Без етнічних і ментальних бар’єрів

Упродовж тижня 16 театральних колективів з України, Польщі, Німеччини, Угорщини і Вірменії представили 17 вистав на великих і малих майданчиках «королівського міста».

МАЙСТРИ Й АМАТОРИ

Мета форуму, вперше організованого п’ять років тому двома емігрантками з України, — ознайомити публіку за кордоном із нашою культурою, зміцнення зв’язків з українською діаспорою в різних країнах світу і привернення уваги європейської громадськості до унікальності українського мистецтва.

Головною особливістю фестивалю є його демократизм у відборі вистав: потрапити до програми можуть не лише професійні, а й аматорські колективи. Члени журі за день дивилися кардинально різні за рівнем виконання вистави: від постановок колективів, що мають статус національних (цього року, як і минулого, від титульних театрів країни участь у форумі взяв столичний — імені Лесі Українки), обласних (в афіші — колективи з Чернігова, Полтави і Харкова) до експериментальних проектів поки що мало кому відомих «підвальних», студентських груп і представників самодіяльності. Як кажуть, «Нехай розцвітають усі квіти...»

Враховуючи такий широкий спектр у ваговій категорії, однакові нагороди розподіляються за двома напрямами. Наприклад, цього року Ґран-прі серед професійних театрів отримала музична комедія «Ніч перед Різдвом» (Український музично-драматичний театр ім. Т.Шевченка). Ця вистава насичена неймовірною кількістю видовищних режисерських знахідок, так званих гегів, і така сама нагорода, але з припискою «серед аматорських театрів», дісталася Театру «Дзеркало» з Хмельницького. Найкращим професійним актором визнали Іллю Пономаренка («Антігона», Національний театр російської драми ім. Лесі Українки), а найкращим лицедієм-аматором — виконавця ролі Хоми Брута («Панночка», театр «Темп», Чернівці) Євгена Лисякова.

Проте роздавання призів — лише приємний бонус. Головне — міжкультурна інтеграція. Цього року фестиваль відбувався під девізом «Перетинаючи кордони», причому організатори закликають долати не лише географічні, а й мовні, етнічні і ментальні бар’єри. Так, творці вистави «Пральня ілюзій» (Sensambletheatre, Німеччина) підняли тему біженців, нелегалів, які микаються світом у пошуках кращого життя, і поставили перед глядачами непрості запитання: якими можуть бути наслідки міграцій, як потрапляння в чуже середовище впливає на самооцінку людини?

— Для нас важливо, щоб про Україну в Європі знали не лише завдяки великій кількості приїжджих  студентів і заробітчан. Для поляків наша країна — terra inkognita. Вони не знають ні українських письменників (окрім хіба що Тараса Шевченка), ні режисерів, ні акторів, ні художників... На жаль, Україна не робить акцент на тому, щоб нас любили і поважали в Європі і світі. А потрібно, щоб нас знали!», — вважає директор фестивалю «Схід-Захід» Надія МОРОЗ-ОЛЬШАНСЬКА.

ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ

Ювілейний — п’ятий фестиваль — був позначений нововведенням: тепер театри-учасники зобов’язані забезпечити свої вистави субтитрами польською мовою. Адже, як не крути, наявність мовного бар’єру суперечить покликанню форуму — культурній інтеграції. Якщо раніше глядачами були здебільшого українці, які живуть у Польщі, або польські студенти, які вивчають українську мову, то тепер з кожною виставою в залі виявляється дедалі більше місцевих театралів. Хоча були в програмі і вистави, на яких, захопившись тим, що відбувається на сцені, публіка забувала читати переклад.

«Ще Аристотель стверджував, що головний елемент трагедії — катарсис. Я пережив його на виставі Київського театру ім. Лесі Українки «Антігона» (за п’єсою Жана Ануя), і тому переклад був уже не настільки важливий, — стверджує голова журі, актор театру і кіно Роланд РАЙЗЕР (Польща). — Вперше побачив трактування Креона як Пілата, справа якого — стратити, а й би як не хотілося врятувати Антігону, помилувати її. Я співчував і Креону, й Антігоні, шкода, що в будь-якому поєдинку виграти може лише один...

 Надія Мороз-Ольшанська, для якої українська є рідною, переклала трагедію на мову політичну: «Я вперше побачила цю п’єсу в іншому ракурсі — не як трагедію людини, не як трагедію покликання, а як трагедію влади, розуміння влади, якого багатьом із нас (а особливо — нашим правителям) варто було б повчитися. Влада — не тільки і не стільки безмежні можливості і привілеї. Це обов’язок, відповідальність, яка часом може призвести до трагедії. Про безповоротність ухваленого рішення: «Видаючи закон, я першим стаю його рабом»! Це не трагедія Антігони, хоч вона й гине. Це трагедія людини, яка звалила на себе важкий тягар відповідальності, а тому стала найбезправнішим рабом. У цій виставі я відзначила оригінальну сценографію, пластичні рішення і музичний ряд, що посилив емоційну дію. Але головне — молодим акторам на сцені вдалося створити образи протилежностей, які, відштовхуючись, притягуються».

У свою чергу режисер вистави Олег Нікітін під час прес-конференції подякував організаторам фестивалю за надану театрам можливість не лише презентувати свої вистави, але й побачити роботи колег. «Парадокс, але виходить так, що ми маємо можливість поспілкуватися з колегами з інших міст України, подивитись їхні постановки лише тут — у Польщі», — зазначив режисер.

Фестиваль «Схід-Захід» завершився, але його організатори висловили надію за рік знову побачитися зі старими друзями й обзавестися новими.