Божевільна мудрість Поприщіна
Мабуть, Рєпін теж вбачав цю рису у своєму Поприщіні. Його зображено на повний зріст, він виступає із гнітючої темряви, яка приховує деталі тла, проте сама фігура яскраво освітлена торжествуючим світлом, як у Рембрандта. («Рембрандт обожнював світло» — написав якось Рєпін і підтвердив «Поприщіним» особливе, рембрандтівське володіння світлом.) Гоголівський герой вбраний у засмальцований халат із мішковини, підперезаний безглуздим жовтогарячо-чорним поясом, а на голові — ковпак, як у блазня, накручений із якоїсь ганчірки. Чудово виписане обличчя Поприщіна: несвіже, неголене, із запаленими очима, неначе скривдженими пухкими губами, вухами, що стирчать у різні боки і... високим сократівським чолом. Відсутньо-презирлива усмішка, щось божевільне у погляді приховують якусь таємницю, здається, очі Поприщіна бачать те, чого нам не дано бачити. Взагалі, у зовнішності гоголівського героя, у його схрещених руках відчувається вищість, навіть погорда, і вся ця дурнуватинка у позі, погляді, одязі тільки насторожить, але не обдурить уважного глядача.
У повісті Гоголя дворянин, титулярний радник Поприщін, який точить пера для його високостi директора департаменту, звихнувся на грунті усвідомлення своєї нікчемності супроти вищих за чином, званням, благородством. Сіє так по-нашенськи. Тим паче, що у сучасній дійсності віднайдеться чимало людей, у яких, подібно до Поприщіна, «достатків немає», схильних до його, кажучи словами А.Платонова, «тверезих марень», скажімо, з приводу того, що все краще на світі, у тому числі й недосяжно осяйна дочка директора, дістається камер-юнкерам та генералам, а не бідним титулярним радникам:
— Що ж із того, що він камер-юнкер... Адже через те, що камер-юнкер, не з'явиться третє око на лобі. У нього ж ніс не із золота зроблений, а такий самий, як і у мене, як і у всякого; він же ним нюхає, а не їсть, чхає, а не кашляє. Я кілька разів уже хотів дійти, чому відбуваються всі ці різниці? Чому я титулярний радник і з якої причини я титулярний радник? Може, я якийсь граф чи генерал, а тільки так здаюся титулярним радником?.. Та хіба мене не можуть цієї ж миті зробити генерал- губернатором, чи інтендантом, чи там іще кимось? Мені хотілося б знати, чому я титулярний радник? Чому от саме титулярний радник?
Божевільномудру відповідь було знайдено через п'ятiрко днів, коли психіка гоголівського героя остаточно не витримала, і він поринув у нове «поприще» життя. Саме після цього Гоголь уперше і всього один раз називає його — Поприщін. До речі, В.Даль трактує термін «поприще» як «земне життя людини у побутовому відношенні». «Яке поприще він обрав, який рід життя...». Поприщінський «рід життя» був продиктований відтепер новим самовідчуттям:
«Рік 2000 квітня 43 числа.
Сьогоднішній день — це день найбільшого торжества! В Іспанії є король. Він віднайшовся. Цей король я. Саме лише сьогодні про це дізнався я. Зізнаюсь, мене раптом неначе блискавкою осяйнуло. Я не розумію, як я міг думати і гадати собі, що я титулярний радник...»
Отже, рік появи справжнього Поприщіна ще попереду, і мене як блискавкою осяйнуло: Рєпін зобразив саме цей момент — його народження! Як могла забрести йому — королю Іспанії — у голову божевільна думка про те, що він усього-на-всього жалюгідний титулярний радник? Добре, що ніхто не здогадався запроторити його тоді до божевільні. Втім, невдовзі здогадалися. Запроторили. У Мадриді. Йшов тридцятий февруарій... Богдан Ступка говорив мені, що його завжди бентежило питання: «Хто з нас дійсно божевільний: той, хто перебуває у цьому божевільному житті, чи той, хто потрапив за стіни психушки?». В опублікованому нещодавно щоденнику О. Борисова помітив запис, зроблений артистом з приводу відвідин з концертом Київської психлікарні: «...Я весь час думав про те, хто ж насправді психи — ці незахищені, ні у чому не винні люди чи лікарі...». Проте у цих міркуваннях немає абсолютно нічого нового, незвичайного. Душевна хвороба, як симптом морального здоров'я — стара і важлива тема класичної літератури. Досить пригадати «Доктора Крупова» О. Герцена, «Палату № 6» А. Чехова, «Майстра і Маргариту» М. Булгакова... Лікар Рагін з чехівскої «Палати № 6» зізнався: «за двадцять років я знайшов у всьому місті одну тільки розумну людину, та й та божевільна».
До того ж, здається, з часом грань між двома світами все більше стирається внаслідок того, що тут і там однаково безжалісно і жорстоко ллють холодну воду на голову і б'ють. Стражденний і часто битий Поприщін відкрив, що у всякого півня є Іспанія і знаходиться вона... під пір'ям. Трапилося сіє, за Гоголем, близько 2000 року, тому нам, виходячи з досвіду, зрозуміліше, що власне підпір'я дійсно найважче уберегти і на волі, і у божевільні...
Ой, як багато людей по обидва боки життя можуть нині сумно вигукнути разом з Поприщіним:
— Я не в змозі, я не можу витерпіти всіх мук... Врятуйте мене! Візьміть мене! Дайте мені трійку швидких, мов вихор, коней». Сідай, мій ямщик, дзвени, мій дзвонику, здійміться, коні, і несіть мене з цього світу!..
Зовсім не випадково зацікавився Рєпін трагедією гоголівського Поприщіна; у цьому виразно виявилася його духовна спорідненість з письменником. Тому рєпінську картину «Поприщін», подібно до гоголівської повісті «Записки божевільного», можна оцінити словами В. Г. Белінського, як «дивовижну за своєю істиною та глибиною, гідну пензля Шекспіра»...
