоналістів, які збираються тихо придушити осередок російської культури у Вільнюсі. Витримати нападки насамперед допоміг Лінасу батько, який саме за націоналістичні переконання був свого часу засуджений до розстрілу (вирок було замінено на 25 років таборів і довічне заслання), але ніколи не ототожнював радянську владу, котру щиро ненавидів, із росіянами. Колима стала для нього, зокрема, і школою інтернаціоналізму. Тож огуджувати сина за рішення працювати в російському театрі батько вважав безглуздям: адже Лінас робив важливий професійний крок - здобував можливість уперше в житті очолити театр, до того ж - столичний.
Сьогодні, після низки вдалих власних постановок, зокрема "Години, впродовж якої ми нічого не знали одне про одного" Петера Хандке, "Медеї" Евріпіда, "Берега неба" за Тоніно Гуеррою, і завдяки різноманітному цікавому репертуару, у створенні якого беруть участь режисери з Польщі, Росії, України, запрошувані Лінасом Зайкаускасом, ставлення й до російської драми, і до її лідера стало у Вільнюсі набагато лояльнішим. Утім, цей театр уже зіткнувся з проблемою, яка хоча не актуальна поки що для аналогічних труп в Україні, та все ж, здається, повинна ними усвідомлюватися. Адже, хоч б що казали, а й в Україні поступово скорочуватиметься аудиторія, яка нині віддає перевагу російській мові. Для російських театрів цей процес, безперечно, не матиме такого шокового ефекту, як у Литві, але бодай певний дискомфорт у спілкуванні з публікою їм, мабуть, варто заздалегідь передбачати.
- Актори в нашому театрі заробляють менше, ніж їхні колеги в литовських трупах, - розповідає Лінас Зайкаускас. - Це не пов`язано з жодною дискримінацією. Просто в російській драмі немає можливості встановлювати доплати, платити премії. Адже прибутки від продажу квитків у нас невисокі. Публіка відвідує російській театр значно гірше, ніж навіть об`єктивно слабкіші за нього національні колективи. На пересічних виставах наш зал заповнений у середньому на 40 відсотків. Причому ми маємо стабільне коло прихильників. Є чимало глядачів, які відвідують протягом сезону всі прем`єри, тобто 5-6 вистав. Та справа в тому, що російськомовної публіки стає дедалі менше. Скажімо, традиційно, впродовж десятиріч, головним глядацьким контингентом російської драми у Вільнюсі були євреї. Тепер їх лишилося в місті лише близько п`яти тисяч, решта - емігрували. Багато виїхало російської інтелігенції, а та, що лишилася, як, до речі, і литовська, злидарює. Заможні люди театр практично не відвідують. Не завжди, до речі, через зневагу до культури. Просто у Вільнюсі постійно гастролюють зірки світового масштабу, видатні музиканти, танцівники тощо. Окрім усього іншого, їх виступи відвідувати престижно. А знамениті гастролери бувають у Вільнюсі двічі-тричі на місяць. Чи знайдеш час прийти ще й до місцевого театру? Та головне наше лихо, повторю, мізерність суто російської аудиторії. А це наша головна публіка. Враховуючи саме її інтереси, ми, скажімо, переважно ставимо російську класику. Лише цього сезону поставили "Темні алеї" за Іваном Буніним, "Чайку" Антона Чехова, "Ідіот" Федора Достоєвського. До речі, у Литві сьогодні немає ніякого упередження до російської літератури, над нею охоче працюють провідні литовські режисери, вона завжди викликає інтерес театралів. Зрозуміло, думаючи про розширення кола своїх глядачів, ми насамперед намагаємося залучити на наші вистави саме литовську публіку. Вона ж, за результатами соціологічного дослідження, складає лише 15 відсотків нашої аудиторії. Останнім часом ми почали запрошувати до участі в наших виставах популярних литовських акторів, сподіваючись таким чином залучити до російської драми й їх шанувальників.
- А чи припускаєте ви можливість поступового перетворення свого театру на суто литовський? Адже зрозуміло, що ситуація з російськомовним глядачем надалі лише погіршуватиметься.
- Я боюся про це голосно говорити. Минулого року я мав необачність публічно висловити приблизно таку ж ідею й знову спровокував у певних колах істерію, укотре мене почали звинувачувати, мовляв, моя єдина мрія - знищити російський театр. Я ж просто пропоную тверезо проаналізувати фактичне становище. А реальність така, що молоде покоління, литовські тінейджери зовсім не знають російської мови. Старі люди її теж забувають. Можу навести як приклад власну матір, яка живе в Паневежисі, майже в мононаціональному місті, де й у радянські часи російською практично не послуговувалися. Сьогодні вона не може навіть спілкуватися з моїми друзями, що приїздять із Росії. І така ситуація майже всюди в литовській провінції - гастролювати там російський театр уже не може. Відсутній живий ареал російської мови. Газети, телебачення, дубляж західних фільмів - лише литовська. Я не радикал, і гадаю, що поступово ми мусимо переходити до моделі, поширеної в театрах національних меншин у всьому світі, переходити на двомовність. Російською мовою та івритом послуговується державний, до речі, драматичний театр "Гешер" в Ізраїлі, українською й словацькою - українській театр у Пряшеві, так само двома мовами працюють угорські театри в Словаччині та Румунії, фінський театр у Швеції. Щоб не опинитися у вакуумі, без глядачів, треба вже сьогодні про це думати. Тому я акторам повсякчас повторюю: "Учіть литовську мову". Це в принципі нікому не завадить, акторові ж поготів. Адже перед ним відкриваються певні перспективи - він може виступати в литовських театрах, не кажучи вже про телебачення чи радіо. Навіть меркантильно скажу - заробити собі на хліб. Та й узагалі, за моїм переконанням, актори повинні бути поліглотами. Я напівжартома називаю Литву театральною НБА - ніде в Європі немає такої концентрації висококласних режисерів на душу населення. Та, попри це, для всього світу Литва - глибока провінція. Зіркою в нашій справі можна стати лише тоді, коли тебе визнали у Франції, Німеччині чи в Англії, а за великим рахунком - лише в Америці. Отже, щоб професійно відбутися, треба вчити мови. Нічого не поробиш.
