Арт-позитив, або Як адвокати стають... художниками

Постановка Ігоря Славинського — це більше, аніж музична вистава. Хоча прем’єра в «Сузір’ї» пройшла ще 2007-го, але й донині «У Барабанному провулку» збирає аншлаги! У ній пісні відомого барда та поета Булата Окуджави виконують драматичні актори Ірина Калашникова та Сергій Мельник не під акомпанемент гітари, а піаніно (Наталя Бегма). Сюжет розвивається під стукіт коліс потягів (жанр вистави названо режисером — «вокзальна історія в 27 картинах»). Декілька років тому вистава настільки приголомшила Світлану Шапіро, що вона (успішний адвокат) захотіла навчитися... малювати! І досягла успіху на новому терені. Весною відбувся її дебют, як художниці. У музеї-майстерні Івана Кавалерідзе Шапіро виставила серію картин за назвою «Пісні моря», а днями у фойє театру «Сузір’я» на суд публіки представила вже другу персональну виставку.

— Ми вирішили підтримати творчий порив самодіяльного автора тому, що імпульсом для написання цілої серії картин стала поезія Окуджави та постановка нашого театру, — підкреслив художній керівник Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» Олексій КУЖЕЛЬНИЙ. — Вірші, драматична гра акторів і фантазія Світлани Шапіро трансформувалися в полотна. Хтось назве стиль, у якому вона працює, «примітивізмом», хтось проведе асоціації з роботами Ніко Піросмані чи Марка Шагала... Важливим є те, що картини Світлани несуть позитивний заряд енергії...

Цикл «Ілюстрація до кохання» присвячений ліриці Б. Окуджави. Роботи яскраві, соковиті, забарвлені гумором і трішки сумні, як і поезія Булата Шалвовича. Свої картини Шапіро називає арт-позитивом (дійсно вони приваблюють теплом і безпосередністю, часом навіть нарочитою наївністю), роздивляючись її полотна ти забуваєш, що за вікном настала осінь (з дощами й негодою), а не літо, де так багато сонця та світла. Навіть не віриться, що за мольберт Світлана стала лишень два роки тому. «Ілюстрації...» — лише частина з задуманої нею Окуджавівської серії.

— Якщо ти любиш свою роботу, то творчість необхідна в кожній професії: і в адвокатській діяльності, і в малярстві, — сказала «Дню» Світлана ШАПІРО. — І в тому, і в іншому відбивається моя особистість. Чому я раніше не малювала? Життя так влаштоване, що досягаючи певного віку, надходить момент, коли хочеться спробувати себе і в іншій якості. Діти виросли, з’являється більше вільного часу і можливість зайнятися тим, про що мріялося. Олією я стала писати рік тому. Цю виставку можна назвати своєрідним звітом про мої уроки малярства. Мольберт подарував син. Виїжджаючи до Ізраїлю, вручаючи його, він сказав, щоб я не нудьгувала і малювала — ось я і виконую його побажання. Кожну з картин виставки присвячено якійсь із пісень Булата Окуджави («Дежурный по апрелю», «Эта женщина в окне...», «Шарик улетел», «Непокорная голубая волна», «Что-то вечное проходит мимо нас», «Дорожная», «В Барабанном переулке» та інші). Друзі кажуть, що мої полотна підносять настрій і лікують від депресії...

Нині в театрі «Сузір’я» представлено лише частину робіт циклу. Всього серія складатиметься з 90 картин, які хочу присвятити 90-річному ювілеєві Окуджави (він святкуватиметься 9 травня 2014 року). Коли тільки розпочала цикл, то писала картинки, навіяні його поезією, і тому в назві робіт використовую рядки з віршів Булата Шалвовича. А він — автор близько двохсот бардівських та естрадних пісень — так що поле для творчості величезне! «Авторська пісня — це серйозні роздуми про життя людини, можливо, трагічні, можливо, гострі. Адже авторська пісня народилася якраз із цих трагічних роздумів, із гострих сюжетів, із клекоту душі», — писав Окуджава...

Навесні «Ілюстрацію до кохання» буде представлено в Москві в театрі «Дома на Трубной» (зараз там — театр «Школа современной пьесы» і проводяться фестивалі Окуджави: звучать пісні Булата Шалвовича, виступають молоді барди, відомі і початкуючі виконавці авторської пісні, поети, проходять виставки та ін.). Я побувала і в Пєрєдєлкіно на дачі поета, де познайомилася з вдовою Окуджави і їхніми внуками. Радію, що вони підтримали мою ідею написати картини, навіяні творчістю поета. Хочеться, щоб на Окуджавському фестивалі було показано виставу «У Барабанному провулку...» Я переконана, що епізод із життя співачки вокзального ресторану і пасажира, який чекає на свій потяг, не залишить байдужими глядачів. У цій постановці пісні Окуджави «ілюструють» кожен крок розвитку знайомства: від перших слів вистави, за які герої чіпляються, щоб розпочати бесіду: «Де ж твоя барабанщиця, барабанщику!?» — до фінального акорду.

Фотоілюстрації з facebook.com/art.positivist