Анатолій ГОРЧИНСЬКИЙ: «Стару бабу з косою я поки перехитрував»

Багато з його шлягерів, яких у доробку Анатолія Аркадійовича 250, написано як пісні до вистав. Мало хто знає, але знаменита «Червона троянда» з'явилася, коли режисер ставив у Львівському театрі імені Марії Заньковецької «І один у полі воїн».

А втім, до Київського музичного училища при консерваторії його прийняли 1947 року. Борис Михайлович Лятошинський послухав, як він виконував власні пісні, і натиснув своїм авторитетом на членів приймальної комісії: «Музичній грамоті навчимо! Головне, що хлопець має хист». Горчинський і зараз переконаний, що тільки щирість і емоційність виконання дає наснагу: «Якщо не маєш голосу, то треба співати серцем. А головне: не можна маніпулювати глядачем, працювати у півсили». До речі, він ніколи не користується фонограмами, хоча кожна з його програм — це не менше ніж 40 пісень у живому виконанні.

У радянські часи на «Мелодії» Горчинський записав п'ять альбомів, але тепер він не частий гість у студіях. Не так давно вийшла аудіокасета — 16 пісень-сповідей Анатолія Аркадійовича на слова Миколи Луківа (найпопулярніша з них — «Росте черешня в мами на городі» уже вісім років майже щоденно (!) транслюється по радіо на замовлення слухачів).

До речі, поєднати режисуру й музику молодому Горчинському порадив Мар'ян Михайлович Крушельницький, у класі якого вчився майбутній режисер, а тоді студент Київського театрального інституту імені Карпенко- Карого. У стінах цього навчального закладу він познайомився з Еліною Бистрицькою, Костянтином Огнєвим, Сергієм Данченком, Костем Степанковим, Адою Роговцевою. Горчинський вчився добре, навіть отримував підвищену стипендію. Він був не тільки старанним студентом, а й лауреатом багатьох пісенних фестивалів, у 1951 році вийшла його перша платівка, в яку ввійшли шлягери «Чужая милая», «Я не третий, я не лишний», «Київ вечірній», — тому наказ ректора «Відрахувати за пропуски занять» не міг не викликати ошелешеного подиву. Пропуски занять — це був, звичайно, лише привід, а справжньою підставою відрахування — «приховав в анкеті, що батько засуджений» (Аркадія Апполінарійовича Горчинського, першого секретаря Нікопольського міськкому партії, було заарештовано 1938 року й засуджено за 56-ю статтею як польського шпигуна («А він навіть мови тієї не знав!» — вигукує Анатолій Аркадійович)). Заступилися за Анатолія педагоги, а виправдало студента Горчинського тільки те, що його батька вже давно було розстріляно.

Після захисту дипломних робіт «Дохідне місце» і «Персональна справа» А. Горчинського запрошують на посаду чергового режисера у Львівський театр імені Марії Заньковецької. За 11 років він поставив 20 вистав, серед яких «Шельменко-денщик», «Гріх і покаяння», «Веселка», «Сонет Петрарки», «Безприданниця». Саме тоді він виробив своє режисерське кредо: «Ніколи не кричи на акторів, бо вони тобі хліб дають». Згодом кілька років очолював Львівський театр юного глядача, де у нього працював актором і асистентом режисера Роман Віктюк.

Анатолій Аркадійович зробив чимало вистав у театрах Хмельницького, Луцька, Рівного, навіть у Пензі та Кишиневі. Окрема сторінка — тернопільський період творчості. У репертуарі місцевого драматичного театру й досі йдуть його постановки.

Минулого року Анатолій Горчинський відзначив 50-річчя творчої діяльності... у ліжку реанімації. Лікарі хвилювалися, чи взагалі виживе. «Стару бабу з косою я зумів поки перехитрувати, — сміється Анатолій Аркадійович. — А взагалі, маю лише одну мрію — залишитися в пам'яті нащадків піснями».