«Базовий комплекс свого піанізму я успадкувала від української фортепіанної школи»

Данська музична культура навіть для професіоналів залишалася донедавна своєрідною terra incognita. Тож можна зрозуміти цікавість київських меломанів до концерту, присвяченого 150-річчю від дня народження фундатора данської композиторської школи, скрипаля, диригента й педагога Карла Нільсена, що днями відбувся в Національній філармонії за підтримки Посольства Королівства Данія в Україні, Міністерства культури, МЗС Данії, Фонду Карла Нільсена і Дансько-українського центру. Цей захід виявився для київської публіки вечором справжніх мистецьких відкриттів.

«Якби музика була спроможна говорити й пояснити свою сутність, то вона, напевно, сказала би щось на зразок: « Я — скрізь і — ніде, я плину на хвилях й по верхівках лісів, я — у вигуку дикуна і в танку негра, я сплю в камені й у відлунні металу... Мене ніхто не здатен упіймати, та всі можуть зрозуміти. Я люблю безмежні простори тиші, та найбільше мені подобається її порушувати... Я здатна плакати, сміятися, веселитися й сумувати. Безмежно й безкінечно», — цей вислів маестро неначе матеріалізувався під час виступу молодих виконавців із Данії — піаністки Елізабет Нільсен, баритона Якоба Вада та української скрипальки Ольги Чорнокондратенко. Акустичний простір філармонії створив ідеальну атмосферу для відтворення яскравого, швидкоплинного, мінливого — часом романтичного, часом містичного світу музики К. Нільсена.

Відомий співак, визнаний на Оперному фестивалі в Копенгагені «Оперним талантом 2014 року» Якоб Вад вразив майстерним виконанням двох пісенних циклів К. Нільсена на вірші Я. Якобсена — цього «великого, дійсно великого письменника» (за висловом Р.-М. Рільке, ) де кожний номер — вишукана казкова, пейзажна або жанрова замальовка, був артистично та емоційно озвучений солістом під делікатним фортепіанним супроводом Елізабет Нільсен. Саме в цій музиці відчутно проступали фольклорні інтонації, що надавало їй особливого шарму й самобутнього національного колориту. Натхненно і вдумливо прозвучала Соната для скрипки та фортепіано у версії Ольги Чорнокондратенко і данської піаністки. Гра самої Елізабет Нільсен у сольному виступі вразила високим професіоналізмом, особливо теплою, «слов’янською» манерою виконання, благородством звучання інструменту, елегантною пластикою рухів рук, романтичною поривчастістю у трактовці Чакони К. Нільсена.

Піаністка відразу опинилася у фокусі слухацьких симпатій залу: молода, та вже призвичаєна до теплого прийомом публіки в багатьох престижних концертних залах Європи, нині завоювала серця українських слухачів. Після концерту «День» мав нагоду поспілкуватися з Елізабет Нільсен.

«У НАС СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ВЕЛИКА ПІДТРИМКА УКРАЇНИ»

— З яким настроєм ви їхали до Києва? Адже не секрет, що посольства деяких країн «не рекомендують» своїм артистам нині відвідувати Україну, з огляду на військові події на сході...

— Ми з моїм партнером по програмі, співаком Якобом Вадом із великим ентузіазмом сприйняли ідею нашого спільного концерту в Україні, й ви, вочевидь, звернули увагу на його піднесений настрій під час виступу.

— А яке ставлення домінує в Данії щодо драматичних подій у нашій країні?

— У нас спостерігається велика підтримка України, особливо останнім часом. До того ж, Данія завжди з радістю вітає появу українських артистів на своїх концертних майданчиках і належно вшановує їхній талант та майстерність.

— Цікаво, які фортепіанні школи справили на вашу виконавську манеру найпотужніший вплив?

— Базовий комплекс свого піанізму я успадкувала від української фортепіанної школи, адже моїм першим педагогом була подруга моєї мами Мілена Зеленецька, котра здобула музичну освіту в Харківському інституті мистецтв. Ну, а пізніше, після того як поступила до Данської Королівської музичної академії, я вчилася більшої самостійності (на етапі розучування нового фортепіанного репертуару), адже такий рівень вимог характерний для навчальних закладів Європи такого рівня. Паралельно займалася в балеті Royal Danish Ballet School. Отже, світ театру назавжди залишився для мене особливо близьким та цікавим.

«ПРИ ЗОВНІШНІЙ СТРИМАНОСТІ ДАНЦІ ДУЖЕ МИЛІ, ДУШЕВНІ ЛЮДИ»

— Незважаючи на свій молодий вік, ви уже маєте солідний багаж гастрольних виступів по світу. Цьогоріч ви взяли участь у найбільшому у Скандинавії музичному фестивалі класичної музики Tivoli Festival 2015. Розкажіть про цю подію.

— У Данії досить багато симфонічних оркестрів. У нас прекрасні концертні зали, а нещодавно побудовано розкішну оперу, та в центрі уваги артистів найвищого рейтингу є концертний зал Tivoli на дві тисячі місць, з прекрасною акустикою, на великій сцені якого мені випала честь виступити з концертом. Цей зал розташований у знаменитому парку розваг, який було створено 1843 р., і саме він надихнув Уолта Диснея створити подібний до нього Диснейленд.

