«Брат на брата, сусід на сусіда не повинні піднімати зброю»
Євген СТАНКОВИЧ, композитор, педагог, Шевченківський лауреат:
— Зараз у нас дуже складні й трагічні часи, які випробовують державу на міцність. У суспільстві відбувся злам, коли одна частина потребує змін, а друга прагне іншого і хапається за минуле. Протистояння набуло таких величезних масштабів, що у вогні вже палає Україна, коли мирні протести вже переросли у супротив і ллється кров, то це вже жах! Конфлікт загострився у військові дії й революцію... Хто винен? Всі! І некомпетентність влади, яка вже не контролює ситуацію й не поступає мудро; і гарячі голови молоді, яка не хоче жити за старими «лекалами» і має інші, європейські цінності; й стратегічні помилки опозиціонерів; і наростання прошарку радикально настроєних людей; і криміналітет, що підняв голову й т. ін. Нині пишеться нова історія України і ми стоїмо перед двома різними шляхами. От у цьому проблема, що це абсолютно різне бачення, куди потрібно йти країні.
Серце крається, коли чую в новинах про те, що є більше тисячі поранених, кілька десятків людей вбито (причому по-садистські, снайперсько-прицільно в голову, шию, серце)... За що українцям таке пекло?
Важко щось прогнозувати, бо переговори мітингарів і влади не приводять ні до чого хорошого, а навпаки — ще більше загострюються сутички. Коли слухаю експертів та політологів, які виконують своє завдання і часто нагнітають ситуацію, руки опускаються. Я не розумію, коли тисячі й навіть мільйони людей по всій країні влада називає екстремістами, радикалами і терористами. Це про людей, які збиралися на мирні мітинги впродовж понад двох місяців, а влада не хотіла їх ні бачити, ні чути. Півкраїни хоче демократії, свободи, а інша половина ходить із плакатами, як із мантрами: «Янукович — наш Президент»!
Ескалація насилля лише мобілізувала Майдан і громадянське суспільство. Те, що внутрішні війська, курсанти училищ, «Беркут» і «тітушки» разом б’ють народ, є неприпустимим! Поки, на мою думку, тероризує народ влада! Київ у барикадах став схожий на Ленінград у часи Другої світової війни. Це все не сприяє порозумінню, бо сила завжди викликає силу!
Застосування армійських підрозділів до війни з власним народом — це ганьба! Ми не поліцейська держава. Я впевнений, що преважна більшість офіцерів і солдатів не будуть бити власний народ.
Нині я вже у такому віці, що приймати участь у протестних акціях не можу, а здатен лише споглядати за подіями та пити корвалол і сподіватися, що здоровий глузд переможе. Діалог влади й опозиції повинен бути конструктивним, і політичні проблеми треба вирішувати у стінах парламенту, а не на вулицях міст. Те, що у нині відбувається у столиці, — це трагедія! Фактично вже ввели надзвичайний стан: дороги і мости перекриваються, потяги затримують, метро в Києві два дні не працює, стягують до столиці війська, палять машини і вбивають людей... Вважаю, що політикам, можновладцям, опозиціонерам, тобто всім-всім, треба зробити все можливе, аби припинити братовбивство та кровопролиття на Майдані й насильство та провокації по різним регіонам України! Брат на брата, сусід на сусіда не повинні піднімати зброю... Знайдіть консенсус, домовляйтеся! Відставка, перевибори, нова-стара Конституція та інше. Я не політик, але щось конкретно зробіть, щоб ми вийшли з глухого кута!
Дуже хочеться, щоб у країні наступив спокій. Впевнений, що ніякої війни не буде, а зараз відбуваються криваві зіткнення різних сторін. У нас немає причини до громадянської війни, якою лякають деякі депутати і політологи, виступаючи у ЗМІ. Якщо б була моя воля, за два-три дні посадив би представників влади, опозиції й громадськості за стіл переговорів, і щоб вони не доказували, хто з них сильніший, крутіший і кого придавити, а згадали про те, що вони є громадянами України і на карті стоїть головне — незалежність, соборність і неподільність країни.
Поки не дивлюся новини по ТБ — оптиміст, а як вийду на Хрещатик, то не знаю, що зробити, аби протистояння закінчилося і люди не гинули... Можу лише процитувати рядок із мудрої «Книги Екклезіаста» (одна з найпізніших книг Старого Завіту і входить до всіх канонів Біблії. — Т.П.) про те, що є «час розкидати каміння і час його збирати, час обіймати і час обіймів уникати...» — тобто хоч що б було — так має бути!
