Бас із Полтавщини

Село Городище, що у Чорнухинському районі на Полтавщині, нещодавно відсвяткувало своє 1100-річчя. Звідси вийшло немало талановитих людей: науковців, музикантів, артистів, співаків. Славне це село й майстрами рогозоплетіння, вироби яких відомі не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Михайло Федорович Швець народився в 1880 р. у козацькій родині. Музичний слух і голос у хлопця розвинулися в церковному хорі. Батьки всіляко сприяли подальшій освіті сина й розвитку його музичного таланту. У 1901 — 1905 рр. Михайло навчався у Полтаві, брав уроки співу в педагога Марії Денисенко. У місті на той час музично-культурне життя було досить розмаїтим. Так, велику мистецько-просвітницьку роботу тут проводило місцеве відділення Російського музичного товариства. При ньому було створено симфонічний оркестр, яким диригував музичний просвітитель Дмитро Ахшарумов. У місті з авторськими концертами виступали Микола Лисенко, Антон Рубінштейн, Сергій Рахманінов, Олександр Скрябін. Славилася тоді Полтава й своїми хорами, якими керували Федір Попадич, Іван Різенко.

Талановитого хлопця покликав до себе Петербург, і, мабуть, без особливих труднощів, маючи прекрасний голос, він швидко знаходить тут собі сцену і покровителів. Навчається у відомого баритона Станіслава Сонні.

З 1909 року Михайло Швець стає солістом оперної трупи Народного дому, який відкрився 1900 року згідно з указом Миколи II і був названий на його честь. Це була найбільша з театральних споруд того часу в Петербурзі. Тут виступали кращі оркестри і провідні актори та музиканти. Вистави й концерти завжди відбувалися при переповненій глядацькій залі, яка вміщувала понад 2000 глядачів. Його директором тоді був знаменитий тенор, блискучий антрепренер, вокальний педагог Микола Фігнер, звертаючись до якого, Леонід Собінов якось писав: «Під чарами твого таланту тріпотіли навіть зачерствілі, холодні серця».

У післяреволюційні роки в Народному домі працювали різні театри: оперний, маріонеток, дитячий музичний театр, а у 1928-му тут було відкрито Ленінградський мюзик-хол.

З перших же років своєї співацької кар’єри в складі оперної трупи Петербурзького народного дому Михайло Швець демонстрував публіці не тільки свої чудові голосові якості, а й талант драматичного актора, що засвідчив його партнер по сцені, згодом музикознавець Сергій Левік, який у своїй книзі «Записи оперного співака» писав: «Виконавець ролі Полкана (в опері Миколи Римського-Корсакова «Золотий півник») М. Швець володів великим, але разом із тим м’яким голосом,.. чудово тримався на сцені. Він залишився в пам’яті, мабуть, найкращим із бачених мною Полканів».

Оперна трупа Народного дому багато гастролювала по містах України (Київ, Харків, Полтава, Одеса, Катеринослав), по Росії, виїздила до Італії, Швейцарії, Франції, Америки. Михайло Швець успішно виконує головні партії в операх Семена Гулака-Артемовського («Запорожець за Дунаєм»), Олександра Бородіна («Князь Ігор»), Миколи Римського-Корсакова («Золотий півник»), Михайла Глінки («Іван Сусанін»), Модеста Мусоргського («Борис Годунов»). Особливо любив виконувати співак арію Виборного із опери Миколи Лисенка «Наталка Полтавка».

У репертуарі Михайла Швеця велике місце займала рідна українська пісня, з якої у співучому полтавському краї народився його талант. У той період він записав на грамплатівки народні пісні: «За Сибіром сонце сходить», «Ой не шуми, луже», «Ой Дніпре, мій Дніпре», «У сусіда хата біла», «Ой що ж то та й за ворон» та інші.

У 1907 році у Петербурзі Михайло Швець записав із партнером, відомим тенором Миколою Большаковим дві популярні пісні-дуети «Де ти бродиш, моя доле» та «Коли розлучаються двоє».

Михайло Швець не забував своїх рідних місць і приїздив у Городище, зустрічався із земляками. Співав перед ними, зокрема, в маєтку місцевого поміщика й мецената Володимира Горвиця (той мав велике господарство: понад десять цегляних будівель, кінний завод, іподром, велику оранжерею. Збудував лікарню, домову церкву, для розпису якої навіть запрошував майстрів з Італії. Войовничі атеїсти розібрали її у 30-х роках минулого століття. Взимку родина Горвиця жила у Петербурзі. Тут він мав трикотажну фабрику, дохідний будинок на майже п’ятдесят квартир).

Коли померли батьки Михайла Швеця, він привіз із Петербурга пам’ятник на їхню могилу, виготовлений із сірого граніту у вигляді стовбура дерева, увінчаного хрестом. Склеп із трунами батька й матері співака зруйнували у ті ж зловісні 30-ті роки. Хрест скинули в яр...

Є відомості про те, що Федір Шаляпін перед Першою світовою війною відвідав село Городище, яке тоді входило до складу Лохвицького повіту. Великий бас Росії, будучи співаком Маріїнського театру, не раз слухав із захопленням спів Михайла Швеця у Петербурзькому народному домі, мав із ним не одну зустріч. До речі, Шаляпін тут виступав не тільки як співак, а й як режисер. У Народному домі він представив оперу «Дон Кіхот», написану Жулем Массне, в якій виконував головну роль. Тут він також виконав партію короля Филипа II в опері Джузеппе Верді «Дон Карлос».

Федір Шаляпін вважав Михайла Швеця рівним собі по силі й тембру голосу. Їхня творча біографія подібна. Федір Шаляпін також вийшов із народних низів. У дитячі та юнацькі роки співав у церковному хорі, був зайнятий у різних російських драматичних трупах, доки не вийшов на сцени Маріїнського і Большого театрів і не здобув широкого визнання.

Михайло Швець не сприйняв нового порядку, встановленого більшовиками, і 1918 р. подався до Америки. У ті драматичні роки емігрувало з Росії чимало видатних особистостей: Федір Шаляпін, Олександр Купрін, Сергій Рахманінов, Іван Бунін та інші.

У Нью-Йорку Швець пов’язує своє життя з театром при Національному домі й тут також стає оперним співаком. Записує виступи на грамплатівки. Знімається як актор і співак у музичних стрічках «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм». Вони демонструвалися не тільки в США, а в різних країнах світу. Виконував сольну партію в опері Петра Чайковського «Мазепа».

Життєвий шлях талановитого співака, який залишив помітний слід в національній музичній культурі першої половини ХХ століття, скінчився 1938 року. Михайло Швець похований у Нью-Йорку. До початку 1990-х ім’я співака було під забороною. Тодішня комуністична пропаганда вважала Швеця «запроданцем». Біографічних відомостей про нього не можна було знайти в жодній енциклопедії, котра видавалася за радянських часів. У 1993 році Національне радіо вперше підготувало передачу, присвячену талановитому українському співакові. В ефірі прозвучали твори, виконані ним у різні роки.

На Полтавщині шанобливо ставляться до пам’яті свого видатного земляка. Місцеві дослідники збирають про Михайла Швеця матеріали, тепер його ім’я почало з’являтися у краєзнавчих виданнях.