— У ваших словах відчувається гордість за вашу країну. Чим особливо вона близька вам?

— Насамперед мені близька і зрозуміла данська ментальність: при зовнішній стриманості данці дуже милі, душевні люди, особливо це стосується мешканців нашої сільської провінції. Може, на перший погляд вони видаються дещо суворими й замкненими, та при ближчому контакті данці здатні розкрити всю щедрість своєї натури. Я пишаюся тим, що належу до цього народу, дуже люблю свою країну і місто Копенгаген. Мені зрозуміло, чому моя мама свого часу, перебуваючи перед вибором місця проживання між Парижем і Копенгагеном, зупинила свій вибір на останньому... Хоч Данія — невелика країна (трохи більше ніж п’ять мільйонів), вона вирізняється дуже високим рівнем музичної культури, плекає національні культурні традиції, дбає про освіченість населення. Наприклад, у нас вперше в Європі було ухвалено «Закон про обов’язкову середню освіту», а нещодавно в Данії також вперше у світі — ухвалено «Закон про музику». Справді, її розвитку приділяється велика увага всього суспільства.

— А наскільки користується у вас попитом класичне мистецтво, зокрема виступи піаністів?

— У нашій країні, на жаль, немає міцних фортепіанних традицій. Можливо, вам відома парадоксальна ситуація з візитом Сергія Рахманінова до Копенгагена. Свого часу знаменитий композитор та піаніст дав у столиці Данії кілька концертів, і йому так сподобалося це місто, що музикант прийшов до консерваторії і зізнався, що почувається в Копенгагені напрочуд чудово й комфортно, і запитав про можливість отримати тут ставку піаніста. Але Рахманінову відмовили, і Сергій Васильович був вимушений їхати далі — до Америки. Тож, бачимо, Данія певним чином скоригувала лінію долі легендарного маестро, та водночас втратила шанс зміцнити традиції фортепіанного виконавства й можливість фундації вітчизняного піанізму... Натомість у нас великою популярністю користується вокальна і камерна музика, тож, гадаю, на данських концертних майданчиках мої подальші виступи матимуть радше камерну спрямованість.

— А чи мають відгук у данської слухацької аудиторії сучасні експерименти у виступах піаністів, таких, скажімо, до яких вдається відомий та епатажний (з популярністю рок-зірки) китайський віртуоз Ланг Ланг, котрий до своїх виступів залучає балет, різні підсвітки, пригадаймо також його «жарти» — етюд Шопена, виконаний за допомогою... апельсина або «Політ джмеля», зіграний на iPad тощо?

— Наше суспільство взагалі налаштоване на сучасне бачення та відображення в мистецтві, архітектурі, дизайні навколишнього простору, нашої реальності. Наприклад, симфонічний оркестр Копенгагенської філармонії прагне оновити формат своїх виступів: нещодавно вони представили оригінальну програму «Концерт-Танго», коли на сцені під час виступу оркестру пластика артистів ефектно і стильно «візуалізувала» музику знаменитого аргентинського танцю.

— Елізабет, яким ви бачите свій подальший шлях у мистецтві ?

— Найближчим часом поїду до Відня, щоби зануритися в підготовку концертної програми з творів Бетховена — мого улюбленого композитора. Крім того, маю багато різноманітних проектів та ідей, адже в наш динамічний час не хочеться бути просто піаністкою в такому традиційному, «футлярному» уявленні. Звичайно, необхідно і концертну форму тримати, багато ще чого навчитися й постійно вдосконалюватися, тому, мабуть, і надалі братиму участь у піаністичних конкурсах. Втім, ми, музиканти, вчимося все життя! Та найголовніше для мене — мати потужне натхнення, щоби створювати цікаві та креативні проекти. Мені до душі й вербальне спілкування з публікою зі сцени. Вважаю, що просто вийти на сцену і заграти — цього сьогодні замало для того, щоб слухач краще зрозумів артиста і увійшов у його мистецький світ. А тому варто вдаватися до інтерактивного спілкування з публікою — розказати щось цікаве про твори або про автора музики. Безперечно, це має бути подано зі смаком і збалансовано з усіма складовими концертного виступу соліста.

Нині в Данії попит на класику не згасає, причому насамперед завдяки тому, що вона пропонується у вигляді нестандартних форм і є значимою складовою креативних мистецьких проектів. І це є притаманним не лише нашій столиці, а й усьому скандинавському регіону.

«ХОЧУ СТВОРИТИ ОКРЕМУ ПРОГРАМУ З ТВОРІВ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ»

— Чи доводилося вам виконувати твори українських авторів?

— Мені давно хочеться залучити до своїх програм твори Мирослава Скорика, що дуже мені імпонують своєю мелодичністю і національною колористикою. Близька мені також музика Євгена Станковича, цікавим видається й абсолютно індивідуальний стиль Валентина Сильвестрова. Хочу створити окрему програму з творів українських композиторів. У мене залишилися надзвичайно теплі враження після відвідин Києва, і я сподіваюся, що наступного року запропоную українській публіці свою нову програму.